Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 98, 207, 218 Цивільного кодексу України, ст.ст. 59, 60 Закону України "Про господарські товариства" та мотивовано тим, що відсутність на дорученні від 06.12.2002р. печатки, згідно чинного на момент її видачі законодавства, не є підставою недійсності довіреності. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсності, отже відсутність на договорі печатки підприємства не є підставою для визнання договору недійсним. Договір підписаний особою, якій вищим органом управління товариством надані на це повноваження. Позивачем довіреність не відкликана, тому відсутні підстави стверджувати про зловмисну домовленість представників сторін договору. Відчуження основних засобів товариства, за умов прийняття про це рішення загальними зборами засновників, у визначеному Статутом порядку, не суперечить приписам діючого законодавства та меті будь-якого господарюючого суб’єкта.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення суду першої інстанції від 12.12.2008р. у справі № 8/495д/08 скасувати у зв’язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, а витрати зі сплати державного мита покласти на відповідача. Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не застосовано ч.1 ст. 207 ГК України, так як саме порушення цієї норми права при укладенні спірного договору є основною підставою для визнання його недійсним, оскільки наслідки її порушення призвели до згортання господарської діяльності підприємства. Разом з цим, апелянт наголошує на тому, що різниця між сумою договору і сумою податків, яка майже у три рази перевищує суму договору, свідчить про те, що укладання спірного договору ніяк не могло бути в інтересах позивача, а навпаки суперечить цілям діяльності позивача, а саме отримання прибутку від господарської діяльності п.2.1, п.2.2 Статуту. Крім того, скаржник вказує на те, що судом не надано оцінки тому, що акт приймання – передачі майна має підпис зі сторони позивача невідомо якої особи і також не скріплений печаткою позивача. Більш того, при укладенні та реалізації спірного договору відсутні докази передачі цього майна, як це визначено пунктами 3.1, 3.2 договору, що свідчить проте, що у покупця не виникло право власності на майно, яке було предметом вказаного договору. Також, залишено поза увагою судом першої інстанції той факт, що представники позивача та відповідача є близькими родичами, зокрема, лист до Управління у справах приватизації Запорізької міської ради № 17 від 11.10.2005р. про надання згоди на відчуження спірного приміщення відповідачу, підписано представником позивача Петрухіною С.В., яка також є й засновником (власником) і представником ПП "Роуд".. Вказані факти у розумінні статті 232 ЦК України є підставою для визнання угоди недійсною. Окрім того, статтею 238 ЦК України визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє у своїх інтересах.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення законним і обрунтованим, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Вважає, що приписи статті 207 ГК України формують загальну норму, згідно якої недійсним є будь-яке зобов’язання, котре не відповідає вимогам закону, при цьому, підстави та наслідки недійсності правочинів регламентовані параграфом 2 глави 16 Цивільного Кодексу України (435-15) . Відповідач вважає, що він не мав ніяких правових підстав впливати на діяльність продавця щодо відчуження об’єкту нерухомості, оскільки під час укладання спірної угоди, позивач керувався вільним волевиявленням, що у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. Також, відповідач вказує на те, що ціна продажу об’єкту нерухомості була затверджена позивачем, тобто його засновниками, а не відповідачем, а саме рішенням про відчуження об’єкту нерухомості на користь відповідача, було прийнято загальними зборами ТОВ "ВКФ "Спутнік – Бест" від 26.10.2005р. Безпідставними, вважає відповідач доводи заявника апеляційної скарги стосовно недійсності спірного договору внаслідок відсутності на ньому печатки підприємства, що засвідчує підпис уповноваженої особи, а також підписання його невідомою особою, яка не мала на це відповідних повноважень, оскільки протоколом № 3 від 26.10.2005р. загальними зборами учасників ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест" було прийнято рішення, яким були надані відповідні повноваження Петрухіну В.Г. на представництво товариства та вчинення дій від імені останнього за довіреністю від 06.12.2002р. по укладенню спірного договору. Необґрунтованими вважає відповідач посилання скаржника на те, що відсутні докази передачі цього майна, як це визначено пунктами 3.1, 3.2 договору, оскільки 31.10.2005р. відповідач здійснив повний розрахунок за придбаний об’єкт нерухомості, що підтверджується банківською квитанцією № Т22-9929 від 31.10.2005р. та 02.11.2005р. було проведено державну реєстрацію договору купівлі- продажу від 27.10.2005р. в ОП ЗМБТІ, підтвердженням цього є Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 8816680. Разом з цим, відповідач зазначає, що твердження заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено статті 232, 238 ЦК України спростовується тим, що уповноважена особа ТОВ "ВКФ "Спутнік – Бест" Петрухін В.Г., діяв від імені позивача та виконував свої обов’язки на підставі довіреності від 06.12.2002р., яка ніким не відкликана та не визнана недійсною, а також схваленого рішення загальних зборів учасників товариства від 26.10.2005р.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23 січня 2009р. у справі № 8/495д/08 апеляційна скарга позивача прийнята та призначена до розгляду на 19.02.2009р.

У судовому засіданні, яке відбулося 19.02.2009р. за згодою представників сторін колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

19.02.2009р. на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача, в якому останній просить припинити провадження у справі, у зв’язку з тим, що 17.02.2009р. за договором купівлі – продажу ПП "Роуд" було відчужено об’єкт нерухомості, який є предметом спірного договору у даній справі, на користь фізичної особи Решетникова С.В.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає, оскільки таке клопотання не відповідає нормам Господарського процесуального кодексу (1798-12) , зокрема ст. 80 ГПК України. Продаж майна, що є об’єктом спірного договору іншій особі не є підставою для припинення провадження у даній справі.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 309 від 19.02.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді – Мойсеєнко Т.В., суддів Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А., якою прийнято постанову.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 26 жовтня 2005 року відбулися загальні збори учасників товариства "ВКФ "Спутнік-Бест", на яких були присутні два учасника Поляков С.І (володіє 11% голосів) та Решетніков С.В. (володіє 89% голосів). До порядку денного загальних зборів були включені питання стосовно розгляду фінансово-економічного стану товариства та відчуження на користь ПП "Роуд" нежитлового приміщення літ.А-9 першого поверху, загальною площею 207,7 кв.м. по вул. Чарівна, 155-А в м. Запоріжжя, укладення та підписання договору купівлі-продажу зазначеного приміщення та питання стосовно доручення уповноваженій особі від імені товариства укласти та підписати договір. Згідно протоколу № 3 загальними зборами учасників товариства більшістю голосів вирішено укласти та підписати з ПП "Роуд" договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-9 площею 207,7кв.м. з наданням відповідних повноважень Петрухіну В’ячеславу Георгійовичу, який представляє товариство та діє від імені останнього за дорученням від 06.12.2002р.(а.с.64).

Відповідно до ст. 98 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Згідно з вимогами ст. 60 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Крім того, відповідно до п. 14.10 Статуту збори учасників вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники, їх представники, що володіють у сукупності більш ніж 60% голосів. Рішення зборів вважаються прийнятими, якщо за нього віддано більш ніж 50%голосів.

Таким чином, вищим органом управління товариством, яким відповідно до п.14.1 статуту позивача є збори учасників, було прийняте рішення про відчуження ПП "Роуд" вказаного вище нежитлового приміщення.

27.10.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Спутнік-Бест" та Приватним підприємством "Роуд" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов’язався передати у власність відповідачу нежитлове приміщення загальною площею 207,7 кв.м (літ. А-1) першого поверху, що знаходиться за адресою:м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 155-а, приміщення 137, а відповідач зобов’язався прийняти зазначений об’єкт нерухомості та сплатити за нього. Вартість об’єкта нерухомості узгоджена п. 1.6 договору та складає 10000 грн. Вказаний договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з державного реєстру право- чинів від 27.10.05р.

Від імені продавця договір підписаний уповноваженою особою Петрухіним В’ячеславом Георгійовичем на підставі статуту та нотаріально посвідченого доручення від 06.12.2002р., виданого ТОВ "Спутнік-Бест". З боку ПП "Роуд" договір підписаний уповноваженою особо Петрухіною С.В., що діяла на підставі нотаріального посвідченого 27.10.2005р. доручення.

Оскільки спірний договір є договором купівлі-продажу до правовідносин з укладання такого виду договорів застосовуються норми глави 54 ЦК України (435-15) .

Як слідує зі змісту ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму .

Виходячи з правової природи договору купівлі - продажу істотними умовами для даного виду договорів є предмет договору та його ціна. Предмет і ціна узгоджені сторонами у п.1.1 та 1.6 спірного договору.

Позовні вимоги про недійсність вищевказаного договору купівлі- продажу позивач обґрунтовує ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та тим, що спірний договір суперечить ст. 207 ГК України, бо укладений в супереч цілям діяльності товариства за ціною нижче ніж балансова вартість, при укладенні та реалізації договору відсутня належна передача майна, акт приймання-передачі майна підписаний зі сторони продавця невідомо якою особою і не скріплений печаткою підприємства. Також позивач посилаючись на ст. 232 ЦК України вказує на те, що при укладенні договору мала місце домовленість представника однієї сторони з другою, бо представник позивача та відповідача є близькими родичами.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.99р., вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатності сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інші обставини справи.

Відповідно до вимог ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам судочинства

З матеріалів справи вбачається, що згідно доручення від 06.12.2002р., підписаного директором та нотаріально посвідченого, товариство "ВКФ "Спутнік-Бест" надало повноваження Петрухіну В.Г. представляти інтереси товариства в усіх компетентних органах та організаціях України, укладати від імені підприємства всі передбачені законодавством України цивільно-правові угоди. Зазначене доручення видано уповноваженій особі строком на 3 роки. Приписами ЦК УРСР (1540-06) , який був чинним в 2002 році (зокрема главою 4), не передбачалось, що не скріплення довіреностей печаткою юридичної особи робить її недійсною. Статтею 65 ЦК УРСР пред’являлась єдина вимога до форми доручення на укладання угод, які підлягали нотаріальному посвідченню, що ця довіреність повинна була також бути нотаріально посвідченої. Довіреність від 06.12.02р. посвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Головатенко О.В. 0612.02р., яким перевірено повноваження директора Полякова С.І. на видачу доручення. Крім цього, дія вказаної довіреності визнана і самим рішенням зборів учасників товариства, оформленим протоколом №3 від 26.10.05р.(а.с.67,т.1).

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги щодо недійсності доручення від 06.12.2002 р. з підстав відсутності на неї печатки товариства спростовуються наведеним.

Посилання заявника апеляційної скарги на недійсність договору купівлі-продажу від 26.10.2005р. внаслідок відсутності на ньому печатки, що засвідчує підпис уповноваженої особи, є помилковим. Статтею 207 ЦК України передбачено вимоги до вчинення письмових правочинів, зокрема правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Однак сам лише факт відсутності печатки на тексті договору не веде до недійсності правочину. Так, ст. 218 ЦК України передбачено, що за винятком випадків, прямо передбачених законом, недодержання сторонами письмової форми правочину (в т.ч. вимог до письмової форми в розумінні ст. 207 ЦК України), яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність.

До договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно закону необхідно дотримання вимоги про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору. Вказаним вимогам спірний договір відповідає. Договір 27.10.05р. посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. та 27.10.05р. зареєстрований у державному реєстрі правочинів.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що спірний договір купівлі-продажу від 27.10.2005 р. був підписаний з боку продавця особою, яка не мала відповідних повноважень та правочин вчинено в порушення ст. 232 ЦК України у зв’язку зі зловмисною домовленістю представника однієї сторони з представником іншої сторони, оскільки останні є родичами, колегія суддів зазначає наступне.

Господарським судом Запорізької області встановлено, що спірний договір підписаний від імені ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест" уповноваженою особою Петрухіним В.Г., якому відповідні повноваження надані загальними зборами учасників товариства від 26.10.2005р. Представник діяв на підставі доручення ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест", підписаного директором товариства. Умови, за яких продано об’єкт нерухомості також розглядалися загальними зборами учасників товариства, якими прийнято рішення про продаж об’єкта нерухомості за ціною 10000 грн. Оскільки, позивачем не надано доказів про відкликання довіреності на ім'я Петрухіна В.Г. або припинення її дії на момент укладання спірного договору, тому довірена особа в особі Петрухін діяла згідно рішення зборів учасників і виконувала доручення на умовах, наданих йому товариством, внаслідок чого відсутні підстави стверджувати про зловмисну домовленість представників продавця та покупця за оспорюваним договором. Наявність родинних відносин між представниками сторін при підписанні договору, ще не свідчить про зловмисну домовленість між ними, бо як зазначалось представник позивача діяв в межах, наданих йому довіреністю та рішеннями загальних зборів учасників ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест".

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що відсутні докази передачі предмету договору, тобто майна, як це визначено пунктами 3.1, 3.2 договору, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки 31.10.2005р. відповідач здійснив повний розрахунок за придбаний об’єкт нерухомості, що підтверджується банківською квитанцією (т.1, а.с.52) № Т22-9929 від 31.10.2005р. та актом прийому-передачі об’єкта нерухомості нежилого приміщення від 01.11.2005р. (т.1, а.с.47), а вже 02.11.2005р. було проведено державну реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2005р. в ОП ЗМБТІ, підтвердженням цього є Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 8816680 (т.1., а.с.49). Акт приймання –передачі є по суті правочином на виконання умов договору, укладеного у письмовій формі. Згідно ч.3 ст. 206 ЦК України правовичини на виконання умов договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить положенням договору або закону. У договорі сторони не передбачили форми акту приймання-передачі. У п.3.2 договору єдиною вимогою до акту приймання-передачі сторони узгодили, що цей акт підписується сторонами договору. Акт приймання передачі сторонами договору підписаний. Доказів протилежного позивачем не надано.

Крім того, доводи скаржника відносно акту приймання-передачі стосуються стадії виконання договору. За загальним правилом цивільного законодавства невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Вказана правова позиція також викладена у роз’ясненні Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" N 02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.99р. (із змінами).

Згідно статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачем не надано суду будь - яких доказів, які б свідчили про недійсність спірного договору.

Всупереч зазначеним принципам процесуального законодавства позивачем не доказано також, що спірний договір суперечить цілям і меті діяльності підприємства позивача (юридичної особи) зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Законодавство, яке було чинним на момент укладення спірного договору не містило заборони укладати договори з умовами, які викладені в спірному договорі про купівлю-продаж нежитлового приміщення.

Також слід зазначити, що виходячи з норм чинного законодавства одним з принципів підприємницької діяльності, зокрема є самостійне формування суб’єктом підприємницької діяльності програми діяльності, вибору контрагентів, встановлення цін на майно, послуги та інше відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до пункту 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з визнанням угод недійсним" від 12.03.1999р. № 02-5/111 (v_111800-99) позастатутною є угода, укладена в суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. При цьому, під цілями юридичною особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і незаборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою. Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежуються лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Недійсною має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи значеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Згідно п.2.1 статуту ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест" є одержання прибутку від господарської діяльності по насиченню ринку товарами та послугами.

Товариство, як вказано у п.2.4.статуту має право без обмежень, окрім законодавчих, приймати рішення щодо своєї діяльності.

У пункті 4.4 статуту визначено, що товариство має право розпоряджатись своїм майном, відчужувати це майно, укладати будь-які цивільно-правові договори, передбачені законодавством України.

Крім того, статтями 6 і 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умови спірного договору визначались сторонами на свій розсуд і в момент укладення погодженні останніми, про що свідчать підписи уповноважених сторін.

Договір купівлі-продажу від 27.10.2005р.був направлений на настання таких правових наслідків для позивача, як отримання грошових коштів. За таких обставин, спірний договір не суперечить статутній діяльності ТОВ "ВКФ "Спутнік-Бест".

Посилання позивача в обґрунтування своїх доводів на ст. 207 ГК України спростовується тим, що стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України (435-15) як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може. Зазначена правова позиція викладена у листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" (v_211600-08) .