розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу (вх. № 01 С/2-4) Державного підприємства "Будильський експериментальний завод" на рішення господарського суду Сумської області від 27.11.2008 року по справі № 9/569-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина", м. Суми,

до Державного підприємства "Будильський експериментальний завод", с. Будила Лебединського району Сумської області,

про стягнення 65 251,50 грн., -

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача 8055,37 грн. - 3% річних, 57 196,13грн. - інфляційних збитків, 652,52 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.11.2008р. по справі № 9/569-08 (суддя Лущик М.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ДП "Будильський експериментальний завод" на користь ТОВ "Горобина" 8 055,37 грн. - 3% річних, 57 196,13 грн. - інфляційних збитків, 652,52 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Сумської області від 27.11.2008р. по справі №9/569-08 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від про строченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

На думку апелянта, інфляційні нарахування на суму боргу та річні відсотки від простро ченої суми входять до складу грошового зобов'язання і не є самостійним грошовим зо бов'язанням. Таким чином, інфляційні нарахування на су му боргу та річні відсотки від простроченої суми, можуть бути стягнені з борж ника тільки одночасно з стягненням боргу, так-як є складовими частинами гро шового зобов'язання, а не окремо від нього.

Апелянт зазначає, що грошові зобов'язання ДП "Будильський експериментальний завод" перед ТОВ "Горобина" (кредиторські вимоги) були визнані рішенням господарського суду Сумської області від 26.06.2006р. по справі № 4/337-06 яке набрало законної сили. До визнаних рішенням суду кредиторських вимог ТОВ "Горобина" інфляційні збитки та 3% річних включені не були. Грошові зобов'язання в розмірі 122870, 00 грн. були включені до плану санації ДП "Будильський експериментальний завод", затвердженого ухвалою господарсько го суду Сумської області від 08.12.2006р. по справі № 1045-6/40 про бан крутство державного підприємства "Будильський експериментальний завод" та погашені в повному обсязі в строки, визначені планом санації у процесі його виконання 15.08.2008 р., що було підтверджено актом звірки взаємних розрахунків станом на 26.08.2008 р.

Крім того, апелянт вказує, що ухвалою господарського суду Сумської області від 22.02.2002р. було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП "Будильський експериментальний завод", а згідно ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, в тому числі інфляційні та річні.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 27.11.2008р. по справі №9/569-08 залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим та не вбачає підстав для скасування рішення.

23.02.2009р. до Харківського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю прибуття представника відповідача у судове засідання через зайнятість його в іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача, заслухавши пояснення представника позивача, який проти відкладення розгляду справи заперечував, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті без представника відповідача, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області № 1045-6/10 від 22.02.2002р. було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача - Державного підприємства "Будильський експериментальний завод"та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.06.2006 року по справі № 4/337-06 частково було задоволено позовні вимоги ТОВ "Горобина"до ДП "Будильський експериментальний завод"та стягнуто заборгованість в сумі 122 870,00 грн., державне мито 1 228,70 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу 118 грн. 00 коп. повний текст рішення підписано 30.06.2006 року.

З матеріалів справи вбачається, що рішення господарського суду Сумської області від 26.06.2006 року по справі № 4/337-06 не оскаржувалось, тому 10.07.2006р. набрало законної сили.

Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Згідно ст. 598- 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідачем була погашена в повному обсязі лише 15.08.208 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів зазначає, що вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Відповідно до цієї ж статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України (435-15) , згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

У зв'язку з цим, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в

державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинення знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, дія мораторію, введеного відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"розповсюджується на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних як плата за користування коштами підлягає стягненню.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що твердження апелянта стосовно того, що інфляційні нарахування на суму боргу та річні відсотки від простро ченої суми входять до складу грошового зобов'язання є безпідставними, оскільки згідно ст. 625 ЦК України, невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання тягне за собою, як наслідок, виникнення зобов’язання боржника сплатити кредитору суму інфляційних за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Тому, інфляційні та 3% річних не є складовою частиною суми основного грошового зобов’язання та можуть бути стягнуті окремо від нього.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

З огляду на викладене, при винесенні рішення господарський суд Сумської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства і насамперед статей 33, 38, 43, 79 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно чинного законодавства, та дав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що його рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.