В липні 2008 р. позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача (враховуючи доповнення до позову від 01.09.2008 р. ) про стягнення 449 625,00 грн. - боргу та 50613,53 грн. – нарахованої пені в зв’язку із допущеним простроченням виконання грошового зобов’язання.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині сплати страхового відшкодування за Договором факультативного перестрахування та ретроцесїї № 045/ФП/11/04 від 25.11.2004, Ковер-Нот № 0074-11-07 від 05.11.2007 по факультативному перестрахуванню до договору добровільного страхування автотранспорту № 0065-11-11-01-01-07 від 02.11.2007.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.11.2008 р. у справі № 29/338 в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Оскаржуване рішення господарського суду просить скасувати, у справі прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на безпідставність відмови відповідача як перестрахувальника у здійсненні виплати своєї частки страхового відшкодування. Стверджує, що судом під час розгляду спору не було з’ясовано факту наявності у відповідача як перестраховика обов’язку із виконання цієї оплати у відповідності до встановлених обставин. Висновки господарського суду апелянт вважає помилковими, а позовні вимоги – заявленими обґрунтовано.

Відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечує повністю, вважає їх необґрунтованими, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Оскільки оскаржуване рішення господарського суду вважає законним, просить залишити його без змін.

Відповідач вказує на обгрунтованість його відмови у здійсненні ним виплати частки у страховому відшкодуванні у відповідності до п.6.1.6. та ч.3 п.9.3.3. договору №045/ФП/11/04 від 25.11.2004 р., якими передбачено право відповідача не відшкодовувати позивачу частку у страховому відшкодуванні за збитками, причинами яких були події, які відповідно з Оригінальним договором страхування відносяться до виключення зі страхового випадку або є обмеженням страхування.

Вважає, що позивачем було безпідставно здійснено страхове відшкодування оскільки наявними були підстави для невизнання страхового випадку та відмови в проведенні відшкодування. В даному випадку позивачем було проведене компромісне відшкодування, без врахування умов договору, що призвело до порушення п.9.1.9 договору. Відповідно вимоги позивача про здіснення виплати відповідачем своєї частки у страховому відшкодуванні, є на думку відповідача, заявленими неправомірно.

Відповідачем в судовому засіданні повідомлено суд про зміну назви ЗАТ "Перестрахова компанія "ВіЕйБіРе" на ЗАТ "Перестрахова компанія "Лідер РЕ" у відповідності до прийнятого рішення загальних зборів акціонерів товариства (протокол від 27.12.2008 р.), надано копію Статуту ЗАТ "Перестрахова компанія "Лідер РЕ", нову редакцію якого зареєстровано державним реєстратором Шевченківської районної у м. Києві держадміністрації від 29.12.2008 р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків та правомірно відмовив в позові, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними 25.11.2004 р. договору про загальні умови Факультативного перестрахування та ретроцесії №045/ФП/11/04, за умовами якого сторони домовилися про співробітництво у здійсненні перестрахування ризиків між ними.

Згідно касового ордеру Серія 12 АААБ №163776 від 07.02.2008 р. страхувальнику - Машковському В.М. позивачем було видано страхове відшкодування в розмірі 945 676,83 грн.. за страховим випадком, що стався 23.11.2007 з транспортним засобом PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер АА 5350 ЕН, у відповідності до умов укладеного між сторонами договору № 0065-11-11-01-01-07 добровільного страхування наземного транспорту від 02.11.2007 р.

Підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду була відмова відповідача у виплаті частини страхового відшкодування (лист № 489 від 29.02.2008). Відмовляючи у здійсненні виплати частки страхового відшкодування, відповідач послався на помилки та невідповідності, виявлені під час розгляду документів, наданих позивачем. Відповідач зазначив, що в зв’язку із допущеними порушеннями договору, неповним з’ясуванням позивачем всіх обставин події, що мала ознаки страхової, він не визнає заявлену подію страховою та відмовляє у виплаті своєї частки відшкодування (а.с.35).

Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в позові, дійшов висновку про наявність у позивача підстав для відмови страхувальнику Машковському В.М. у виплаті страхового відшкодування згідно умов укладеного договору страхування. Однак, позивачем не було проведено належного розслідування щодо з'ясування всіх обставин події, яка була безпідставно визнана страховим випадком, а тому здійснено необгрунтовано страхову виплату всупереч умовам Договору добровільного страхування наземного транспорту.

Судова колегія, розглянувши обставини справи та дослідивши зібрані докази, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідач обґрунтовано відмовився від виплати позивачу страхового відшкодування, враховуючи наступне.

Згідно п.6.1.6 Договору про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесії №045/ФП /11 /04 від 25.11.2004 р. перестраховик (відповідач) не несе відповідальності та не здійснює виплати за збитками, причинами яких були події, які відповідно з Оригінальним договором страхування відносяться до виключення зі страхового випадку або є обмеженням страхування.

Частиною 3 п.9.3.3. Договору перестрахування передбачено, що відповідач має право не відшкодовувати позивачу частки у страхових відшкодуваннях, які позивач не повинен був сплачувати за умовами договору страхування, але сплатив виходячи із своїх ділових комерційних, інших інтересів, виконуючи свій громадянський обов'язок або керуючись своєю правосвідомістю.

Відповідно до розділу 14 Договору добровільного страхування наземного транспорту серед причин відмови у виплаті страхового відшкодування, серед іншого, є: подання страхувальником (в даному випадку Мошковським В.М.) свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; не повідомлення у письмовій формі позивача про обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та про їх зміну під час дії договору страхування; несвоєчасне повідомлення Мошковським В.М. про настання страхового випадку без поважних на це причин.

Як було встановлено господарським судом під час розгляду спору, позивач мав підстави для відмови у здійсненні страхової виплати, враховуючи виявлені наступні порушення та невідповідності даних, наведених у матеріалах страхової справи:

- в заяві на страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, яка була подана Мошковським В.М. до позивача, Мошковський В.М. зазначив особу, яка мала право на користування транспортним засобом - Адамовського Д.А, однак не було зазначено його водійський стаж (в порушення вимог в.10.2.4 Договору страхування автотранспорту). Крім того, в заяві Мошковський В.М. вказав, що паркування транспортного засобу у нічний час з 23:00 до 6:00 або у період, коли він безпосередньо не експлуатується здійснюється у гаражі або на спеціальній території. Під наданими даними в заяві містить підпис Машковського В.М., та зазначено, що вказана заява є невід'ємною частиною Договору № 0065-11-11-01-01-07 від 02 листопада 2007 року;

- страхувальником були порушені викладені вище умови зберігання ТЗ, що призвело до його викрадення. В порушення цих вимог, застрахований автомобіль був залишений на тротуарі біля дому разом з усіма реєстраційними документами на нього;

- згідно вимог п. 10.2.8 Договору страхування, Мошковський В.М. зобов'язаний повідомити позивача про настання страхового випадку протягом 2-х робочих днів.

Подія, що має ознаки страхового випадку, відбулась близько 9:00 ранку 23.11.2007, однак заява про настання страхової події датована Мошковським В.М. 26.11.2007, але зареєстрована позивачем 27.11.2007 за вхідним номером 639, тобто на третій робочий день з дати настання події, що, серед іншого, знову ж таки, є підставою у відповідності до положень статті 26 Закону України "Про страхування" та умов Договору добровільного страхування транспортного засобу для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування (п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про страхування";

- згідно п.14.4 Договору страхування автотранспорту передбачено, що позивач мав право відмовити у виплаті страхового відшкодування якщо у випадку незаконного заволодіння транспортним засобом Мошковський В.М. не надав позивачу другий комплект ключів або заявив про їх втрату. Позивачем не надано доказів надання Мошковським В.М. другого комплекту ключів, або заяви про їх втрату

Під час розгляду спору було з’ясовано, що оперуповноваженим ВКР Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві було вилучено у Адамовського Д.А. ключі від автомобілю "Порш Каен" в кількості 2 шт., в той час, коли з пояснень Адамовського Д.А., наданих позивачу, вбачається, що один ключ знаходився у нього, а другий у володільця транспортного засобу - Мошковського В.М. Крім того, в протоколі вилучення ключів зазначено, що ключі від автомобілю "Порш Каен" вилучені у Адамовського Д.А., в той час, коли біля прізвища Адамовський Д.А. міститься підпис Мошковського В.М., який співпадає з його підписом в договорі страхування та паспорті.

В поясненнях, наданих Адамовським Д.А. (особи, яка користувалася безпосередньо автомобілем в день настання страхового випадку) та Мошковським В.М. (страхувальника, який звернувся до позивача із повідомленням про настання страхової події) виявлені судом суттєві розбіжності про обставини настання страхового випадку. Згідно ст. 26 Закону України "Про страхування" це є підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування;

- в Договорі добровільного страхування наземного транспорту № 0065-11-11-01-01-07 від 02.11.2007 дата народження страхувальника Машкоського В.М. зазначена 11.01.1953 р.н., в той час, коли в паспорті Машковського В.М. дата народження визначена- 14.01.1953;

- в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження повноважень у Адамовського Д.А. на керування транспортним засобом на момент події, що містила ознаки страхової;.

- позивачем було внесено зміни до умов Оригінального договору страхування, про що не було повідомлено відповідача, згідно вимог пункту 9.1.4 Договору про загальні умови факультативного перестрахування та ретроцесїї № 045/ФП/11/04 від 25.11.2004 р.

Частиною 3 ст. 12 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Господарським судом було встановлено, що між позивачем та Мошковським В.М. було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 0065-11-11-01-01-07 від 02.11.2007, якою сторони погодили викласти в новій редакції пункт 2 Договору, а саме - встановили мінімальний стаж серед осіб, допущених до керування транспортним засобом, що є предметом страхування, - без обмежень, в той час, коли Договором добровільного страхування був встановлений мінімальний водійський стаж серед осіб, допущених до керування вказаним транспортним засобом - 8 років.

Доказів повідомлення відповідача про укладення Додаткової угоди № 1 до Договору позивачем не надано. Відповідач стверджує, що позивачем його повідомлено не було про укладення цієї угоди.

Згідно п. 9.1.4 Договору факультативного перестрахування позивач зобов'язаний повідомити відповідача про всі зміни умов оригінального договору страхування та узгоджувати такі зміни до вступу їх в дію. У разі коли узгодження неможливе з об'єктивних причин - у найкоротший термін після вступу змін у дію.

Пунктом 9.1.5. договору встановлений обов’язок, що у найкоротші терміни (але не пізніше 24 годин не враховуючи вихідних та загальнодержавних святкових днів з моменту, коли страховику стало відомо про виникнення зазначених обставин) повідомляти перестраховика про виникнення додаткових обставин, які стали відомі після початку дії договору та які мають суттєвий вплив на ступень страхового ризику та на можливість виникнення страхового випадку.

Таким чином, позивач, змінивши основні умови Договору добровільного страхування наземного транспорту щодо встановлення стажу серед осіб, допущених до керування транспортним засобом, без обмежень, не повідомив про такі зміни відповідача в порушення п.п. 9.1.4, 9.1.5. Договору, підвищивши ризик настання страхового випадку.

У відповідності до положень п. 9.4.7 Договору факультативного перестрахування, відповідач має право відмовити позивачу у виплаті своєї частки страхового відшкодування або зменшити її, якщо позивач навмисно надав відповідачу неповні або свідомо неправдиві дані про Оригінальний договір страхування, або приховав обставини, що суттєво вплинули на оцінку ступеню страхового ризику.

Пунктом 9.1.9 договору факультативного перестрахування передбачений обов’язок позивача проводити розслідування обставин настання події, яка може бути визнана як страховий випадок, та врегулювання збитків так, як ніби позивач не має укладеного Ковер-Ноту з відповідачем та несе повну відповідальність за збитки за Оригінальним договором страхування.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в порушення викладених вище умов Договорову не було проведено належного розслідування щодо з'ясування умов події, яка була надалі визнана страховим випадком, письмово не інформував про хід розслідування (п. 9.1.7). Натомість наявні в справі матеріали свідчать про те, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою про надання інформації та відповідних документів щодо встановлення дійсних обставин страхового випадку.

Крім того, в матеріалах справи відсутніми є докази перерахування страхувальником Мошковським В.М. страхового платежу позивачу на підтвердження дійсності Договору добровільного страхування, укладеного між сторонами згідно ст. 983 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується із доводами відповідача та вважає, що останнім було обґрунтовано відмовлено позивачу у виплаті своєї частки страхового відшкодування у відповідності до положень п.п.6.1.6., 9.3.3., 9.4.7 договору, оскільки як було встановлено судом, виплата позивачем страхувальнику страхового відшкодування було здійснено в супереч встановленим порушенням, без проведення належного розслідування та з’ясування всіх обставин страхового випадку.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в позові. Оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи, зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Скаржником належних доказів у відповідності до вимог ст.ст. 33- 34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, тому апеляційна скарга визнається необгрунтованою, і задоволенню не підлягає.