розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"на рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008 року,

у справі № 5/338 (суддя Гетя Н.Г.),

відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"в

особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м.

до дочірньої компанії

"Укргазвидобування"національної акціонерної компанії "Нафтогаз

України"в особі Газопромислового управління

"Полтавагазвидобування", м. Полтава,

стягнення 31 240,09 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський міжобласний апеляційний господарський суд

У липні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"(далі по тексту –ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області із позовною заявою до дочірньої компанії "Укргазвидобування"національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування"(далі по тексту –ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 31 240,09 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.11.2008 року у справі № 5/338 (далі по тексту –оскаржуване рішення) в задоволенні позовних вимог ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням господарського суду Полтавської області ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008 року у справі № 5/338 та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 31 240,09 грн.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не з’ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.12.2008 р. апеляційна скарга позивача була прийнята до провадження і призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін.

Сторони у справі про час та місце засідання суду належним чином були повідомлені.

Відповідач, згідно ст. 96 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх безпідставними та непідтвердженим, оскільки позивачем на момент звернення з позовом до місцевого господарського суду було порушено строк позовної давності. За таких обставин відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що прийняте з повним дослідженням усіх доказів та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"- без задоволення.

Відповідно до розпорядження заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20.01.2009 року справа передана для подальшого розгляду колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Фаловська І.М., суддя Жук Г.А., суддя Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 10.02.2009 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 24.02.2009 року.

Сторони у справі про час та місце засідання суду належним чином були повідомлені, відповідно до підписаної в судовому засіданні розписки про оголошення перерви.

В судовому засіданні 24.02.2009 р. представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача зазначив, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими і безпідставними, а тому просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"на рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008 року не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду необхідно залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

А як зазначається в частині першій ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою відносини між сторонами є позадоговірні і регулюються актами цивільного законодавства, зокрема Цивільним кодексом УРСР (1540-06) від 18.07.1963 року, який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами та відповідними статтями Цивільного кодексу України (435-15) .

Як зазначено в ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України (435-15) цивільні відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто до 01.01.2004 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з гарантійним листом № 0633 від 02.10.2002 р. (а.с. 10) ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування"просило поселити в гуртожиток ВАТ"Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", який знаходиться в м. Гадячі 30 працівників свого підрядника - БУ "Укрбургаз"та гарантувало оплату за проживання.

Таким чином, між сторонами був усно укладений договір про надання послуг, який регулюється главою 63 Цивільного кодексу України (435-15) . Згідно ст. 901 ЦК України позивач зобов’язався поселити в гуртожиток 30 працівників БУ "Укрбургаз", а відповідач зобов’язався оплатити за надані послуги, а саме за проживання у гуртожитку.

Однак, обов’язку оплати у відповідача не виникло, враховуючи наступне.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що з пропозиціями відповідача, які викладені в гарантійному листі № 0633 від 02.10.2002 р. погодився шляхом вчинення дій по поселенню працівників у гуртожитку в м. Гадячі та одним із доказів фактичного проживання працівників БУ "Укрбургаз"вважає записи в журналі реєстрації проживаючих в гуртожитку (а.с 15-17), де зазначено, назва організації, з якої особа прибула, строк проживання в гуртожитку, сума оплати, виставлені відповідачу рахунки.

Однак, колегія суддів зазначає, що встановити з доказів, які знаходяться в матеріалах справи, яка саме кількість людей дійсно проживала в гуртожитку і за який період не можливо. Оскільки в копії журналу реєстрації зазначена більша кількість людей, які проживали в гуртожитку, ніж зазначено в гарантійному листі, і за різні періоди.

Так, дійсно матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2003 р. (а.с. 41), в якому сума заборгованості підтверджується підписами позивача та відповідача та складає 87 584,27 грн.

Однак, згідно з протоколом проведення взаємозаліку по погашенню заборгованості від 30.11.2004 року між ДК "Укргазвидобування"НАК "Нафтогаз України"в особі Газопромислового управління "Полтавагазвидобування", ДП "Полтавське управління геофізичних робіт"та ВАТ "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"(а.с. 42), останнє зменшило дебіторську заборгованість відповідачу на суму 56 344,18 грн. за опалення будинку, вивезення нечистот та проживання в гуртожитку, згідно рахунків за 2001-2003 роки. Отже, заборгованість відповідача після проведення даного взаємозаліку склала 31 240, 09 грн.

Проте, колегія суддів зазначає, що сторонами в протоколі взаємозаліку не було врегульовано, яку саме суму позивач зарахував безпосередньо за проживання в приміщенні гуртожитку із загальної суми взаємозаліку.

Крім цього, додані до позовної заяви рахунки на оплату послуг за проживання (а.с. 27-31), датовані 2002-2003 р.р., а рахунки, вказані в протоколі проведення взаємозаліку датовані 2001-2003 р.р. Тобто, рахунки, зазначені в протоколі взаєморозрахунків фактично передують часу виникнення господарських відносин між позивачем та відповідачем.

Тому колегія суддів дійшла до висновку про те, що з доказів, наданих позивачем, а саме, листа № 0633 від 02.10.2002 р., акту звірки взаємних рахунків, протоколу проведення взаємозаліку заборгованості, виставлених рахунків за 2002-2003 р.р., не вбачається можливим встановити наявність та дійсний розмір заборгованості відповідача, який є предметом спору у даній справі.

Щодо рахунків, які виставлялись відповідачу кожного місяця, за період з жовтня 2002 року по червень 2003 року включно, слід зазначити наступне.

Із встановлених вище обставин справи вбачається, що відповідач правомірно не оплачував зазначені рахунки, оскільки суми, які в них зазначались не були підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчило б про саме такий розмір заборгованості, який вказано в рахунках.

Що стосується посилань позивача щодо дотримання ним строків позовної давності, то колегія суддів звертає увагу позивача, що виставляння відповідачу рахунків на оплату вважається фактичним пред'явленням вимоги про оплату наданих послуг, оскільки строк виконання зобов’язання відповідачем по оплаті за надані послуги не був визначений. За таких обставин про порушення свого права позивач дізнався у 2002 -2003рр., коли відповідач не сплачував своєчасно за виставлені йому рахунки.

Щодо клопотання відповідача про необхідність застосування строку позовної давності до даних правовідносин, то судова колегія апеляційної інстанції твердження відповідача не бере до уваги, оскільки при перегляді оскаржуваного рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією було встановлено, що права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені.

За таких обставин, слід мати на увазі, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. Тому у випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску позовної давності, а в зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Відповідно до статті 33, 34 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, позивачем не доведено в суді апеляційної інстанції належними доказами, що його права та охоронювані законом інтереси порушені, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог ВАТ "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз".

Крім того, в судовому засіданні апеляційного господарського суду представник ВАТ "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"посилається на постанову Вищого господарського суду України від 26.12.2007 року у справі № 20/88-8/109 за позовом ВАТ "Укрнафта"в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована шляхова колона № 19"про стягнення боргу в сумі 8 575,20 грн., в якій на переконання скаржника, обставини справи є аналогічні обставинам даної справи.

Проте, з таким твердженням колегія суддів погодитись не може, оскільки, як встановлено вище, позовні вимоги не обґрунтовані належним чином та не надано доказів вини відповідача. Отже, застосування даної постанови не є можливим, бо докази, на підставі яких прийнято рішення у справі № 20/88-8/109 про задоволення позовних вимог в даній справі відсутні, зокрема факт проживання 30 працівників відповідача, про яких йшла мова вище, не підтверджується записами в журналі реєстрації, а також відсутні докази дійсного розміру заборгованості відповідача, оскільки останній не був чітко врегульований ні договором, ні у інший спосіб, передбачений законодавством.

Таким чином, висновок місцевого господарського про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 31 240,09 грн. є вірним.

Отже, доводи скаржника з приводу скасування оскаржуваного рішення викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів апеляційної інстанції до уваги та відхиляються як безпідставні, оскільки є необґрунтованими та не підтверджуються а ні матеріалами справи, а ні чинним законодавством.

Керуючись ст. 99, ст. 101, ст. 102, п. 2 ст. 103, ст. 104, ст. 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз"на рішення господарського суду Полтавської області від 06.11.2008 року у справі № 5/338 залишити без задоволення.