Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів: Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) "Львівобленерго", м. Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2008р.

у справі № 9/200

за первісним позовом: Старичівської сільської ради, с.Старичі Яворівського району Львівської області,

до відповідача: ВАТ "Львівобленерго", м. Львів,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району (далі Яворівська КЕЧ району), м. Яворів, Львівської області,

про визнання недійсним договору укладеного між Старичівською сільською радою та ВАТ "Львівобленерго" № 12/03-301 від 05.08.2003р. про безоплатну передачу майна, покладення судових витрат на відповідача.

за зустрічним позовом: ВАТ "Львівобленерго", м. Львів,

до відповідача за зустрічним позовом: Старичівської сільської ради, с. Старичі Яворівського району Львівської області,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом: Яворівська КЕЧ району, м. Яворів, Львівської області, м. Яворів.

про визнання права власності на енергооб"єкти в с. Старичі за переліком згідно акту приймання-передачі від 05.08.2003р. та прокладення судових витрат на відповідача.

За участю представників:

від позивача (за первісним позовом)–Матвіїв С.І. - представник (за довіреністю від 14.10.2008 р. № 186);

від відповідача (за первісним позовом)– Борис В.Ю. –представник (за довіреністю від 25.12.2007 р. № 112-5209);

третя особа –не з’явився.

Права та обов’язки сторін, передбачені ст. 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.12.2008 року первісний позов Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області до ВАТ "Львівобленерго" задоволено повністю –визнано недійсним договір, укладений між Старичівською сільською радою Яворівського району Львівської області та Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго" № 12/03-301 від 05.08.2003 року безоплатної передачі майна, в зустрічному позові ВАТ "Львівобленерго" до Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області про визнання права власності на енергооб"єкти в с. Старичі за переліком згідно акту приймання-передачі від 05.08.2003р. відмовлено.

ВАТ "Львівобленерго" (відповідач за первісним позовом), не погоджуючись із зазначеним рішенням подало апеляційну скаргу, у якій просить апеляційний господарський суд рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні первісного позову про визнання недійсним договору укладеного між Старичівською сільською радою та Відкритим акціонерним товариством "Львівобленерго" № 12/03-301 від 05.08.2003р. про безоплатну передачу майна, задоволити зустрічний позов ВАТ "Львівобленерго" про визнання права власності на енергооб"єкти в с. Старичі за переліком згідно акту приймання-передачі від 05.08.2003р. та покладення судових витрат на відповідача.

Свої доводи апелянт мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, при винесення рішення судом було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що:

- судом не застосовано до спірних правовідносин абз.30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", чим порушено норми матеріального права;

- судом не було застосовано ст.ст. 71, 83 ЦК УРСР, ст. 267 ЦК України (в порядку п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) ) –а відтак незаконно задоволено первісний позов;

- при винесенні рішення судом першої інстанції в порушення ст. 35 ГПК України не було взято до уваги факти, встановлені в постанові господарського суду Львівської області №4/169 від 28.02.2008р., що набрала законної сили, за участю тих самих сторін, що є порушенням норм процесуального права;

- судом в порушення ст. 43 ГПК України було надано неналежну правову оцінку рішенню №91 Старичівської сільської ради та Акту приймання-передачі майна від 05.06.2003 року, внаслідок чого зроблено необґрунтований висновок про нетотожність переліку майна, яке передавалося ВАТ "Львівобленерго" згідно рішення №91 та Акту приймання передачі;

- судом в порушення ст. 43 ГПК України було надано неналежну правову оцінку договору про постачання електричної енергії №90100 від 29.09.2006 року, оскільки його предметом є виключно постачання електричної енергії споживачу і цей договір не визначає підстави для визнання спірного договору недійсним.

В частині відмови у задоволенні зустрічного позову скаржник посилається також на неналежну правову оцінку судом першої інстанції наданого позивачем витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №15536932 від 09.08.2007 року, оскільки на момент винесення рішення він не був дійсний та не підтверджує права власності. Також посилається на незастосування судом статті 328 Цивільного кодексу України.

Представник скаржника у судове засідання з’явився, апеляційні вимоги підтримав повністю.

Позивач подав до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу від 11 лютого 2008 року. У відзиві первісний позивач повністю заперечує апеляційну скаргу відповідача та просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ВАТ "Львівобленерго"залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2008 р. у справі №9/200 залишити без змін.

Свої заперечення проти апеляційної скарги обґрунтовує тим, що:

- згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про власність"(діючого на момент укладення договору безоплатної передачі майна № 12/03-301 від 05.08.2003р.), лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а це майно було передано у комунальну власність лише 08.08.2006 р., то Рада отримала право розпоряджатись даним майном, зокрема відчужувати його, лише з 08.08.2006 р., тому договір безоплатної передачі майна № 12/03-301 від 05.08.2003р., укладений сільським головою від імені Ради, яка на той момент ще не мала права розпоряджатись цим майном, є недійсним;

- судом було взято до уваги п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" саме в комплексі з іншими нормами чинного законодавства, а не окремо та однобічно, як трактується в апеляційній скарзі;

- недійсні угоди, відповідно до ЦК УРСР (1540-06) не породжують для сторін права та обов’язки, відтак до таких угод строки позовної давності не застосовуються, а отже вимоги відповідача за первісним позовом про застосування до вказаних правовідносин позовної давності та відмову у позові Ради до ВАТ "Львівобленерго"про визнання недійним договору не ґрунтуються на законі;

- безпідставним є твердження скаржника про те, що судом при винесенні рішення у справі № 9/200 в порушення ст. 35 ГПК України не було взято до уваги факти, які встановлені в постанові Господарського суду Львівської області №4/169А від 28.08.2008 року, що набрала законної сили, за участю тих самих сторін, що є порушенням норм процесуального права, оскільки в судовому засіданні встановлено, що постановою господарського суду Львівської області від 28.02.2008 року визнано протиправним і скасовано рішення Старичівської сільської ради Яворівського району від 06.06.2007 року №167 "Про результати розгляду претензії ВАТ "Львівобленерго"від 17.04.2007 року № 122-2006", на підставі чого не бралось до уваги посилання позивача за первісним позовом на зазначене рішення Старичівської сільської ради за № 167;

- договір № 90100 29.09.2006 р. вказує на те, що відповідач за первісним позовом не вважав об’єкти, на які постачалась електрична енергія, на підставі цього договору, своїм майном, отриманим у власність за актом приймання передачі від 05.08.2003р. відповідно до договору № 12/03301 від 05.08.2003р.

Представник первісного позивача у судовому засіданні доводи, викладені у відзиві підтримав та зазначив, що первісний позивач подав позов з метою захисту порушеного права територіальної громади від незаконного позбавлення останньої належного їй комунального майна. Оспорюваний договір укладався сільською радою попереднього скликання та підписувався попереднім сільським головою, тому природно, що сільська рада у сьогоднішньому складі довідалась про порушення права лише в 2006 році. Крім того представник первісного позивача звернув особливу увагу апеляційного суду на те, що позивач, подаючи позов про визнання оспорюваного договору недійсним виходив із того, що до позовів про визнання недійсними договорів на підставі ст. 48 ЦК УРСР позовна давність не застосовується. Крім того, на думку позивача, ним не пропущено позовної давності, оскільки власником спірного майна позивач став лише 08.08.2006 року, тобто лише з того моменту набув прав власника майна та прав звертатись до суду за захистом свого порушеного права, а враховуючи те що позов подано в межах трирічного строку починаючи із вказаної дати, позовна давність за заявленими вимогами не пропущена.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом письмових пояснень не подала, явку представника в судове засідання не забезпечила.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції у даній справі. При цьому апеляційний суд виходив із наступного.

Судом першої інстанції під час розгляду справи по суті встановлено:

10.07.2003 р. Старичівська сільська рада Яворівського району Львівської області (у справі - позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним) (далі - Рада) на своїй сесії прийняла рішення № 91 про безоплатну передачу у власність ВАТ "Львівобленерго"енергооб'єктів. На виконання вищевказаного рішення Ради № 91 від 10.07.2003 р., між Радою та ВАТ "Львівобленерго"було укладено договір № 12/03-301 безоплатної передачі майна від 05.08.2003 р. (далі - Договір). Згідно Акту приймання-передачі від 05.08.2003 р., на підставі рішення № 91 від 10.07.2003 р. Рада передала, а ВАТ "Львівобленерго"прийняло безоплатно майно згідно переліку. Зі сторони Старичівської сільської ради зазначений договір підписаний сільським головою Ю.Чікель, а зі сторони ВАТ "ЛОЕ" –головою правління В.Матвіїшин, зазначені підписи скріплені печатками юридичних осіб. Як вбачається із умов зазначеного договору, сільський голова Ю.Чікель, в силу підписаних ним Договору та акту приймання-передачі, безоплатно відчужив майно (предмет Договору), яке станом на 05.08.2003р. не перебувало у власності територіальної громади, тобто відчужив майно, розпоряджатися яким він, як сільський голова, не мав жодного матеріального права.

Крім того, господарським судом встановлено, що Акт приймання-передачі за Договором № 12/03-301 безоплатної передачі майна, був підписаний 05.08.2003 р., згідно якого, в нього, як стверджує Відповідач за первісним позовом, виникло право власності на майно, а саме: енергооб"єкти в с. Старичі за переліком згідно Акту приймання-передачі від 05.08.2003р., в той час, як сам Позивач (Старичівська сільська рада) фактично набув право власності на це майно лише 08.08.2006р. Виходячи із матеріалів справи, власне, з 08.08.2006р. позивач став законним власником цього майна.

Дані обставини сторонами спору не оспорюється, про що представники сторін підтвердили у засіданні апеляційного господарського суду.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої ст. 4 Закону України "Про власність" (діючого на момент укладення Договору безоплатної передачі майна № 12/03-301 від 05.08.2003р.), лише власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам (ч.2 ст.4 цього Закону).

Відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998р. (147/98-ВР) , Указу Президента України від 15.07.1999р. № 648/99 "Про прискорення передачі об'єктів соціальної інфраструктури права державної власності у комунальну власність", Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002р. № 1282 "Про затвердження порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" (1282-2002-п) , Постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2006р. № 669 (669-2006-п) "Про порядок використання у 2006 році субвенцій державного бюджету місцевим бюджетом для здійснення заходів щодо передачі житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери Міністерства Оборони в комунальну власність", Директиви Міністерства оборони України № Д-43 від 13.07.2006р. "Про безкоштовну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади села Старичі", Рішення Старичівської сільської ради від 27.04.2006р. № 10 "Про прийняття в комунальну власність житлового фонду, інфраструктури військового містечка № 22, № 25 с.Старичі та земельної ділянки площею 16,75 га" та Рішення Старичівської сільської ради від 13.10.2006р. № 80 "Про прийняття від Яворівської КЕЧ району майна згідно додатку № 1" майно, що є предметом оспорюваного Договору перейшло на баланс територіальної громади лише 08.08.2006р., тобто після підписання акту приймання-передачі, оскільки в силу ч. 6 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та п.15 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Рішення Старичівської сільської ради від 27.04.2006р. № 10 "Про прийняття в комунальну власність житлового фонду, інфраструктури військового містечка № 22, № 25 с. Старичі та земельної ділянки площею 16,75 га" та Рішення Старичівської сільської ради від 13.10.2006р. № 80 "Про прийняття від Яворівської КЕЧ району майна згідно додатку № 1" –не скасовані, не відмінені, не визнані недійсними.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент підписання сторонами оспорюваного Договору № 12/03-301 про безоплатну передачу майна від 05.08.2003р. майно, що є його предметом, не перебувало у комунальній власності Старичівської сільської ради (на цей момент і до 08.08.2006 року майно перебувало у державній власності і усі права володіння, користування та розпорядження майна належали державі, а не територіальній громаді села Старичі Яворівського району Львівської області), а тому вона, в особі сільського голови, не мала права розпоряджатися цим майном, тобто, сільський голова уклав договір, який в силу ст. 48 ЦК УРСР (що була чинною на момент виникнення правовідносин) є недійсним.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, яка була чинною на час укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду погоджується із позицією суду першої інстанції щодо відсутності у Старичівської сільської ради права відчужувати спірне майно в 2003 році первісному відповідачу, а відтак, на думку апеляційного господарського суду, не обґрунтованими є посилання скаржника на відповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, діючого на момент його укладення.

На думку апеляційного суду безпідставними є також посилання ВАТ "Львівобленерго" на незастосування судом першої інстанції воложень статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки як слідує із змісту рішення, саме на підставі відповідних положень вищенаведеного Закону, зокрема ст. 26, суд дійшов вірного висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам Закону.

Не відповідають дійсності викладені в апеляційній скарзі посилання скаржника на те, що судом першої інстанції в порушення ст. 35 ГПК України не було взято до уваги факти, встановлені в постанові господарського суду Львівської області №4/169 від 28.02.2008р. Як слідує із змісту оскаржуваного рішення (стор. 10 абз. 3 Рішення), вказана постанова судом описана, досліджена, а факти встановлені даною постановою судом першої інстанції взято до уваги. Саме на підставі вказаної вище постанови господарським судом першої інстанції не взято до уваги посилання первісного позивача на скасоване вказаною постановою Рішення Старичівської сільської ради №167 від 06.06.2007 року.

Разом з тим, апеляційним судом досліджено рішення суду першої інстанції та матеріали справи та встановлено, що безпідставними є посилання скаржника на надання неналежної правової оцінки рішенню №91 Старичівської сільської ради та договору про постачання електричної енергії №90100 від 29.09.2006 року, оскільки вказані твердження не обґрунтовуються матеріалами справи, тоді як в самому рішенні суду першої інстанції зазначено про оцінку Рішення сільської ради №91 як не скасованого та не відміненого акту органу місцевого самоврядування. Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення господарського суду, рішення №91 Старичівської сільської ради було належним чином досліджено та оцінено судом, на підставі чого зроблено вірні висновки про обставини справи.

Апеляційний суд погоджується також із позицією суду першої інстанції щодо належності та допустимості договору про постачання електричної енергії №90100 від 29.09.2006 року як доказу в даній справі. Як слідує зі змісту договору, згідно його умов постачальник (ВАТ "Львівобленерго") продає електричну енергію споживачу (Яворівські КЕЧ району) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку № 9, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 1. договору № 90100).

Зміст зазначеного договору підтверджує ту обставину, що відповідач за первісним позовом, укладаючи цей договір із споживачем –Яворівською КЕЧ району, станом на 29.09.06р., не вважав об'єкти, які є предметом договору № 90100, ні своєю власністю, ні майном набутим на підставі акту приймання-передачі від 05.08.03р., ні майном набутим на підставі договору № 12/03-301 від 05.08.2003р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір про постачання електричної енергії № 90100 від 29.09.2006р. відображає саме ті обставини, що входять до предмета доказування у справі, а отже, має значення для неї. З даною позицією погоджується колегія апеляційного суду.

Щодо питання застосування позовної давності до вимог первісного позивача, апеляційний господарський суд виходить із наступного.

Відповідач за первісним позовом вважає, що в порядку п. 1.2. Договору ВАТ "Львівобленерго"набуло право власності на енергооб'єкти в с. Старичі - з моменту підписання вищевказаного акта приймання-передачі, вважає, що Рада вправі була подати позов про визнання недійсним Договору, який укладений 05.08.2003 р., тільки до 05.08.2006 р., однак звернулася з позовною заявою про визнання недійсним Договору –13.08.2007 року, тобто після спливу позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, просив суд застосувати позовну давність та відмовити у позові Ради до ВАТ "Львівобленерго"про визнання недійсним Договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і не оспорюється сторонами спору, станом на 05.08.2003р., тобто на час укладення оспорюваного договору, позивач за первісним позовом, не був власником (користувачем, володільцем, розпорядником) майна за договором № 12/03-301 про безоплатну передачу майна. Майно за цим договором не перебувало у комунальній власності Старичівської сільської ради, сам договір укладено зі сторони позивача за первісним позовом, в особі сільського голови, з порушенням закону, та лише з 08.08.2006р. Позивач за первісним позовом, став законним власником майна, що підтверджується матеріалами справи, і, відповідно, тільки з 08.08.2006р. набув права розпоряджатися майном на власний розсуд і у своїх інтересах, з врахуванням доцільності та таким чином, аби не ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування. Враховуючи наведене, лише з 08.08.2006 року позивач набув прав власника майна та прав звертатись до суду за захистом свого порушеного права. Оскільки позовна давність за своєю правовою природою є строком, в межах якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права і, фактично, залежить від наявності у особи порушеного права та необхідності його захисту, вірним є посилання первісного позивача про те, що лише з 08.08.2006 року у нього виникло право звертатись до суду за захистом права власності територіальної громади, а тому позовна давність ним не пропущена, оскільки позов подано до суду в 2007 році.

Крім того, недійсні угоди, відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР, не породжують для сторін прав та обов"язків, відтак до таких угод строки позовної давності не застосовуються. Лише до вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у статтях 56 і 57 ЦК УРСР, які були чинними на час укладення спірного договору, діють загальні правила щодо строку позовної давності.

Позивач за первісним позовом у позовній заяві на статті 56 та 57 ЦК УРСР, які були чинними на час укладення спірного договору, не посилається, і з підстав зазначених у статтях 56 та 57 ЦК УРСР не просить визнати договір № 12/03-301 від 05.08.2003р. недійсним.

Аналогічні міркування викладені в п. 3.3. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України 02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.99р. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що вимога відповідача за первісним позовом про застосування до вказаних правовідносин позовної давності не ґрунтується на законі та не підлягає до задоволення.

Щодо вимог за зустрічним позовом, то на думку апеляційного суду, господарський суд Львівської області підставно відмов у їх задоволенні, оскільки набуття права власності на майно зустрічний позивач обґрунто вує оспорюваним за первісним позовом договором, а відтак, у зв’язку із визнанням його недійсним, на його підставі право власності не може виникати.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним, у зустрічному позові не вказав конкретно, на яке саме майно (речі) він просить визнати право власності. Право власності завжди є правом на індивідуально визначену річ. Вище у цьому рішенні, суд вказав перелік майна, яке вказане у рішенні № 91 від 10.07.03р. та перелік майна, який зазначено у Акті приймання-передачі від 05.08.2003р. Будь-яких доказів тотожності майна позивач за зустрічним позовом не представив, а в самому зустрічному позові не вказав конкретно, яке саме (індивідуально визначене) майно він вважає своє власністю. Крім того, апеляційний суд дослідив постанову господарського суду Львівської області у справі №4/169 від 28.02.2008р., на яку посилається скаржник в обґрунтування факту тотожності зазначеного майна. Як слідує із змісту постанови, під час розгляду даної адміністративної справи суд не встановлював наведеного факту, дані обставини не досліджував, а тому посилання скаржника на наведене судове рішення у вказаному контексті до уваги не може братись. Поряд із цим факт нетотожності майна підтверджується зібраними доказами по справі, про що вірно зазначено у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Щодо обґрунтувань позивача за зустрічним позовом на предмет того, що ВАТ "Львівобленерго"є добросовісним набувачем енергооб'єктів в с. Старичі, оскільки не знало і не могло знати про те, що на момент укладення вищевказаного Договору Рада не була власником цього майна, то апеляційний господарський суд звертає увагу на той факт, що витребування майна не є предметом спору ні за зустрічним ні за превісним позовами у даній справі та не може слугувати підставою для задоволення зустрічної вимоги про визнання права власності.

Господарський суд першої інстанції, аналізуючи положення статей 330 та 388 ЦК дійшов до вірних висновків щодо того, що зміст і конструкція вказаних норм, передбачає, що навіть у випадку, коли набувач майна може бути визнаний добросовісним, за умов, якщо майно набуте ним безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник майна має право витребувати його від такого набувача в усіх випадках. За умов, коли позивач за зустрічним позовом посилається на те, що ВАТ "Львівобленерго" набуло права на спірне майно за договором №12/03-301 безоплатної передачі майна від 05.08.2003р., вірним є висновок суду першої інстанції про можливість витребування майна від зустрічного позивача.

Разом із тим, як випливає із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорюється, станом на час розгляду справи, майно вже перебуває в комунальній власності Старичівської сільської ради з 08.08.2006 року.

Колегія апеляційного суду звертає увагу також на той факт, чинних правовстановлюючих документів, які можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32 - 34 ГПК України, позивач за зустрічним позовом суду не представив.

Оцінивши докази в їх сукупності, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, а тому не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд, -

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2008р. у справі № 9/200 залишити без змін, апеляційну скаргу ВАТ "Львівобленерго", м. Львів - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.