Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 19 823 649,50 грн., з яких 17 800 379,82 грн. - основний борг, 1 031 183,19 грн. - інфляційна сума, 102 067,50 грн. - 3% річних, 890 018,99 грн. - штраф, обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором про постачання електричної енергії №2 від 24.12.1990р. за період з 01.12.2007 року по 01.06.2008 року.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в позові повністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2008р. у справі №52/27 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 17 550 379,82 грн. основного боргу, 1 031 183,19 грн. інфляційної складової боргу, 102 067,50 грн. 3% річних, 890 018,99 грн. штрафу, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог про стягнення 250 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2008р. у справі №52/27 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2009р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 11.02.2009р.

В судовому засіданні 11.02.2009р. представник відповідача подав суду клопотання, в якому просив зобов’язати позивача надати: розрахунки нарахованих відповідачу до сплати сум за спожиту електричну енергію за спірний період помісячно, з відповідними поясненнями та посилання на первинні документи та нормативні акти щодо тарифів в розгорнутому виді; докази направлення відповідачу вимог (рахунків-фактури) щодо оплати вартості наданих послуг; вказати, за яким класом напруги проводилось нарахування за спожиту електроенергію об'єктів відповідача, а також провести звірку взаєморозрахунків за спірний період.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, просив суд відмовити в його задоволенні, зазначаючи про те, що документи, які відповідач просить витребувати наявні в матеріалах справи, а щодо проведення звірки, то розрахунок суми, заявленої до стягнення, проводився на підставі актів фактично спожитої відповідачем енергії, які позивачу надавав сам відповідач.

Апеляційний суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про витребування додаткових доказів від позивача, як необґрунтованого.

В поясненнях, наданих в судовому засіданні, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній та додаткових письмових поясненнях, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2008р. у справі №52/27, прийнявши нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.12.1990р. між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (далі – позивач, електропостачальна організація) відповідно до наказів Міністерства енергетики та електрифікації України від 17.02.1995р. №31, від 31.08.1995р. №177 та від 29.09.1995р. №176, та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі – відповідач, споживач) відповідно до наказу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" від 18.12.2001р. №207, було укладено договір на використання електричної енергії №2 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору, електропостачальна організація зобов'язалась постачати електричну енергію, а споживач - своєчасно здійснювати її оплату.

Згідно з п.1.7 Договору, останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.1991р. При цьому, Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною з сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договір припинив свою дію суду надано не було.

В п.4.1, п.4.2 Договору передбачено обов’язок відповідача, як споживача, оплачувати спожиту електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період. Для визначення обсягу наданої та спожитої електричної енергії абонент зобов'язаний знімати та надавати в установленій формі в енергопостачальну організацію показники приладів обліку у відповідності з календарним графіком.

Як вбачається з матеріалів справи (звітів про використану електричну енергію, розрахунку, довідки про стан розрахунків та заборгованість по сплаті за спожиту електроенергію за спірний період), в період з 01.12.2007р. по 01.06.2008р. позивач поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 20 800 379,82 грн., однак відповідач провів лише часткову оплату її вартості, а саме в сумі 3 000 000,00 грн.

Дана обставина свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині проведення своєчасної оплати за поставлену йому електроенергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час вирішення спору в місцевому господарському суді, відповідач частково погасив суму основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №3308 від 02.10.2008р. на суму 250 000,00 грн., тому в цій частині судом першої інстанції провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

На дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення у даній сума основного боргу відповідача за спірним Договором становила 17 550 379,82 грн. і погашена не була.

Доказів на підтвердження протилежного ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.

В п.5.5 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію споживач сплачує електропостачальній організації штраф в розмірі 5% суми, оплату якої він затримав.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання за Договором, нарахування штрафу, інфляційної суми та 3% річних є обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є документально підтвердженими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2008р. у справі №52/27 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2008р. у справі №52/27 – без змін.

2. Матеріали справи №52/27 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.