Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Білоконь Н. Д., суддя Фоміна В. О.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю :

прокурора -Бєлашова А.М, посвідчення № 198 від 29.09.2008 р.

представників сторін

позивача - не прибув

першого відповідача -Шевченка І.В., ліквідатора, ліцензія № 11613 від 21.12.2004 р., Шевченка Р.І., довіреність без номера від 26.01.2009 р.

другого відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2629 С/1-14) та апеляційне подання прокурора (вх.№ 2630 С/1-14) на рішення господарського суду Сумської області від 22.10.08 по справі № 2/562-07

за позовом прокурора Ковпаківського району м. Суми в інтересах держави в особі Сумської міської ради

до 1) підприємства Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційної дільниці, м. Суми 2) суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м. Суми

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Прокурор Ковпаківського району м. Суми звернувся до господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Сумської міської ради до підприємства Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційної дільниці та суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007 р. та застосування правил статті 216 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Рішенням господарського сууд Сумської області від 13.12.2007 р. у справі № 2 /562-07 позов задоволено частково: визнано недійсним спірний договір купівлі-продажу.В іншій частині позову відмовлено.

За апеляційною скаргою другого відповідача постановою Харківського апеляційного господарського суду зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та прийняте нове рішення, яким в позові відмовлено.

За касаційним поданням прокурора та касаційною скаргою позивача постановою Вищого господарського суду від 20.05.2008 р. наведені рішення господарського суду Сумської області та постанову Харківського апеляційного господарського суду скасовано та справу передано на новий розгляд.

Підставами скасування зазначених рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду з направленням справи на новий розгляд Вищий господарський суд України зазначив не встановлення обставин, що мають значення для справи, висновкі судів не грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права на всебічному, повному та об"єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин у їх сукупності, як-то передбачено статтею 43 Господарського процесуального кодексу України.Зокрема Вищий господарський суд України зазначив на те, що чинним на час здійснення у справі про банкрутство першого відповідача ліквідаційної процедури законодавством передбачено обов"язок ліквідатора банкрута передати до комунальної власності об"єкти житлового фонду, тому судам належало визначити статус спірних приміщень, з"ясувати в житловому чи нежитловому фонді вони перебували, та в разі встановлення факту перебування спірних приміщень в житловому фонді слідовало з"ясувати чи був виконаний ліквідатором зазначений обов"язок щодо передачі у комунальну власність об"єктів житлового фонду, судами також належним чином не перевірені доводи сторони щодо того, як впливає спірний договір купівлі-продажу на права та охоронювані законом інтереси фізичних осіб-мешканців гуртожитку.

Рішенням господарського суду Сумської області від 02.10.2008 р. у справі № 2/562-07 (суддя Лущик М.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Прокурор Ковпаківського району м. Суми із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційне подання, в якому посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права та неповне з"ясування обставин, що мають значення для справи просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Позивач також не погодився із зазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідність викладених у рішенні висновків, обставинам справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Позивач та другий відповідач в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

27.01.2009 р. від позивача надійшла заява, в якій він просить суд розглядати справу без участі його представника за наявними в ній матеріалами, у зв"язку з неможливістю прибуття його представника в судове засідання через участь в розгляді інших судових справ.В цій заяві позивач також повідомив суд, що він підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційного подання та апеляційної скарги, а також відзивів на них, вислухавши пояснення прокурора та представників першого відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне подання та апеляційна скарга підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою господарського суду Сумської області від 19.04.2005 у справі №7/116-04 Підприємство Сумської облспоживспілки ЖЕД визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Коробку Р.П., ухвалою цього ж суду від 31.10.2005 призначено ліквідатором боржника -арбітражного керуючого Шевченка І.В., а повноваження ліквідатора Коробки Р.П. припинено

Рішенням Сумської міської ради № 1467-МР від 30.11.2005 р. "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми гуртожитків за адресами Прокоф"єва, 10, вул. Лесі Українки, 14 пр. Лесі Українки, 2А" на звернення арбітражного керуючого Коробки Р.П. щодо прийняття до комунальної власності згідно зі статтею 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" гуртожитку, що належить на праві власності підприємству Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця за адресою: м. Суми вул. Лесі Українки, 14 надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми зазначеного гуртожитку.

28 лютого 2007 р. між підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця, першим відповідачем в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Шевченка Ігора Валерійовича та суб"єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1, другим відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з предметом якого перший відповідач, продавець зобов"язується передати, а другий відповідач прийняти у власність та оплатити нежитлові приміщення, які ним придбано з публічних торгів згідно з протоколом відкритих торгів від 29.01.2007 р. м.Суми -лот 1): приміщення 1 тамбур площею 13,3 кв. м., приміщення 5 умивальник площею 6,1 кв. м., приміщення 6 туалет площею 3,4 кв. м., приміщення 7 туалет площею 1,3 кв. м., приміщення 8 туалет площею 1,3 кв. м., приміщення 9 умивальник площею 2,0 кв. м., приміщення 10 туалет площею 1,3 кв. м., приміщення 11 складова площею 3,7 кв. м., приміщення 12 кабінет площею 6,2 кв. м.,. приміщення 13 кабінет площею 10,3 кв. м., приміщення 14 кабінет площею 32,4 кв. м., приміщення 24 архів площею 6,6 кв. м., приміщення 25 коридор площею 18,0 кв. м., приміщення 26 коридор площею 11,1 кв. м., приміщення 27 коридор площею 12,2 кв. м., приміщення 30 складова площею 4,4 кв.м., приміщення 31 майстерня площею 26,1 кв.м., приміщення 34 коридор площею 15,7 кв.м., приміщення 35 кабінет площею 47,2 кв.м., приміщення 36 кабінет площею 17,8 кв.м., приміщення 37 кабінет площею 17,1 кв.м., приміщення 41 коридор площею 13,2 кв.м., приміщення 42 кабінет площею 17,4 кв. м., приміщення 1 склад площею 12,10 кв. м., приміщення 2 роздягальня площею 18,0 кв. м., приміщення 3 туалет площею 1,5 кв. м., приміщення 4 душова площею 3,0 кв. м., приміщення 28 умивальник площею 2,0 кв. м., приміщення 29 коридор площею 6,8 кв. м., всього 331,5 кв. м., що складають 6/100 частин нерухомого майна (гуртожитку) під літерою "А-5" (матеріали стін, будівель та споруд - цента) загальною площею 5801,6 кв. м.

Прокурор м. Суми просить суд визнати зазначений договір недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України .

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на наступне. Рішенням Сумської міської ради "Про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми гуртожитків за адресами: вул. Прокоф'єва, 10; вул. Лесі Українки, 14; пр. Лесі Українки, 2А"№ 1467-МР від 30.11.2005р. згідно ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Суми гуртожитків, що належать боржнику в тому числі і гуртожитку по вул. Лесі Українки, 14. Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.Відповідно до ч. 1 ст. 73 вищезазначеного закону, акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Відповідно до ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Відповідно до ст. 6 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 р. № 208 (208-86-п) у гуртожитках повинні забезпечуватися необхідні умови для проживання, занять, відпочинку, а статтею 16 цього Положення передбачено, що всі мешканці гуртожитку мають право користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами. Оскільки, як зазначає прокурор, предметом спірного договору є приміщення туалетів, умивальників, душових, кладових та коридорів в будинку гуртожитку, цей договір укладено в порушення зазначеного рішення Сумської міської ради, статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"та прав мешканців гуртожитку на користування зазначеними приміщеннями.

Надаючи юридичну оцінку доводам сторін та висновкам місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним основам суспільства.

Частиною 2 ст. 4 Цивільного кодексу України визначено, що Цивільний Кодекс України (435-15) та закони України відносяться до актів цивільного законодавства

Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї з сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

Ліквідатор з дня свого призначення виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута (стаття 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Відповідно до частини 9 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Отже, чинним на час здійснення у справі про банкрутство ліквідаційної процедури законодавством встановлено обов'язок ліквідатора банкрута передати до комунальної власності об'єкти житлового фонду.

Згідно зі статтею 4 Житлового кодексу та статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд (житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях) -це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебуває у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 (891-95-п) , передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду, у тому числі гуртожитки.

Таким чином, відповідно до вимог законодавства, об'єкти житлового фонду не підлягають відчуженню у ліквідаційній процедурі, повинні бути передані до комунальної власності відповідної територіальної громади міста і під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатор банкрута зобов'язаний передати до комунальної власності об'єкти житлового фонду.

Тому місцевий господарський суд неправомірно послався на те, що обов"язок ліквідатора згідно зі статтею 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо виключення об"єктів житлового фонду з ліквідаційної маси та передачі їх у комунальну власність виникає лише після фактичної передачі гуртожитків до комунальної власності.

Поняття гуртожитків визначено ст. 127 Житлового кодексу України, в якій зазначено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Отже гуртожиток є об"єктом житлового фонду.

Відповідно до ст. 4 ЖК України житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд) тощо. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Виходячи зі змісту норм житлового законодавства, законодавцем у цій статті до нежитлових приміщень в жилих будинках,які призначені для побутових потреб та не відносяться до житлового фонду віднесено приміщення, які не забезпечують функціонування будинку як житлового приміщення, як то магазини майстерні, тощо. В даному ж випадку спірні приміщення є такими, що забезпечують функціонування гуртожитку як житлового приміщення (душові, туалети, коридори, тощо), а тому вони відносяться до житлового фонду.

Разом з тим, статтею 7 Житлового кодексу України встановлено, що непридатні для проживання житлові будинки і житлові приміщення можуть переобладнуватися для використання в інших цілях за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради.

Виходячи зі змісту норм статей 4- 8 Житлового кодексу, використання житлових приміщень в інших цілях, ніж проживання громадян, дозволяється тільки у разі визнання їх непридатними для проживання з подальшим переведенням в нежитлові приміщення на підставі рішення виконавчого комітету відповідної ради.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується першим відповідачем, гуртожиток за адресою м. Суми, вул. Лесі Українки, 14 та спірні приміщення в його складі було введено в експлуатацію міською радою як об"єкт житлового фонду.

Гуртожиток за адресою; м. Суми вул. Лесі Українки, 14 не було переведно в нежитлове приміщення за рішенням виконавчого комітету міської ради як того вимагає стаття 7 Житлового кодексу України, тому спірні приміщення на час їх продажу залишалися частиною цього об"єкту житлового фонду та відносяться до житлового фонду.

Тому місцевий господарський суд необгрунтовано послався в оскаржуваному рішенні на те, що оскільки спірні приміщення використовувались для потреб, не пов"язаних з функціонуванням гуртожитку-в них розміщувались учбово-виробничий комбінат Сумської облспоживспілки, як навчальні класи, вони з початку їх існування не призначалися для обслуговування мешканців гуртожитку. Використання приміщень не за призначенням не є юридичним фактом, який змінює їх статус, оскільки як зазначено вище переведення житлових приміщень до нежитлових здійснюється за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.

Колегія також відхиляє посилання представника першого відповідача на те, що спірні приміщення не є частиною гуртожитку, оскільки мають окремий вхід, як з наведених вище підстав, так і зважаючи на те, що з наданої першим відповідачем на вимогу суду експлікації з інвентарної справи будинку, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Лесі Українки,14 вбачається, що ці приміщення мають лише допоміжний пожежний вихід .

Таким чином, виходячи з наведеного, спірні приміщення є об"єктом житлового фонду та ліквідатором арбітражним керуючим Шевченком І.В, не було виконано покладеного на нього чинним законодавством, зокрема статтею 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" свого обов"язку щодо передання цих приміщень до комунальної власності м. Суми.

Тому укладення спірного договору, згідно з яким ци приміщення було відчужено суперечить статті 26 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Крім того згідно зі статтею 6 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 208 (208-86-п) від 03.06.1986р., у гуртожитках повинні забезпечуватися необхідні умови для проживання, занять, відпочинку.

Ст. 16 вказаного Положення передбачено, що всі мешканці гуртожитку мають право користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами.

Оскільки, як вже було наведено вище, спірні приміщення є частиною гуртожитку, їх відчуження позбавляє мешканців цього гуртожитку на їх використання незалежно від того, в яких цілях вони фактично раніше використовувалися.

Тому укладення спірного договору крім порушення статті 26 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" також порушує права мешканців гуртожитку по вул. Лесі Українки, 14 в м. Суми.

Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007 р., укладеного між підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця, в особі арбітражного керуючого Шевченка І.В, та приватним підприємцем ОСОБА_1, у зв"язку з чим оскаржуване рішення в цій частині слід скасувати та прийняти нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити.

Стосовно позовних вимог про застосування правил ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, судова колегія дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Прокурор, змінюючи позовні вимоги, просив суд застосувати правила ст. 216 ЦК України, а такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів Кодексом не передбачений.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, що мають значення для справи вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності-на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи і засад і змісту законодавства України.

Однак, як наведено вище, оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що згідно з п. 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування в цій частині.

Керуючись статтями 33, 43, 99, п. 2 статті 103, п. 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 22.10.2008 р. у справі № 2/562-07 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007 р., укладеного між підприємством Сумської облспоживспілки житлово-експлуатаційна дільниця, в особі арбітражного керуючого Шевченка І.В, та приватним підприємцем ОСОБА_1.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити:

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.02.2007р., укладений між підприємством Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційна дільниця в особі арбітражного керуючого Шевченко І.В. (40021, м. Суми, вул. Лесі Українки, 14; р/р 26004301855699 в КФ АКБ "Національний кредит", МФО 337502, код 01741661) та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (40024, м. Суми, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) визнати недійсним з моменту його вчинення.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Підприємства Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційна дільниця в особі арбітражного керуючого Шевченко І.В. (40021, м. Суми, вул. Лесі Українки, 14; р/р 26004301855699 в КФ АКБ "Національний кредит", МФО 337502, код 01741661) на користь держбюджету України (р/р 31112095700002, код бюджетної класифікації 22090200, код ЕДРПОУ 23636315, банк одержувача -ГУДКУ у Сумській області, символ звітності -095, МФО 837013) 42 грн. 50 коп. держмита.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (40024, м. Суми, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь держбюджету України (р/р 31112095700002, код бюджетної класифікації 22090200, код ЕДРПОУ 23636315, банк одержувача -ГУДКУ у Сумській області, символ звітності -095, МФО 837013) 42 грн. 50 коп. держмита.

Стягнути з Підприємства Сумської облспоживспілки Житлово-експлуатаційна дільниця в особі арбітражного керуючого Шевченко І.В. (40021, м. Суми, вул. Лесі Українки, 14; р/р 26004301855699 в КФ АКБ "Національний кредит", МФО 337502, код 01741661) на користь держбюджету України (р/р 31215259700002, код ЕДРПОУ 23636315, банк одержувача -ГУДКУ у Сумській області, символ звітності -095, МФО 837013) 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (40024, м. Суми, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь держбюджету України (р/р 31215259700002, код ЕДРПОУ 23636315, банк одержувача -ГУДКУ у Сумській області, символ звітності -095, МФО 837013) 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідні накази.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.