Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.12.08р. (суддя Гриньова - Новицька Т.В.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Інтерстандарт" на користь ТОВ "Астеліт" 5118 грн. 44 коп. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 24,58 грн. - 3% річних та 220 грн. судових витрат. Рішення місцевого суду вмотивоване доводами позивача, матеріалами справи, нормами матеріального права, а саме: ст. 530, 606, 625 ЦК України та зазначено про обґрунтованість та правомірність позовних вимог.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, ТОВ "Інтерстандарт" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, у позові відмовити. На обґрунтування своїх доводів, скаржник зазначає, що умови укладеного сторонами договору оренди за №МУ 2401/2 від 30 травня 2006р. не передбачають право орендаря на надлишкове повернення грошей. Крім того, п.5.7 зазначеного договору стосується проведення платежів по орендній платі, а не повернення грошей орендодавцем. Відповідно до п.6 ст. 762 ЦКУ наймач звільняється від сплати тільки за весь час, протягом якого, майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. В даному випадку, на думку скаржника, позивач без будь-якої перешкоди мав змогу користуватись орендованим майном і цілком відповідаючи за свої дії, достроково розірвав цей договір.

Представник позивача, заперечуючи доводи скаржника, просить залишити рішення місцевого суду без змін як таке, що відповідає матеріалам справи, нормам матеріального права.

Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено таке.

07.04.2008р. ТОВ "Астеліт" звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням інфляції та 3-х % річних в розмірі 5143,02 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в зв'язку з продажем об'єкту оренди орендодавець зобов'язаний відповідно до норм Цивільного кодексу України (435-15) та умов договору оренди повернути позивачеві надмірно сплачену суму орендної плати.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.05.2008р. (суддя Смородінова О.Г.), яке постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.07.2008р. залишено в силі, в задоволені позову відмовлено. Судове рішення вмотивоване наявністю підписаної сторонами додаткової угоди про розірвання договору оренди, згідно якої сторони визначили, що майнових та інших претензій щодо виконання зобов’язань по договору одна до одної не мають.

Постановою ВГСУ від 23.10.2008р. (а.с.89-91) судові рішення попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого суду з підстав неналежної оцінки судами зібраних у справі доказів та неправильного застосування норм матеріального права.

За розглядом справи новим складом місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з тих підстав, що на момент виставлення позивачу рахунку №12 від 25.04.2007р. на суму 16.500 грн. на оплату оренди за 11 місяців, тобто до 30.03.2008 р. відповідач вже не був власником орендованого приміщення, у зв'язку з тим, що 09.08.2006 року об'єкт оренди був відчужений громадянину Подольському Ігорю Олександровичу, а 20.12.2007 р. позивач придбав комплекс будівель разом з об'єктом оренди у громадянина Подольського І.О. за договором купівлі-продажу № 2488. З моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу комплексу будівель від 20.12.2007 р. № 2488, до позивача перейшло право власності на об'єкт оренди за договором. Згідно зі ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, тому з моменту набуття права власності на об'єкт оренди, зобов'язання позивача як орендаря щодо сплати орендної плати у розмірі 1500грн. на місяць та право відповідача на отримання орендної плати припинилося з моменту переходу до позивача права власності на об'єкт оренди. За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення надмірно сплаченої орендної плати за період з 20.12.2007 р. по 29.03.2008 р. у сумі 4983 грн. 88 коп. є цілком правомірними і підлягають задоволенню.

Судова колегія, перевіривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши обставини справи та застосування місцевим судом норм матеріального права дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги за таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ "Астеліт" та ТОВ "Інтерстандарт" 30.05.2006р. укладено договір № МY2401/2 оренди нерухомого індивідуально визначеного майна. (а.с.13-19).

Предметом цього договору є індивідуально визначений об'єкт оренди- нежитлове приміщення - кам'яний сарай пл.4 кв.м. з правом користування прилеглою територією пл.50 кв.м., що розташований по провулку Лугового №1 у м. Вознесенську.

За умовами договору, орендодавець є власником цього майна на підставі договору купівлі - продажу від 29.06.2005р. і передав це майно орендареві на підставі акту прийому - передачі від 30.05.06р. для розміщення телекомунікаційного і іншого обладнання та його експлуатації за місцем його розташування терміном на 11 місяців з моменту підписання акту.

За користування орендованим майном сторони погодили розмір щомісячної орендної плати в сумі 1500 грн. і сума орендної плати за весь строк дії договору підлягала 100% передплаті (п.5.2, 5.3 договору). До закінчення терміну дії договору, орендар звернувся до орендодавця з клопотанням від 25.04.07р. про поновлення терміну дії договору на тих самих умовах (а.с.21).

Внаслідок позитивного вирішення питання щодо продовження терміну договору на підставі рахунку №12 від 23.04.07р. орендодавця, орендар платіжним дорученням №000145005 від 26.04.2007р. перерахував ТОВ "Інтерстандарт" 16500 грн.

Додатковою угодою від 19.12.2007р. про розірвання договору оренди №МУ 2401/2 від 30.05.2006р. сторони дійшли до взаємної згоди розірвати договір оренди нерухомого індивідуального майна та зазначили, що майнових та інших претензій щодо виконання зобов'язань по договору сторони одна до одної не мають (а.с.10). Актом приймання - передачі від 19.12.07р. орендодавець прийняв від орендаря об'єкт оренди - сарай пл.4 кв.м. з прилеглою територією пл.50 кв.м., що розташований по пров. Луговому, 1 у м. Вознесенську.

Листом №МУ 2401/1-07 від 25.12.07р. ТОВ "Астеліт" звернулося до ТОВ "Інтерстандарт" із заявою повернути частину сплаченої орендної плати в сумі 4983,88 грн. та зазначив, що за договором купівлі -продажу від 20.12.2007р., укладеному між фізичною особою Подольським І.О. та ТОВ "Астеліт" придбано у власність комплекс господарських будівель, розташованих за адресою Миколаївська область, м. Вознесенськ, провулок Лугового, 1а у зв'язку з чим, на підставі п.5.7 договору надмірно сплачена орендна плата підлягає повернення у т.ч. за 12 днів грудня/07р. - 580,65 грн.

січень/08р. - 1500 грн.

лютий/08р. - 1500 грн.

29 днів березня /08р. - 1403,23 грн.

Обрахувавши суму як заборгованість з урахуванням інфляційних та річних, позивач звернувся за стягненням 5143,02 грн. На обґрунтування своїх вимог послався на норми матеріального права (ст. 526; 530; 611; 625 ЦКУ) та п.5.7; 9.3.3 договору.

Відповідно до ст. 32-34 ГПКУ доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. На сторони покладається обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, відповідно до ст.35 ГПКУ - факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, дослідивши докази у справі дійшла висновку про недоведеність позивачем права власності на нерухоме майно - сарай площею 4 кв.м. Це підтверджується наступним.

Згідно договору купівлі - продажу від 9.08.2006р. (а.с.22) ТОВ "Інтерстандарт" продав фізичній особі Подольському І.О. комплекс майна, яке складається з: прохідної літ.А - пл. 9,1 кв.м.; кладової літ.Б-1 пл. 6,6 кв.м.; бетонно - розчинного вузла літ. В-1 пл. 17 кв.м.; сараю літ.Г-1 площею 84,3 кв.м.; сараю літ.Д-1 площею 39,9 кв.м.; 1-2 огорожі, що розташовані по провулку Луговому, 1"а" у м. Вознесенську.

Саме це майно (а не інше) на підставі договору купівлі - продажу комплексу будівель від 20.12.2007р. ТОВ "Астеліт" придбало у фізичної особи Подольського І.О. (а.с.29). Докази щодо придбання сараю пл.4 кв.м. по пров. Луговому,1 - відсутні.

Договори купівлі - продажу від 9.08.07р. та від 20.12.07р. покладено місцевим судом в основу оскаржуваного рішення, але судом не враховано, що об'єкт оренди та нерухоме майно, що придбане у власність мають різні адреси. Отже, висновок місцевого суду про те, що на момент виставлення рахунку №12 від 23.04.07р. (а.с.110) на оплату оренди майна по провулку Луговому,1 відповідач не був власником об'єкту оренди, а позивач набув права орендодавця на це майно є помилковим, не відповідає фактичним обставинам справи і тому необґрунтованим є посилання на положення ст. 606 ЦКУ.

Слід зазначити, що правовідношення по оренді майна врегульовано ст. 283 - 291 ГКУ та ст. 759-786 ЦКУ в тій частині, що не суперечить ГКУ.

Так, договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін відповідно до п.1 ст.651 ЦКУ.

Натомість, на час звернення 7.04.08р. з позовом про стягнення грошових коштів, позивач послався на додаткову угоду від 19.12.2007р. до договору оренди №МУ 2401/2 від 30.05.2006р. про розірвання договору, яка вчинена сторонами відповідно до вимог ст.654 ЦКУ, проте, на час нового розгляду справи, додаткова угода від 19.12.07р., акт приймання - передачі майна з оренди визнані недійсними за позовом ТОВ "Астеліт" до ТОВ "Інтерстандарт" по справі №10/418/08 від 15.07.2008р.

Відповідно до ст. 236 ЦКУ - недійсний правочин визнається з моменту його вчинення, тобто з 19.12.07р.

Разом з тим, об'єкт оренди - сарай пл.4 кв.м. по провулку Луговому,1 вибув із користування орендаря за його власним бажанням - 19.12.07р.

Відповідно до ст. 762 п.6 ЦКУ - наймач звільняється від плати за користування майном за весь час, протягом якого це майно не могло бути використане ним через обставини за які він не відповідає.

Тобто, цією нормою встановлено умову за якою орендар має право вимагати повернення надлишково сплачених коштів за період в якому він не користувався майном, але положення цієї норми не може застосовуватися коли майно вибуло із користування за ініціативою наймача.

Посилання на ст. 526; 530; 611; 625 ЦКУ, якими врегульовано виконання зобов'язання, застосування правових наслідків порушення зобов'язання та відповідальності за порушення зобов'язання - не заслуговують на увагу, оскільки відповідач у справі не є боржником внаслідок того, що ніяких грошових зобов'язань перед позивачем не приймав, а п.5.7 договору визначає саме зобов'язання орендаря щодо орендної плати при достроковому розірванні договору, які зберігають свою чинність до моменту їх виконання боржником.

Невірне посилання позивача на норми матеріального права, на яких ґрунтуються позовні вимоги та які покладено судом в основу рішення, кваліфікуються колегією суддів як неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду матеріалам, обставинам справи є підставою для скасування судового рішення.