КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2009 № 37/397
( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs3714252) )
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Радзівіло Т.О., дов. № Д07/2008/11/12-17 від 12.11.2008р.
відповідача: Верниба В.А., дов. № 301 від 29.12.2008р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.11.2008
у справі № 37/397
за позовом АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 8423078,67 грн.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 8423078,67 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору; здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена; крім того, умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами ніж той, що використовується позивачем.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.11.2008р. у справі № 37/397 позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 8001946,07 грн. - основного боргу, 21035,29 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 150000,00 грн. - штрафу, 25500,00 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розстрочивши виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2008 р. у справі № 37/397 на шість місяців та стягнувши заборгованість наступним чином: з 01.01.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. штрафу, 25500,00 грн. - державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з 01.02.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. - штрафу, з 01.03.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. - штрафу, з 01.04.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. штрафу, з 01.05.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. - штрафу, з 01.05.2009 року - 1333657,68 грн. - основного боргу, 3505,88 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 25000,00 грн. штрафу. В частині стягнення пені в розмірі 250097,30 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 37/397 від 24.11.2008р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права в частині стягнення основного боргу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2009р. апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.02.2009р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що 29.12.1990 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", і на даний час входить до складу Департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", було укладено договір № 1 на користування електричною енергією.
З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.
При цьому, ВЕО "Київенерго" зобов'язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцентного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль. Крім цього, п. 5.5. цього договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо) сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п'яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.
Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або щодо його перегляду. Сторони зобов'язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).
Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.
Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Підприємство по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій (абонент).
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього договором.
Відповідно до п. 4 додатку 2 Г до договору сторони встановили, що щомісяця 30 числа споживач зобов'язується направити свого представника до постачальника електричної енергії за адресою: вул. Мельникова, 31 для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає звірений акт звіряння розрахунків за попередній період. Споживач здійснює оплату вартості обсягу електричної енергії плановими платежами, а саме до 7, до 14, до 21 та до 28 числа поточного розрахункового періоду. Розмір кожного платежу визначається на підставу розрахунку: 0,25 We.e.п.р.п. х Т п.р.п., де We.e.п.р.п. - обсяг електричної енергії, спожитої у попередньому розрахунковому періоді, кВт; Т п.р.п. - тариф попереднього розрахункового періоду, коп. Остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді. На основі звіту (проміжних) платежів кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання та споживанням субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії.
Постачальник електричної енергії може самостійно знімати показання електролічильників як візуально, так і за допомогою комп'ютерної техніки та видавати споживачу платіжні документи для оплати електроенергії.
Судом встановлено, що в червені, липні, серпні 2008 року відповідачем у відповідності до п. 4 додатку 2 Г до договору були подані звіти про використану електроенергію.
Згідно наданих звітів вбачається:
в червні 2008 року відповідачем було спожито 7752753,43 кВт.год згідно тарифу 0,4659грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 4334204,96 грн. (7752753,43 X 0,4659 грн. + 20 % ПДВ),
в липні 2008 року відповідачем було спожито 7759660,30 кВт.год. згідно тарифу 0,4895 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 475137,70 грн. (7759660,30 X 0,4895 грн. + 20 % ПДВ),
в серпні 2008 року відповідачем було спожито 7876262,00 кВт.год. згідно тарифу 0,509842 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 4818779,59 грн. (7876262,00 X 0, 0,509842 грн. + 20 % ПДВ).
Тобто, за період червень-серпень 2008 року позивачем було поставлено, а відповідачем було спожито активної електричної енергії вартістю 13628122,26 грн.
Крім того, посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору, колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 травня 2008 року N 636 "Щодо затвердження на червень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України", постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20 червня 2008 року N 762 "Щодо затвердження на липень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України" та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 липня 2008 року N 828 (v0828227-08) "Щодо затвердження на серпень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України".
В свою чергу Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 "Про Порядок визначення класів споживачів" затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.
Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (v1052227-98) (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.
До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.
Якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.
Як вбачається з матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, а тому йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію як для споживача 1-го так і для споживача 2-го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.
Крім того, позивачем заявлені до стягнення позовні вимоги про стягнення 923,81 гри. оплата послуги з компенсації перетікання реактивної енергії.
Відповідач не визнає позовні вимоги в цій частині посилаючись на те, що умовами договору не передбачена оплата послуги з компенсації перетікання реактивної енергії.
Колегія суддів не погоджується з таким твердження, оскільки електрична енергія (реактивна) - технологічно шкідлива циркуляція електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок (постанова НКРЕ від 31 липня 1996 року N 28 (z0417-96) "Про затвердження Правил користування електричною енергією"). Наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року N 19 (z0093-02) затверджена Методика обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (далі - Методика).
Відповідно до даного наказу установлено, що застосування Методики є обов'язковим для електропередавальних організацій усіх форм власності, споживачів електроенергії, проектних та науково-дослідних організацій відповідного профілю.
У відповідності до вищезазначеної Методики 09.10.2006 року сторони уклали додаток № 5 до договору № 1 від 29.12.1990 року, яким встановили порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, відповідно до даного додатку сторони визначили формулу, за якою визначається основна плата за спожиту і генеровану реактивну енергію, 02.02.2007 року уклали додаток № 56 до договору № 1 від 29.12.1990 року, яким також установили порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії з 02.02.2007 року.
За таких обставин, твердження відповідача про те, що умовами договору № 1 не передбачена плата за перетікання реактивної енергії спростовується вищенаведеним.
У пункті 7 договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцентного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.
01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (435-15) .
Відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.
Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .
Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Статтею 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.
Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.
Крім того, додатковою угодою від 17.08.2004 року до договору № 1 сторони вилучили з тексту договору 7, як такий, що не відповідає вимогам Правил користування електричною енергією у редакції постанови НКРЕ від 22.08.2002 року № 928. З моменту укладення цієї додаткової угоди, сторони погодились п. 7 договору замінити умовами додатка; 2Г.
Зокрема, відповідно до п. 4 додатку 2 Г до договору сторони встановили, що остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості електричної енергії (п. 4 додатку 2 Г до договору), проте відповідач в порушення умов договору не виконав належним чином свої зобов'язання, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі основного боргу в розмірі 8001946,07 грн. (13628122,26 грн. (активна електрична енергія) + 923,81 грн. (реактивна енергія) 5627100,00 грн. (сплачена сума )визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 3 % річних в розмірі 21035,29 грн.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредит ора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 21035,29 грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Відповідно до п. 5.5 договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплати сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, яка визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України (436-15) , іншими законами або договором.
Зокрема, у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф за порушення зобов'язань. Зокрема, відповідно до розрахунку позивача розмір штрафу становить 400097,30 грн. (8001946,07 гри. х 5 %).
Колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції щодо заявленого клопотання відповідача та вважає, що відповідно до п. 3 частини 1 статті 83 Господарське процесуального кодексу України, ч. 2 статті 233 Господарського кодексу України, суд правомірно зменшив розмір пені до 150000,00 грн.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоконал" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2008р. у справі № 37/397 не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 101- 105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоконал" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2008р. у справі № 37/397 без змін.
Матеріали справи № 37/397 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом одного місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді