розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області № 10-06-1933 від 17.10.2008 року (вх. № 366 від 23.10.2008 року) та апеляційне подання прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області № 05-289вих від 16.10.2008 року (вх. № 370 від 27.10.2008 року)

на рішення господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року

у справі № 04/51-52-91

за позовом прокурора Старовижівського району Волинської області в інтересах Держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Укрінтекс ЛТД", м.Луцьк

про розірвання договорів купівлі-продажу від 25.07.2003 року № 447, від 30.06.2004 року № 481, та повернення об"єктів незавершеного будівництва: "Відстійника миючих вод", "Позамайданчикового водопроводу", які знаходяться за адресою: Волинська область, смт. Стара Вижівка, та зобов"язання відповідача повернути дані об"єкти в державну власність.

за участю представників: прокурор –не з"явився, від позивача –Сініцина Л.М.; від відповідача –не з"явився.

Представнику позивача в судовому засіданні роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року у справі № 04/51-52-91 відмовлено в позові, поданому прокурором Старовижівського району Волинської області в інтересах Держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Укрінтекс ЛТД"про розірвання договорів купівлі-продажу від 25.07.2003 року № 447, від 30.06.2004 року № 481, та повернення об"єктів незавершеного будівництва: "Відстійника миючих вод", "Позамайданчикового водопроводу", які знаходяться за адресою: Волинська область, смт. Стара Вижівка, та зобов"язання відповідача повернути дані об"єкти в державну власність.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області та прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області оскаржили його в апеляційному порядку.

Зокрема, в апеляційному поданні № 05-289вих від 16.10.2008 року (вх. № 370 від 27.10.2008 року) прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області вважає рішення господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року у справі № 04/51-52-91 незаконним та необґрунтованим, посилаючись на те, що воно прийнято за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Зокрема, в обгрунтування зазначених підстав для скасування оскаржуваного рішення, посилається на те, що суд визнав встановленими те, що відповідачу не надавалась допомога та мало місце зволікання, хоча такі факти не були доведені в ході судового засідання. Також прокурор вважає, що судом зроблено помилковий висновок про те, що позивачем відповідно до ст. 651 ЦК України не доведено наявності істотного порушення договору та наявності шкоди, завданої цим порушенням, оскільки така шкода була завдана Державі, так як відповідачем не було навіть розпочате будівництво, що свідчить про відсутність в нього намірів на виконання умов договору. Також, продовжує прокурор, судом не враховано, що ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"та п. 70 Закону України "Про державну програму приватизації" (1723-14) встановлено особливий статус державного майна: об"єктів незавершеного будівництва та встановлено правовий наслідок невиконання умов договору купівлі-продажу в разі незавершення будівництва у вигляді розірвання даного Договору.

Прокурор просить рішення господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року у справі № 04/51-52-91 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити поданий ним позов.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області (позивач у справі, надалі –Фонд) в апеляційній скарзі № 10-06-1933 від 17.10.2008 року (вх. № 366 від 23.10.2008 року) вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права та за невідповідності висновків суду, фактичним обставинам справи, посилаючись на те, що судом першої інстанції при його прийнятті було неправильно застосовано норми статтей 8, 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва"щодо обов'язку сприяння державних органів в виконанні умов договору та щодо наслідків невиконання покупцем державного майна умов договору щодо строку завершення будівництва. За наведеного, просить рішення господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року у справі № 04/51-52-91 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач вимоги апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 17.12.2008 року (вх. № 8024 від 16.12.2008 року). Просить рішення господарського суду Волинської області від 02.10.2008 року у справі № 04/51-52-91 залишити без змін.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив. Однак апеляційний суд, враховуючи, що представник відповідача – Петрова О.Є. була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, що стверджується поштовим повідомленням про вручення їй під розписку ухвали суду від 28.01.2009 року, неодноразовий розгляд справи для надання можливості сторонам забезпечити явку представників в судове засідання, виходячи з положень ст. 101 ГПК України, вважає, що ним забезпечено право відповідача на судовий захист, та за можливе здійснити апеляційний перегляд оскаржуваного рішення в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи. Також апеляційний суд вважає за можливе з вищенаведених мотивів, здійснити розгляд справи й за відсутності прокурора, повідомленого про час та місце розгляду справи, що стверджується відповідними поштовими повідомленнями про направлення ухвали суду від 28.01.2009 року в прокуратуру Волинської області, прокуратуру Львівської області, прокуратуру Старовижівського району Волинської області.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 року змінено склад колегії, що розглядають дану справу: замість судді Юркевича М.В. в склад колегії введено суддю Краєвську М.В.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, апеляційне подання прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області, заперечення відповідача, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені апеляційна скарга та апеляційне подання не підлягають до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

25.07.2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ТОВ "Укрінтекс Лтд" укладено договір № 447 купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва - "відстійника миючих засобів"( надалі –Договір).

30.06.2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ТОВ "Укрінтекс Лтд" укладено договір № 481 купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва - "позамайданчиковий водопровід"( надалі –Договір).

Згідно з п.п. 1.1, 1.2, 2.1 даних Договорів, Фонд зобов’язувався передати у власність Товариства об’єкти незавершеного будівництва: "відстійника миючих засобів"та "позамайданчиковий водопровід", що знаходяться за адресою: Волинська обл., смт. Стара Вижівка, а відповідач прийняти об’єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну (500 грн. та 1122 грн. відповідно). Право власності на об’єкт нерухомого майна переходить до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об’єкта (п. 1.2 Договорів). Об’єкти придбані без збереження первісного призначення –під добудову (п. 1.5, 1,6 Договорів). Передача об’єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в 5-денний термін після повної сплати покупцем вартості об’єкта приватизації. Передача об’єкта приватизації продавцем і прийняття об’єкта приватизації покупцем засвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами (п.п. 3.2 Договорів). Розділом 5 Договорів визначений обов’язок відповідача сплатити ціну продажу об’єкта, у встановлений термін прийняти об’єкт, та по договору № 447 від 25.07.2003 року –завершити будівництво протягом п"яти років з дня підписання договору, протягом року переоформити право забудовника на об"єкт; по договору № 481 від 30.06.2004 року - завершити будівництво протягом трьох років з моменту підписання договору та протягом року з дня підписання договору переоформити право забудовника на об"єкт.

Додатковими угодами № 841/1 та № 481/1: визначено строк завершення робіт по договору № 447 від 25.07.2003 року –25.07.2008 року, по договору № 481 від 30.06.2004 року –30.06.2008 року.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, ст. 638 ЦК Укарїни договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Статтею 224 ЦК УРСР передбачено, що істотними умовами договорів купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Аналогічного змісту є й норма ст. 655 ЦК України.

Крім цього, ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" встановлено обов‘язкові умови приватизації об'єктів незавершеного будівництва. Зокрема, однією з таких умов є встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва.

Таким чином, договори № 447 від 25.07.2003 року та № 481 від 30.06.2004 року по своїй правовій природі є договорами купівлі-продажу, оскільки відповідають вимогам глави 20 ЦК УРСР (1540-06) , глави 54 ЦК України (435-15) , що ставилися до такого виду договорів, чинним законодавством на час їх укладення. Крім цього, дані Договори вчинені в належній формі, підписані повноважними представниками обох сторін та засвідчені їх печатками, що відповідає положенням ст.ст. 42- 47 ЦК УРСР, ст.ст. 205- 210 ЦК України, тобто є правомірними правочинами. Доказів визнання їх недійсними сторонами суду не подано.

Як вбачається з матеріалів справи, об‘єкти незавершеного будівництва: відстійника миючих засобів"та "позамайданчиковий водопровід"були передані позивачем відповідачеві, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі від 28.11.2003 року та від 28.07.2004 року.

04.03.2008 року позивачем проведено перевірку виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу об"єкту незавершеного будівництва –"позамайданчикового водопроводу"№ 481 від 30.06.2004 року, про в результаті чого складено акт поточної перевірки. Як вбачається з п.п. 3,3, 3.5, 3.6 даного Акта, відповідачем повністю не виконано умови Договору, а саме: не переоформлено право на добудову об"єкта; не завершено будівництво придбаного об‘єкта протягом 5 років –до 25.07.2008 року; не виконано заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища.

15.08.2008 року позивачем проведено перевірку виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу об"єкту незавершеного будівництва –"відстійника миючих засобів", про в результаті чого складено акт поточної перевірки. Як вбачається з п.п. 3,3, 3.5, 3.6 даного Акта, відповідачем повністю не виконано умови Договору, а саме: не переоформлено право на добудову об"акта; не завершено будівництво придбаного об‘єкта протягом 5 років –до 25.07.2008 року; не виконано заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища.

Згідно з п. 4.1 Договорів, кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції підставно, враховуючи п.п. 1, 4, 9 прикінцевих та перехідних положень Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) , застосовано до спірних правовідносин норми саме цих Законів.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України (435-15) ) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов"язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов"язання внаслідок розірвання договору тощо.

При цьому, відповідно ст. 614 ЦК України, ст. 218 ГК України, така відповідальність за порушення господарського зобов"язання у вигляді вищезазначеного правого наслідку, настає за умови наявності вини в особи, яка його порушила, якщо не доведе, що вжила всіх належних від нього заходів для належного виконання зобов"язання та недопущення господарського правопорушення.

Згідно з п. 10.3 Договорів у разі невиконання однією із сторін їх умов, вони можуть бути змінені або розірвані на вимогу другої сторони за рішенням господарського суду.

Статтею 651 ЦК України (ч. 2) передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано в разі невиконання іншою стороною зобов'язань передбачених договором купівлі-продажу у визначені строки.

Таким чином, з комплексного аналізу вищенаведених положень законодавства України, умов Договорів, до відповідача може бути застосована відповідальність у вигляді розірвання зазначених Договорів лише у випадку невиконання відповідачем істотних умов цих Договорів, і таке невиконання має бути істотним, тобто таким порушенням стороною умов Договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, і за умови, що вона заподіяна з вини цієї сторони.

В даному випадку, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено суду істотного порушення відповідачем умов договору, вчиненого з вини відповідача, як правової підстави для розірвання договорів купівлі-продажу від 25.07.2003 року № 447, від 30.06.2004 року № 481.

Зокрема, місцевим судом було встановлено, що відповідачем вчинялись дії, спрямовані на належне виконання умов вищенаведених Договорів щодо завершення в передбачений ними строк об"єктів незавершеного будівництва.

Судом було встановлено, що не проведення зазначених робіт в передбачені Договорами строки, сталось внаслідок необхідності вчинення відповідачем додаткових дій, спрямованих на отримання земельної ділянки, на якій знаходяться об"єкти незавершеного будівництва, оскільки питання вирішення права користування чи власності на земельну ділянку є визначним стосовно спроможності покупця провести роботи по завершенню будівництва об'єкта купівлі - продажу. Даний висновок випливає з положень ст.22 Закону України "Про містобудування" ст. ст. 24, 25, 29 Закону України "Про планування та забудову території", ст.. 125 Земельного кодексу України (2768-14) , відповідно до змісту яких будь-яка забудова потребує наявність документа, який засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, використання якої без отримання зазначеного документа, що посвідчує таке право, не допускається.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 25.07.2003 року звернувся до Старовижівського селищного голови з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування викуплених приміщень. Рішенням Старовижівської селищної ради від 29.07.2003 року № 143 надано дозвіл відповідачу на складання проекту землеустрою. Після погодження необхідної документації Старовижівською селищною радою, Старовижівським районним відділом земельних ресурсів, екологічної інспекції у Старовижівському районі Державного управління екології та природних ресурсів в Волинській області, районної санепідемстанції, відділу містобудування, архітектури, сектором археології відділу охорони пам’ятників історії та культури, розроблений ПНВФ "Моніторинг" проект землеустрою пройшов 05.10.2004 року державну експертизу.

Рішенням Старовижівської селищної ради від 08.10.2004 року № 15/3 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу, вирішено передати в оренду на п’ять років відповідачу земельну ділянку для обслуговування незавершеного будівництва. Однак, як вбачається зі змісту договору оренди земельної ділянки від 18.10.2004 року, він був укладений з відповідачем лише до 17.10.2006 року. 3 травня 2007 року сторони підписали новий договір оренди земельної ділянки. Даний договір було скеровано відповідачем 05.05.2007 року на адресу Старовижівського районного відділу Волинської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах"для державної реєстрації, однак даний Договір в порушення ст. 18 Закону України "Про оренду землі" не був зареєстрований, а отже, й не набрав чинності.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що через тривалий термін отримання прав на земельну ділянку, невідповідність строку оренди земельної ділянки по договору рішенню селищної ради, неналежність оформлення такого права на земельну ділянку після 17.10.2006 року, через що у відповідача не виникло права на користування земельною ділянкою під об"єктами незавершеного будівництва, внаслідок чого відповідач не мав змоги своєчасно отримати необхідні для будівництва документи і виконати умови договору у встановлений строк.

В той же час, відповідачем на власний ризик вживались заходи для виконання умов Договорів. Зокрема, 03.07.2006 року ним був укладений договір на реконструкцію бетонної огорожі, 05.07.2006 року уцц- договір на виготовлення проектно-кошторисної документації.

Таким чином судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що невиконання зобов’язання відповідачем у встановлений термін здійснити добудову об’єкта незавершеного будівництва не містить ознак наявності його вини, оскільки порушення строку будівництва пов’язана з ненаданням допомоги відповідних державних органів, їх зволіканням з оформлення права відповідача на земельну ділянку, і відповідно не вбачає підстав для позбавлення відповідача власності, непорушність якого в силу норми ст. 321 ЦК України, гарантується Державою.

Щодо не вчинення відповідачем дій по переоформленню права забудовника, не вжиття належних заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища, як підстав для розірвання Договорів, то на думку апеляційного суду, позивачем не доведено, що зазначені порушення умов Договорів є істотними, оскільки зі змісту ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об’єкта незавершеного будівництва" не вбачається, що вони є обов’язковими умовами приватизації.

За наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджуться з висновком місцевого господарського суду першої інстанції про те, що в позові, поданому прокурором Старовижівського району Волинської області в інтересах Держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Укрінтекс ЛТД"про розірвання договорів купівлі-продажу від 25.07.2003 року № 447, від 30.06.2004 року № 481, та повернення об"єктів незавершеного будівництва: "Відстійника миючих вод", "Позамайданчикового водопроводу", які знаходяться за адресою: Волинська область, смт. Стара Вижівка, та зобов"язання відповідача повернути дані об"єкти в державну власність, слід відмовити.