розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон

на рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2008 р.

у справі № 3/33-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВОКУ", м. Херсон

73000, м. Херсон, вул. 21 Січня, 37, кв. 413

до відповідача Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон

73000, м. Херсон, пл. Одеська, 6

про стягнення 237.602,80 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОКУ", м. Херсон, (далі - позивач) звернулося в господарський суд Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон, (далі – відповідач) про стягнення 237.602,80 грн., які складаються з 112.568,79 грн. основного боргу, 26.064,37 грн. втрат від інфляції, 3.719,40 грн. – 3% річних, 74.387,92 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 20.862,32 грн. збитків.

Розглянувши справу по суті, господарський суд Херсонської області своїм рішенням від 18.12.2008 р. у справі № 3/33-08 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги задовольнив, з відповідача на користь позивача стягнуто 112.568,79 грн. основного боргу, 26.064,00 грн. втрат від інфляції, 3.719,40 грн. – 3% річних, 74.387,92 грн. товарного кредиту, 20.862,32 грн. збитків.

Рішення господарського суду мотивоване наступним. Правовідносини між сторонами врегульовані договорами поставки нафтопродуктів: № 08/12/06 від 08.12.2006 р. № 12/01/07 від 12.01.2007 р., відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати відповідачу у власність товар, а відповідач – прийняти й оплатити його. З матеріалів справи слідує, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов’язання. Проте відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 112.568,79 грн. Керуючись ст. ст. 525, 526, 694, 625, 22 ЦК України, ст. ст. 224, 225, 218 ГК України суд першої інстанції визнав позовні вимоги законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2008 р. у справі № 3/33-08 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. На думку відповідача, договір про надання товарного кредиту повинен укладатися окремо, містити суттєві положення щодо настання строків відстрочки платежу, договір, укладений між позивачем і відповідачем не має ознак договору про продаж товару в кредит. Також відповідач вважає, що відсутній причинний зв'язок між сплатою позивачем відсотків за користування кредитними коштами та неналежним виконанням зобов’язання відповідачем за договором поставки.

Позивач в своєму відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. Позивач наполягає, що сторони прийшли згоди, що відносини між ними щодо товарного кредиту регулюватимуться тільки договором поставки. Також позивач вважає, що саме несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків призвело до понесення позивачем збитків у вигляді сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 248 від 12.02.2009 р. справа № 3/33-08 передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Коробка Н.Д., судді: Хуторной В.М., Шевченко Т.М.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відповідач надіслав Запорізькому апеляційному господарському суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи, через хворобу представника.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.

За клопотанням представників позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації та за їх згодою в судовому засіданні 12.02.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Запорізького апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм чинного законодавства при прийнятті рішення суду, встановила наступне.

Правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані договорами поставки нафтопродуктів: № 08/12/06 від 08.12.2006 р. і № 12/01/07 від 12.01.2007 р. (далі – Договір-1, Договір-2) (а.с. 9 – 13, 60 - 64, т. 1), згідно з умовами яких позивач зобов’язався передати у власність відповідача, а відповідач – прийняти й оплатити нафтопродукти (далі – Товар) відповідно до умов Договору, додаткових угод до нього.

Відповідач здійснює оплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з моменту поставки, якщо інше не передбачено додатковою угодою (п. 5.1 Договорів 1 і 2).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2007 р., а в частині взаєморозрахунків – до їх повного виконання (п. 11.1 Договорів 1 і 2).

Позивач на виконання умов Договорів 1 і 2 за період з 26.12.2006 р. по 18.04.2008 р. передав відповідачу продукцію на загальну суму 405.774,79 грн., що підтверджується видатковим накладними і актом приймання-передачі № 07/09 від 07.09.2007 р., довіреностями на отримання цінностей (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідач свої зобов’язання за Договорами 1 і 2 щодо оплати отриманого Товару виконав частково, сплативши 293.214,00 грн., що підтверджується копіями банківських витягів, які містяться в матеріалах справи, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 112.560,79 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 03/03-08-1 від 03.03.2008 р. (а.с. 24, т.1) з вимогою погасити заборгованість в сумі 112.548,79 грн. Відповідач залишив її без відповіді і задоволення.

Стягнення з відповідача на користь позивача 237.602,80 грн., які складаються з 112.568,79 грн. основного боргу за Договорами 1 і 2, 26.064,37 грн. втрат від інфляції, 3.719,40 грн. – 3% річних, 74.387,92 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 20.862,32 грн. збитків, стало предметом спору у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, правовідносини сторін врегульовані Договорами, які за своєю правовою природою є договорами поставки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Доказів повної оплати отриманого Товару відповідач суду не надав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення основного боргу за Договорами 1 і 2 є обґрунтованими, але підлягають задоволенню частково в сумі 112.560,79 грн., через помилку позивача при розрахунку.

Згідно з п. 5.5 Договору у випадку несвоєчасної оплати поставленого Товару, позивач виставляє відповідачу послугу користування товарним кредитом. При цьому сума товарного кредиту розраховується за формулою: СТК (сума товарного кредиту) = (ДзП (прострочена сума дебіторської заборгованості)’ 60% / 365) * КдП (кількість прострочених календарних днів).

Оплата послуги товарного кредиту проводиться відповідачем на підставі виставлених рахунків (п. 5.6 Договору).

Статтею 694 ЦК України передбачено, що Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до п. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Пунктом 5 ст. 694 ЦК України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом підлягають задоволенню частково, оскільки за заявлений період: з жовтня 2007 р. по 19.11.2008 р., виходячи з рахунків на оплату товарного кредиту, які містяться в матеріалах справи (а.с. 119 – 129, т. 1) сума процентів складає 67.541,27 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції обґрунтовані і підлягають задоволенню частково за період з листопада 2007 р. по жовтень 2008 р. в сумі 26.062,52 грн., 3% річних також підлягають задоволенню частково в сумі 3.683,19 грн. за період з 18.10.2007 р. по 19.11.2008 р., оскільки згідно з п. 5.1 Договорів 1 і 2 відповідач здійснює оплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом трьох банківських днів з моменту поставки, … .

В обґрунтування своїх вимог про стягнення збитків позивач зазначив, що за Кредитними договорами: № 010/03-051/886-2 від 27.02.2007 р. та № 010/03-051/886-3 від 26.02.2008 р. (а.с. 25 – 32, т. 1), укладеними позивачем з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", ним сплачено відсотки за користування кредитними коштами в сумі 20.862,32 грн. за період з жовтня 2007 р. по жовтень 2008 р.

На думку позивача, 20.862,32 грн. складають збитки, завдані його підприємству, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за Договорами 1 і 2.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічна норма права міститься в ст. 22 Цивільного кодексу України.

Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв’язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторону. Суб’єктом є боржник; об’єктом - правовідносини по зобов’язаннях; об’єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб’єкта господарювання, а також причинний зв’язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб’єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодування збитків – це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов’язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв’язок між правопорушенням і збитками.

Слід зазначити, що Кредитний договір № 010/03-051/886-2 від 27.02.2007 р. позивачем укладено в той час, коли з боку відповідача ще не було допущено прострочку платежів. В зазначених Кредитних договорах відсутні будь-які посилання на те, що вони укладені, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань перед позивачем за Договорами 1 і 2.

На думку колегії суддів, позивачем не доведений сам факт понесення збитків, і тим більше, саме з вини відповідача. Відсутній також причинний зв’язок між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками.

За викладених обставин апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон, підлягає задоволенню частково.

Судові витрати, у томі числі і по апеляційній скарзі, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід віднести на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 18.12.2008 р. у справі № 3/33-08 скасувати частково.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВОКУ", м. Херсон, 112.560,79 грн. основного боргу, 26.062,52 грн. втрат від інфляції, 3.683,19 грн. – 3% річних, 67.541,27 грн. процентів за користування товарним кредитом, 2.098,48 грн. державного мита, 104,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВОКУ", м. Херсон, на користь Дочірнього підприємства "Херсонській річковий порт" Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот", м. Херсон, 138,78 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги. Видати наказ.