Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -не з"явився

від відповідача - Волошин О.І. ( за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2008

у справі № 34/271

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання пункту договору недійсним

У липні 2008 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позивом до відповідача про визнання недійсним пункту п. 7.3. Договору №74/7 про поставку товару ( а.с.17), що був укладенний 04.10.2007р. між ТОВ "Аскоп –Україна" та ТОВ "Рубі Роз Агрікол Ко., ЛТД".

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.12.2008р. в позові відмовлено повністю.

Позивач не погодившись з рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю, та прийняти нове рішення.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що зазначене рішення прийнято внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на те, що п. 7.3 Договору № 74/7 від 04.10.2007р. суперечить вимогам чинного законодавства України ( ч.2 ст. 625 ЦК України, п.1.10. ст. 1 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств")

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, та відзив дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія встановила наступне.

04.10.2007 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір №74/7 ( а.с.17), відповідно до якого Відповідач зобов'язувався передати у встановлені даним договором строки товар у власність Позивача, а останній зобов'язувався прийняти даний товар та сплатити його вартість.

Розділ 7 вказаного Договору передбачає відповідальність сторін за порушення умов Договору.

Так, відповідно до пункту 7.2 Договору у випадку прострочення оплати вартості товару, Покупець (Позивач) зобов'язується сплатити пеню на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент існування такої заборгованості, за кожен день прострочення.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати вартості товару Покупець (Позивач) зобов'язується сплатити Постачальнику (Відповідачу) суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач виходять з того, що передбачені у пункті 7.3 Договору річні за правовою природою є пенею.

Проте, з таким висновком Позивача колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Водночас частиною 2 статті 546 ЦК України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

До таких інших видів забезпечення виконання зобов'язання слід віднести і передбачені статтею 625 ЦК України річні.

За ЦК України (435-15) неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже, пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів захисту прав та законних інтересів зазначених суб'єктів слід віднести передбачені статтею 625 ЦК України річні.

Таким чином, пеня і річні є самостійними способами захисту цивільних (господарських) прав та законних інтересів, та різними видами забезпечення виконання цивільно-правових (господарсько-правових) зобов'язань.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вищевикладеного вбачається що, вказана норма передбачає можливість учасникам цивільних (господарських) правовідносин самостійно визначати розмір процентів річних при укладені правочинів (договорів), при цьому ні стаття 625 ЦК України ні інше законодавство не містять жодних обмежень щодо розміру процентів річних, які сторони можуть встановити в договорі, що відрізняє такі проценти річних від договірної пені, стосовно розміру якої законом встановлені певні обмеження.

Отже, пеня і річні мають різну правову природу, а відтак не являються двома однаковими санкціями про що вказує Позивач з посиланням на статтю 61 Конституції України.

Вищезазначена позиція також підтверджується постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18.02.2002 та 19.08.2003.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога є незаконною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав до його скасування або зміни не вбачається.

Судові витрати відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з позивача

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу ТОВ "Рубі Роз Агрікол Ко.. ЛТД" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 22.12.2008 р. по справі №34/271 залишити без змін.

3. Матеріали справи №34/271 повернути Господарському суду м. Києву.