Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Авдєєва П.В.

Коршун Н.М.

при секретарі:

За участю представників:

від Прокуратури м. Києва: представник – Некрасов О.М. ( прокурор відділу ),

Боса І.В. (прокурор відділу)

від позивача 1 : представник – не з'явився

від позивача 2: представник – Опанасенко А.В. ( за довіреністю), Крилова Д.В. ( за довіреністю)

від відповідача1: представник – Курила А.А. ( за довіреністю),

від відповідача 2: представник – Лесик О.В. ( за довіреністю), Пожидаєв А.М. (за довіреністю),

Даниленко Е.І. ( за довіреністю)

від відповідача 3: представник – не з'явився,

від третьої особи 1: представник – не з'явився,

від третьої особи 2: представник - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.10.2008

у справі № 30/55-А-21/87 (суддя Шевченко Е.О.)

за позовом Заступник Генерального прокурора України - прокурор АРК

до Рада Міністрів Автономної Республіки Крим

Закрите акціонерне товариство "Санаторій Карасан"

Алуштинське міське управління земельних ресурсів

третя особа позивача

третя особа відповідача Партенітська селищна рада

Маломаяцька сільська рада

про визнання недійсною постанови Ради Міністрів АРК. № 432 від 12.08.03р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004р. реєстр № 712;

У червні 2005 року Прокурор Автономної Республіки Крим звернувся в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по екології та природним ресурсам, Кабінету Міністрів України з позовом до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим і ЗАТ "Санаторій Карасан" про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004р. реєстр № 712, також просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004р.

У вересні 2008 року Прокурор Автономної Республіки Крим, звернувся з заявою про уточнення позовних вимог (№05\1-1339 вих.108 (т.4 а.с.76)), в якій просив: визнати недійсною Постанову Ради Міністрів АРК №432 (rb0432001-03) від 12.08.2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ВВВ № 439257439264 від 03.03.2004 року реєстр № 712, укладений між Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та ЗАТ "Санаторій Карасан" у частині надання ЗАТ "Санаторій Карасан" земельної ділянки площею 20,5892 га.; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.03.2004 р. серії КМ №103463, виданий Алуштінським управлінням земельних ресурсів ЗАТ "Санаторій Карасан" на земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське, Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос", Маломаяцької сільської ради, м. Алушта АР Крим, та зареєстрований Алуштінським міським управлінням земельних ресурсів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею; договору оренди за №3, підписаний Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та начальником Алуштинського управління земельних ресурсів; -зобов'язати ЗАТ "Санаторій Карасан" повернути земельну ділянку площею 20,5892 га., розташовану між базою відпочинку Айвазовське Партенітської селищної ради і санаторієм "Утьос", Маломаяцької сільської ради, м. Алушта АР Крим, до держави, в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.10.2008р. провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12.08.2003р. "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан" припинено. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Перший заступник прокурора Автономної республіки Крим не погодившись з прийнятим рішенням звернувся з апеляційним поданням, в якому просить скасувати рішення, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування свого апеляційного подання Прокурор посилається на те, що Постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) , а також Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки не відповідають вимогам ст. 84 ЗК України, яка передбачає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать: землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Республіканський комітет Автономної республіки Крим по екології і природним ресурсам, не погодившись з рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивачів щодо порушення Радою Міністрів АР Крим норм законодавства, при укладенні спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційне подання та апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Згідно з постановою Ради Міністрів Автономної республіки Крим від 12.08.2003р. № 432 (rb0432001-03) " Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан" (т.1 а.с.13) вирішено продати цьому товариству земельні ділянки оздоровчого призначення загальною площею 214 133 кв. метри, надані йому на умовах постійного користування відповідно до постанови Ради міністрів Автономної республіки Крим від 14 січня 2003р. № 24 " Про передачу земельних ділянок в оренду ЗАТ "Санаторій Карасан".

На виконання Постанови від 12.08.2003 року № 432 (rb0432001-03) Радою Міністрів Автономної республіки Крим 03.03.2004р. було укладено із ЗАТ "Санаторій Карасан" договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення ВВВ № 439257439264 (т.1 а.с.11), за умовами якого Рада Міністрів Автономної республіки Крим продала, а ЗАТ "Санаторій Карасан" прийняло у власність сплативши 5 574 001,20 грн. земельні ділянки загальною площею 214 133 кв. метри під кадастровими номерами: 01 103 918 00: 09:001: 0013 площею 8 241 кв. метр – із земель Маломаяцької сільської ради, 01 103 454 00: 02: 001: 0011 площею 205 892кв. метри – із земель Партенітської селищної ради.

22.03.2004 року ЗАТ "Санаторій Карасан" були видані: державний акт серія КМ № 103463 на право власності на земельну ділянку ЗАО "Санаторій Карасан" загальною площею 20,5892 га. для оздоровчого призначення (т.1 а.с.14), державний акт серія КМ № 103462 на право власності на земельну ділянку ЗАО "Санаторій Карасан" загальною площею 0,8241 га. для оздоровчого призначення (т.1 а.с.18).

24 травня 2005 року Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, розглянувши протест Заступника Генерального прокурора України Автономної Республіки Крим від 19 травня 2005 року № 7/1-440 вих/05, прийняв Постанову № 225 (rb0225001-05) "Про протест прокурора на Постанову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 12.08.2003 року № 432 (rb0432001-03) "Про продаж земельної ділянки закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", якою Постанова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12.08.2003 року була скасована.

Постановою Господарського суду міста Києва від 25.05.2006р. (т.4а.с.13) у справі №30/58-А Постанову Ради Міністрів АРК від 24.05.05р. № 225 (rb0225001-05) визнано незаконною та скасовано. Вказана постанова суду набула законної сили.

Позовна вимога про визнання недійсною постанови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12.08.03р. "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан" обґрунтовується тим, що вона прийнята поза межами (з перевищенням) компетенції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, крім того вказана постанова протирічить вимогам чинного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дана вимога не підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки спір в цій частині є справою адміністративної юрисдикції (п.1ч.1ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 7 ЗК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим має право розпоряджатись землями, які знаходяться у спільній власності територіальних громад, та повноваження щодо здійснення владних управлінських функцій у галузі земельних відносин на території республіки. Зазначені функції цей орган здійснює шляхом: забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, участі в їх реалізації в межах території Автономної Республіки Крим; затвердження й участі в реалізації республіканських програм використання земель, підвищення родючості ґрунтів, охорони земель; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; координації діяльності районних і міських (міст республіканського значення) рад у галузі земельних відносин; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; координації здійснення контролю за використанням та охороною земель; внесення до Верховної Ради України пропозиції щодо встановлення і зміни меж районів, міст; установлення та зміни меж сіл, селищ; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Реалізуючи право розпорядження земельними ділянками, які перебувають у спільній власності територіальних громад, Верховна Рада Автономної республіки Крим відповідно до статті 5 ЗК України має рівні права із громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі Верховна Рада Автономної Республіки Крим не є суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а виступає рівноправним суб’єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпорядження землею.

Встановивши обставини щодо прийняття рішення про продаж та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в зазначених земельних відносинах Верховна рада Автономної Республіки Крим не здійснювала владних управлінських функцій, не виступала як суб’єкт владних повноважень, і дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін на укладення угоди та законності угоди між рівноправними сторонами, може бути розглянуто за правилами КАС (2747-15) .

Таким чином, суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною Постанови Ради Міністрів АРК № 432 (rb0432001-03) , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки такий висновок суду суперечить Постанові Верховного суду України від 22.01.2008р. Таким чином, позов в цій частині є господарським та підлягає розгляду по суті.

В апеляційному поданні та апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не розглянув по суті позовні вимоги прокурора Автономної Республіки Крим, і не дав оцінки законності продажу спірної земельної ділянки.

Прокурор та апелянт стверджують, що Радою Міністрів Автономної Республіки Крим надано 18 га. землі, зі складу 21413га., які згідно ст. 150 ЗК України, є землями природно-заповідного фонду, які відносяться до особливо цінних земель. Також Радою Міністрів Автономної республіки Крим було порушено норми ст. 84 ЗК України, відповідно до якого у державні власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об’єктами природно-заповідного фонду.

Колегія вважає зазначені доводи позивачів необґрунтованими та до уваги не приймає з наступних підстав.

В статті 150 ЗК України, на яку посилається прокурор і апелянт, йдеться про викуп (вилучення) земель, як одну із підстав примусового припинення права власності на землю, а не про продаж земельних ділянок комунальної та державної власності у приватну власність.

Згідно ч.2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатись ( викуплятись) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп)земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідно до п."г".ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 45 ЗК України ( використання земель природно-заповідного фонду) землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній комунальній та приватній власності.

Отже, продаж земельної ділянки на якій розташований об’єкт природно заповідного фонду – парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва у приватну власність не суперечить ч.4 ст. 84 ЗК України.

Також слід зазначити, що стаття 150 ЗК України застосовується до тих випадків, коли земельна ділянка вилучається або викупляється для використання з метою, визначеною в цій статті, а саме для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спірна земельна ділянка вилучається або викуповувалася для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередач та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення позовні вимоги про визнання недійсними постанови Ради Міністрів Автономної республіки Крим, договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов'язання повернути земельну ділянку до державної власності на підставі ст.ст. 16, 78, 84, 116, 127, 128, 153 Земельного Кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Господарського суду м. Києва від 25.05.2006 року у справі № 30/58 - А, яка набрала законної сили, було задоволено позов ЗАТ "Санаторій Карасан" до Ради Міністрів Автономної республіки Крим за участю Прокуратури м. Києва, а саме, визнана незаконною та скасована постанова Ради Міністрів Автономної республіки Крим від 24.05.2005 року № 225 (rb0225001-05) "Про протест прокурора на постанову Ради Міністрів Автономної республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12.09.2003 року "Про продаж земельної ділянки ЗАТ "Санаторій Карасан".

У вищевказаній Постанові суд встановив, що ЗАТ "Санаторій Карасан" з 24.10.1963 року виступав постійним користувачем спірної земельної ділянки, а також власником цілісного майнового комплексу, який розташований на спірній земельній ділянці, а, отже, правомірно набув спірну земельну ділянку у власність. Крім того, суд дійшов до висновку, що Постанова Ради Міністрів Автономної республіки Крим № 432 (rb0432001-03) від 12.08.2003 року "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан", прийнята у відповідності до діючого законодавства України та у межах повноважень, наданих Раді Міністрів АРК Земельним кодексом України (2768-14) (п. а ст. 16, ст. 127 Земельного кодексу України). Дана постанова Господарського суду міста Києва у справі № 30/58-А не оскаржена в установленому порядку, набрала законної сили та є чинною.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний Договір відповідає загальним вимогам, передбачених ст. 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки не доведені у даній справі та не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, тому також не можуть бути задоволені і позовні вимоги про визнання недійсним актів про право власності та про проведення реституції, адже вони є похідними від позовних вимог про визнання недійсним правочину.

Підстав для задоволення апеляційного подання та апеляційної скарги колегія не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,

1. Апеляційне подання Першого заступника прокурора АРК та апеляційну скаргу Республіканського комітету Автономної республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища залишити без задоволення.

2. Резолютивну частину Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2008 р. у справі № 30/55-А-21/87 викласти в наступній редакції: "В позові відмовити повністю".

3. Матеріали справи № 30/55-А-21/87 повернути Господарському суду м. Києва.

103, 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд,

1. Апеляційне подання Першого заступника прокурора АРК та апеляційну скаргу Республіканського комітету Автономної республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища залишити без задоволення.

2. Резолютивну частину Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2008 р. у справі № 30/55-А-21/87 викласти в наступній редакції: "В позові відмовити повністю".

3. Матеріали справи № 30/55-А-21/87 повернути Господарському суду м. Києва.