Позивач, Міністерство юстиції України, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Селидіввугілля", м.Селидове Донецької області, збитків, завданих Державному бюджету України в розмірі 6833грн.59коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2008року позовні вимоги позивача задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства "Селидіввугілля", м.Селидове Донецької області 129,21грн. збитків, 1,93грн. державного мита та 2,23грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що держава Україна не виконала свій конституційний обов'язок і не забезпечила право громадянина на отримання винагороди за працю, і тому є винною у спричиненні особі моральної шкоди, у зв'язку з цим, підстав для стягнення з Державного підприємства "Селидіввугілля" цієї суми не має. Стосовно суми відшкодування, яка полягає у виплаті заробітної плати, суд вважає вимоги Міністерства юстиції України обґрунтованими, оскільки виплату заробітної плати здійснює роботодавець, яким у даному випадку є ДП "Селидіввугілля".

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Міністерство юстиції України, м.Київ, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 22.09.2008року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 6833грн.59коп., задовольнити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник скарги посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті судового рішення порушені норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час і місце засідання суду був повідомлений належним чином, причини неявки не відомі.

Згідно зі ст.ст. 28, 29 Закону України "Про судоустрій в Україні" розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного суду від 09.02.2009р. була призначена нова колегія суддів для розгляду апеляційної скарги головуючий Старовойтова Г.Я. судді Волков Р.В., Калантай М.В.

Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) з держави Україна на користь гр.Мізіній В.П. було присуджено 1000 ЄВРО у відшкодування моральної шкоди та 129,21грн. залишку заборгованості по заробітній платі відповідно до рішення Новогродівського міського суду. Дане рішення відповідно до статей 42,44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного (а.с.7-12).

У рішенні Європейського суду "Мізіна проти України" (974_105) встановлено, що Мізіна В.П. подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти про стягнення з ДВАТ "Шахта 1/3 "Новогродівська" заборгованості по заробітній платі. 18грудня 2002року Новогродівський міський суд задовольнив позов гр.Мізіній В.П. та присудив їй 1810,24грн. 28 січня 2003року відділом Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. У лютому 2003року ДВАТ шахта "1/3 Новогродівська" було реорганізовано, і в якості структурного підрозділу вона увійшла до складу ДП "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, у грудні 2003року виконавче провадження було передано на виконання до відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

У січні 2004року Мізіна В.П. звернулася до Новогродівського міського суду Донецької області зі скаргою до відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на її користь. 11 березня 2004року міський суд відхилив скаргу заявниці, не знайшовши вини у діях відділу виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином щодо виконання судового рішення від 18 грудня 2002року. Згідно численних рішень господарського суду Донецької області, виконавчій службі було заборонено продавати майно шахти, оскільки щодо неї було розпочато процедуру банкрутства. Суд також зазначив, що згідно Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (2864-14) , 26 грудня 2001року було введено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка Держави становить більше 25%. 10 червня 2004року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції від 11 березня 2004року без змін. Протягом серпня-жовтня 2004року Мізіна В.П. отримала 1681,03грн., залишок суми сплачено не було (а.с.8-9).

У рішенні Європейський Суд (п.20) зазначив, що рішення, винесене на користь заявниці, гр.Мізіній В.П., не виконувалось впродовж трьох років п'яти місяців, що призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу (п.23).

Згідно рішення Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) у зв'язку з порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції держава України повинна виплатити Мізіній В.П. заборгованість, яка належала їй за рішенням Новогродівського міського суду від 18.12.2002р. та 1000 ЄВРО, як відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці.

На підставі рішення Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2006року (а.с.13).

Рішення Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) в частині сплати присуджених коштів виконано 14 грудня 2006року. На рахунок гр.Мізіній В.П. з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 6704грн.38коп., що станом на 11.12.2006р. є еквівалентно 1000 ЄВРО, а також залишок заборгованості за рішенням Новогродівського міського суду Донецької області в розмірі 129,21грн. Факт оплати підтверджується платіжними дорученнями №2094 від 11 грудня 2006року та №2093 від 11 грудня 2006року (а.с.14,15).

22 грудня 2006року державним виконавцем була прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження за рішенням Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) , у зв'язку з його виконанням (а.с.16).

У своєму позові позивач зазначає, що стягнута на користь гр.Мізіної В.П. сума є збитками Державного бюджету України, у зв'язку з чим відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Міністерство юстиції звернулося в інтересах держави з позовом до Державного підприємства "Селидіввугілля", яке є правонаступником ДВАТ "Шахта 1/3 "Новогродівська" (згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 25.02.2003року №96 (v0096558-03) ДВАТ "Шахта 1/3 "Новогродівська" було реорганізовано і перетворено у структурний підрозділ ДП "Селидіввугілля").

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 9 Конституції України та частини 1 статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-ІV чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За статтею 15 вказаного Закону чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі по тексту - Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР (475/97-ВР) . Законом України від 9 лютого 2006 року N 3436-IV (3436-15) до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" (980_043) проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно з Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (995_004) (ст.1) високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї конвенції. Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Суд дотримується думки, що неможливість заявника гр.Мізіної В.П. домогтися виконання рішення протягом п'ятнадцяти місяців становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції. (Справа "Шмалько проти України" (980_226) заява N 60750/00). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (див. серед інших рішення у справі "X і Y проти Нідерландів" від 26 березня 1985 року, пп. 22 - 23, Серія A N 90, с. 11)., ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (див., mutatis mutandis рішення у справі "Лопез Остра проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, п. 55, Серія A N 303-C, с. 55), навіть у справах, де судове провадження стосується приватних осіб або підприємств (див. справу "Совтрансавто-Холдинг проти України" (980_043) N 48553/99, п.96, ЄСПЛ 2002-VII). Це значить, що держава, зокрема, має обов'язок забезпечувати, щоб процедура, закріплена у законодавстві про виконання рішень, що набрали законну силу, і про провадження у справі про банкрутство, були підконтрольними.

Таким чином, згідно з практикою Європейського суду позитивним обов’язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Причиною подання апеляційної скарги на судове рішення господарського суду Донецької області і предметом оскарження є питання щодо правомірності відмови у стягненні з відповідача ДП "Селидіввугілля" суми 6704грн.38коп., що станом на 11.12.2006р. є еквівалентно 1000 ЄВРО.

За загальним правилом, збитки –це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. Особа, якій завдано збитки, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В даному випадку, підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна було встановлення рішенням Європейського суду не виконання Державою Україна свого позитивного обов’язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, внаслідок не вжиття впродовж трьох років та п'яти місяців українськими органами влади заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, частково позбавивши положення статті 1 Першого протоколу їх корисного ефекту.

Збитки, які заявлені Міністерством юстиції є не договірними, тому до відносин між державою, як учасника цивільних відносин, та юридичною особою щодо їх стягнення, застосовуються норми глави 82 підрозділу 2 "Не договірні зобов’язання" Цивільного кодексу України (435-15) .

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є встановлення судом наступних обставин: наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та шкодою; наявність реальної шкоди, що може бути обчислена у грошовому еквіваленті.

Пред'являючи позов про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України, в розмірі 6833грн.59коп. Міністерство юстиції вважає, що рішенням Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №28181/04 "Мізіна проти України" (974_105) Державне підприємство "Селидіввугілля" було визнано винним у тривалому невиконанні рішення, винесеного на користь гр.Мізіній В.П., а тому повинно відшкодувати державі сплачені нею кошти.

Отже, оскільки предметом спору у даній справі є відшкодування збитків, як вважає позивач, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Так, звертаючись з позовом, позивач повинен довести факт спричинення збитків і причинно-наслідковий зв'язок між порушенням права і збитками.

З матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями Державного підприємства "Селидіввугілля" та моральною шкодою заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням рішення Новогродівського міського суду Донецької області, винесеного на користь гр.Мізіній В.П., та не забезпеченням державою права на ефективний правовий захист.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відмови у позові в цій частині, оскільки не доведена вина відповідача у невиконанні судового рішення, та правомірно відмовив у задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди у сумі 6704грн.38коп., що станом на 11.12.2006р. є еквівалентно 1000 ЄВРО.

Що ж стосується суми відшкодування, яка полягає у виплаті заробітної плати, та складає суму 129,21грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995р. №08/95-ВР зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, виплату заробітної плати здійснює роботодавець. В даному випадку, роботодавцем є Державне підприємство "Селидіввугілля" –відповідач у справі, тому суд першої інстанції правомірно задовольнив суму відшкодування, яка полягає у виплаті заробітної плати, та складає 129,21грн.

Господарським судом правомірно не прийняті до уваги заперечення відповідача щодо порушення позивачем строку звернення до суду, оскільки статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" від 23.02.2006р. №3477-ІУ позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом.

У названій нормі відсутні будь-які застереження щодо не можливості звернення до суду у разі не подання у названий термін позовної заяви та що цей строк є присічним.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає, що з урахуванням викладених в рішенні обставин та доводів сторін, згідно приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінив докази в їх сукупності та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Беручи до уваги зазначене, рішення місцевого господарського суду є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.