КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2009 № 42/305
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs1749759) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4032364) ) ( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs1633527) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Островича С.Е.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Махорт Д.О. дов. №29-22/175 від 23.12.2008 року
від відповідача -1) Недобой О.В. дов. №1190/01/01-04 від 29.12.2008 року
2) Степанова В.С. дов. б/н від 01.01.2009 року
від третьої особи: не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство юстиції України
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.10.2008
у справі № 42/305 (суддя
за позовом Міністерство юстиції України
до Міністерство вугільної промисловості України
Відкрите акціонерне товариство "Державна холдінгова компанія "Павлоградвугілля"
третя особа позивача Державне казначейство України
про відшкодування збитків у розмірі 5066,56 грн.
ВСТАНОВИВ:
05.02.2008 року Міністерство юстиції України в інтересах держави звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України, Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" про відшкодування збитків у розмірі 5066,56 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2008 року №05-5-42/1354 позовну заяву Міністерства юстиції України в інтересах держави було повернуто позивачеві без розгляду на підставі п.п. 3, 4, 6 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2008 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2008 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2008 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2008 року скасовано. Справу передано на розгляд суду першої інстанції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2008 року порушено провадження у справі, призначено до розгляду на 05.08.2008 року та присвоєно їй номер 42/305.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2008 року зупинено провадження у справі №42/305 до вирішення касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" на постанову Вищого господарського суду України від 17.06.2008 року.
Ухвалою Верховного Суду України від 21.08.2008 року відмовлено Відкритому акціонерному товариству "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" в порушенні касаційного провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 17.06.2008 року №05-5-42/1354, матеріали справи направлені до місцевого суду для розгляду по суті.
Ухвалою від 06.10.2008 року справу прийнято до свого провадження суддею Якименко М.М., поновлено провадження у справі, призначено до розгляду на 20.10.2008 року та залучено до участі у справі Державне казначейство України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305 у позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2009 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.02.2009 року.
12.02.2009 року представником відповідача-2 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити рішення господарського суду м.Києва без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 12.02.2009 року представником позивача було подано оригінал позовної заяви з додатками, а представником відповідача-1 заперечення проти апеляційної скарги.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305 скасувати повністю, постановити нове про задоволення позову.
Представники відповідача-1, відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305.
Представник третьої особи в судове засідання 12.02.2009 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу в апеляційному порядку за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, без участі представника третьої особи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача-1, відповідача-2, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
05.02.2008 року Міністерство юстиції України в інтересах держави звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України, Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне казначейство України про відшкодування збитків у розмірі 5066, 56 грн., посилаючись на те, що Європейським судом з прав людини (надалі – "Європейський суд") у справі за заявою №5631/03 "Астанков проти України" було прийнято рішення, яким, у зв"язку з порушенням п.1 ст.6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (надалі - Конвенція"), було зобов"язано державу Україна виплатити заявнику - Астанкову Миколі Івановичу - компенсацію за нематеріальну шкоду 800 ЄВРО плюс будь - який податок, який може бути стягнуто з заявника.
Рішенням Господарського суду м.Києва від 30.10.2008 року у задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції в інтересах держави України про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України в сумі 5066 грн. 56 коп. відмовлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, враховуючи наступне.
Рішенням Європейського суду від 01 червня 2006 року у справі №5631/03 за заявою №5631/03 "Астанков проти України" (надалі – "Європейський суд") було прийнято рішення, яким, у зв"язку з порушенням п.1 ст.6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція"), було зобов"язано державу Україна виплатити заявнику - Астанкову Миколі Івановичу - компенсацію за нематеріальну шкоду 800 ЄВРО в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також будь - який податок, який може бути стягнуто з зазначеної суми.
Предметом дослідження Європейського суду були наступні обставини.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року стягнуто з ДП шахта "Павлоградівська" на користь Астанкова М.І. компенсацію у зв’язку з професійним захворюванням у розмірі 13 678, 00 грн.
14.11.2001 року Павлоградським міським відділом Державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення.
Судове рішення виконувалося Павлоградським міським відділом виконавчої служби протягом 2001-2004 років та було виконано у повному обсязі 21.12.2004 року.
Скарга заявника до Європейського суду стосувалася неспроможності державних органів вчасно виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року.
За наслідками розгляду скарги Європейський суд дійшов висновку про те, що у зазначеній справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 протоколу №1 до Конвенції (п.п. 2-3 резолютивної частини Рішення Європейського суду).
Рішення Європейського суду щодо виплати на користь заявника грошових коштів - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначених сум станом на сьогоднішній день є виконаним у повному обсязі.
Зокрема, 21.09.2006 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А. В. було винесено постанову №183/13 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання Рішення Європейського суду.
Платіжним дорученням №2017 від 25.10.2006 року на користь заявника було перераховано 5066,56 грн., станом на 27.10.2006 року рішення Європейського суду було виконано в повному обсязі
31.10.2006 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А. В. було винесено постанову №183/13 про закінчення виконавчого провадження у зв"язку з фактичним виконанням рішення Європейського суду.
Частиною 3 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Статтею 56 Конституції України передбачається право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов’язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону у порядку та у строки, передбачені договором, або у інший, узгоджений законом спосіб.
Статтею 15 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
17 липня 1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04.11.1950 року (надалі –"Конвенція").
Відповідно до ст.46 Конвенції Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов'язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Порядок виконання рішень Європейського суду визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (надалі –"Закон").
Відповідно до ст.2 Закону рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
Згідно з ст.ст. 3, 8 Закону виконання рішення Європейського суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття зазначеним рішенням статусу остаточного.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, позивачем виступає Орган представництва, який зобов’язаний звернутися до суду з відповідним позовом у строк визначений законом.
Абзацом 10 ст.1 Закону Орган представництва визначено як орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 року №784 (784-2006-п) таким Органом представництва є Міністерство юстиції України.
Нормами діючого в Україні законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) визначено порядок відповідальності особи за заподіяну шкоду та порядок відшкодування заподіяних збитків.
Зокрема, ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Позивачем у справі не доведено факту існування між сторонами (державою Україна та відповідачами) договірних зобов’язань, і відповідні докази у матеріалах справи відсутні.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом цієї норми юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди, є саме факт заподіяння шкоди як самостійної правової підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України. Підставою для застосування позадоговірної відповідальності є наявність складу правопорушення, що включає у себе: протиправну поведінку (дії чи бездіяльність особи), шкідливий результат такої поведінки (шкоду), причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, вину особи, яка заподіяла шкоду. Лише за наявності зазначених вище обставин особу може бути притягнуто до відповідальності за заподіяння шкоди.
На думку позивача, протиправність дій відповідачів полягає у тому, що рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року було виконано несвоєчасно, а саме, лише, відповідно, через 3 роки після відкриття виконавчого провадження.
Проте, відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України позивачем не було надано до суду належних доказів на підтвердження вини відповідачів у такому несвоєчасному виконанню рішення. В матеріалах справи зазначені докази також відсутні.
Встановлено, що вказане вище рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року було виконано у примусовому порядку.
Станом на момент виконання та станом на сьогоднішній день порядок примусового виконання рішень судів та інших органів визначається Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) (далі – "Закон про виконавче провадження").
Ст.ст. 1-2 Закону про виконавче провадження виконання рішень, в т.ч. Тернівського міського суду Дніпропетровської області, у примусовому порядку покладається не на боржника, а на орган державної виконавчої служби, яка входить до системи органів юстиції України та підпорядковується Позивачу.
Крім того, у своїй позовній заяві позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів збитки, заподіяні Державному бюджету України не у зв’язку з виконанням вказаного вище рішення міського суду, а на підставі Рішення Європейського суду, відповідно до якого заявнику було присуджено нематеріальну шкоду у зв’язку з невиконанням рішень суду, за яке відповідальність несе держава Україна.
У Рішенні Європейського суду, належним чином засвідчена копія якого знаходиться у матеріалах справи, зазначається про те, що заявник скаржився саме на невиконання органами державної влади (зокрема, органів державної виконавчої служби) рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року у повному обсязі і в належний час.
Таким чином, позивачем не було надано доказів існування протиправної поведінки відповідачів, яка призвела до стягнення з держави Україна визначених збитків за несвоєчасне виконання рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 року, а також доказів існування причинно-наслідкового зв’язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідачів, що, згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України є необхідною умовою для застосування до відповідачів заходів відповідальності.
Також слід зазначити, що зі змісту позовної заяви, вбачається, що позовні вимоги позивача до відповідача-2 ґрунтуються виключно на тому, що до сфери управління відповідача-1 було віднесено ДП шахта "Павлоградівська", правонаступником якої є відповідач-2.
Відповідно до матеріалів справи та ст.ст. 63, 73, 74 Господарського кодексу України відповідач-2 є державним комерційним підприємством у формі відкритого акціонерного товариства.
Таким чином, на відповідача-1 як засновника та органу, до сфери управління якого належав відповідач-2, поширюються норми чинного законодавства України, якими регулюються правовідносини між державним комерційним підприємством та його власником, зокрема, ст. 74 ГК України.
Частиною 5 ст. 74 ГК України встановлено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Крім того, ч. 3 ст. 96 ЦК України визначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Нормами чинного законодавства України прямо передбачено, що засновник юридичної особи будь-якої форми власності, так само, як і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несе відповідальності за зобов'язаннями такої юридичної особи, а також положеннями Статуту відповідача-2 не передбачено солідарної відповідальності відповідача-1 та його власника (засновника) за зобов'язаннями Відповідача-2. Будь-яких доказів зворотного позивачем до справи не надано та у матеріалах справи такі докази відсутні.
А тому, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення збитків з відповідача-1 як солідарного з відповідачем-2 боржника не підлягають задоволенню як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та не підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 8 та ч. 4 ст. 9 Закону позов про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, має бути подано до суду протягом 3 місяців з моменту фактичної виплати відшкодування шляхом його списання Державним казначейством України з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України, тобто, з моменту фактичного виконання рішення Європейського суду.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення №2017 Рішення Європейського суду фактично було виконано 27.10.2006 року. Таким чином, відповідна позовна заява про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, мала бути подана позивачем протягом 3 місяців з моменту такого фактичного виконання, тобто, у строк до 27.01.2007 року включно.
Натомість позовну заяву було подано позивачем до суду лише 05.02.2008 року, про що свідчить відбиток реєстраційного штампу канцелярії суду на примірнику позовної заяви.
Міністерство юстиції України звернулось з позовом до суду після закінчення встановленого Законом строку.
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Орган представництва та позивач не заявляли будь-яких клопотань про поновлення чи причини пропуску встановленого строку.
Позивачем у справі не було надано до суду будь-яких доказів того, що визначений Законом (№ 3477 -1У (3477-15) ) строк пропущено ним з поважних причин, тому суд на підставі наявних у справі доказів та їх оцінки відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України приходить до висновку, що 3-х місячний строк було пропущено Позивачем, і будь-які підстави для визнання поважності причин його пропуску відсутні.
Висновок позивача, викладений в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, є невмотивованим, оскільки з рішення Господарського суду м.Києва від 30.10.2008 року вбачається, що суд надав оцінку всім матеріалам, наявним у справі, про що зазначив у рішенні.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга Міністерства юстиції України в інтересах держави, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах держави залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2008 року у справі №42/305 залишити без змін.
Матеріали справи №42/305 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді