Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" (надалі – відповідач, апелянт) про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 695 280,83 грн., з яких 663 345,91 грн. – основний борг, 28 258,62 грн. – пеня, 3 533,73 грн. – 3% річних, 142,57 грн. – індекс інфляції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.10.2008р. у справі № 35/398 позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Річфлотсервіс" на користь ВАТ "Київський річковий порт" 663 345,91 грн. основного боргу за договором поставки № 12-18/08 від 26.03.2008р., 28 258,62 грн. пені, 142,57 грн. збитків від інфляції, 3 533,73 грн. 3% річних, 6 952,80 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних та 3% річних за неналежне виконання зобов’язання за договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки останнім не виконано умови договору в частині розрахунку за поставлений товар.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс", не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008р. у справі № 35/398 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом винесено рішення при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва – без змін.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Відповідач (апелянт) своїм правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції не скористався. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення № 765263 наявне в матеріалах справи).

Відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі № 35/398, яке ухвалою Київського апеляційного господарського суду № 35/398 від 10.02.2009 було відхилено.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що між позивачем - Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" (як постачальником) та відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" (як покупцем) укладено договір поставки № 12-18/08 від 26.03.2008, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передавати (поставляти) судовими партіями, а покупець приймати у власність товар - пісок річковий, видобутий плавкраном (вантажопідйомністю 5т, 16т), у загальній кількості 20 000 тонн, і оплачувати його на умовах цього договору (пп.1.1 договору).

Договором № 12-18/08 від 26.03.2008 визначено, що поставка товару здійснюється на умовах FOB "Франко–борт, порт відвантаження зазначений (товар передано/завантажено через поручні судна в погодженому місці відвантаження)" згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року (пп.2.1 договору).

Пунктами 2.4 - 2.6 названого договору передбачено:

- обов’язок постачальника щодо поставки партії товару покупцеві вважається виконаним з моменту передачі партії товару покупцю у місці поставки згідно п. 2.1 даного договору та підписання уповноваженими його представниками актів навантаження товару плавкраном. Постачальник своїми силами та засобами здійснює навантаження товару на судна покупця;

- поставка є завершеною в момент переходу права власності на товар від постачальника до покупця. Право власності на партію товару від постачальника переходить до покупця з моменту, коли він поставлений відповідно до п.2.1 даного договору.

Згідно п.3.1 названого договору оплата за товар здійснюється покупцем в наступному порядку:

- 90% переплати за товар, що постачатиметься, на протязі 5 банківських днів з моменту підписання договору, на підставі рахунку-фактури постачальника, та 10% на протязі 5 банківських днів по факту отриманні товару. Рахунок-фактура на оплату виставляється відповідно до заявки покупця.

У відповідності до п.3.2 названого договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Платежі за цим договором є здійсненими з моменту надходження повної суми платежу по кожній партії товару на поточний рахунок постачальника.

У відповідності до п.7.1 вказаного договору цей договір діє до 30.04.2008, а в частині здійснення розрахунків – до повного їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної № 80416014 від 16.04.2008 (а.с.17), підписаної обома сторонами, позивач відвантажив, а відповідач отримав товар – пісок річний у кількості 20 000 т на суму 340 000,00 грн.

Згідно видаткової накладної № 80430081 від 30.04.2008 (а.с.18), підписаної обома сторонами, позивач відвантажив, а відповідач отримав товар – пісок річний у кількості 23 726,23 т на суму 403 345,91 грн.

У відповідності до умов укладеного договору позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки-фактури: № 80416015 від 16.04.2008 (який останнім не був оплачений) та № 80430015 від 30.04.2008 (який відповідачем оплачено частково). Залишок несплаченої суми за названими рахунками становить 663 345,91 грн. Доказів оплати залишку заборгованості за отриманий товар відповідачем суду не надано.

Судова колегія дійшла висновку, що місцевим судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 663 345,91 грн., індексу інфляції у сумі 142,57 грн. та 3% річних у сумі 3 533,73 грн. у зв’язку з невиконанням зобов’язання за договором поставки № 12-18/08 від 26.03.2008. При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідачем не виконано належним чином зобов'язання щодо оплати ним позивачу грошових коштів за поставлений товар, отриманий за договором поставки № 12-18/08 від 26.03.2008.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 663 345,91 грн., інфляційних у розмірі 142,57 грн. та 3% річних у розмірі 3 533,73 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 28 258,62 грн., то судова колегія дійшла висновку про їх безпідставність та необґрунтованість з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 12-18/08 від 26.03.2008 позивач посилається на п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, п.6 ст. 231 ГК України та статті 3, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Однак, такі доводи позивача є безпідставними.

У відповідності до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що:

- неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

- штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання;

- пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 названого Закону).

Таким чином, пеня за порушення грошового зобов’язання за договором підлягає стягненню з боржника лише у випадку, якщо її розмір встановлений за згодою сторін, зокрема, договором. При цьому законом обмежений розмір пені, що може бути стягнута з порушника.

Відповідно до договору поставки № 12-18/08 від 26.03.2008 сторонами не передбачено сплати пені за порушення умов договору в частині прострочення платежів та, відповідно, не визначено її розміру.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за порушення умов договору нормативно та документально не підтверджуються, а тому - задоволенню не підлягають.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки тому факту, що договір поставки № 12-18/08 від 26.03.2008 підписано особою, яка не мала відповідних повноважень, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки предметом даного спору було стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 12-18/08 від 26.03.2008.

Крім того, згідно ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач на момент укладання договору поставки № 12-18/08 від 26.03.2008 знав або не міг не знати про обмеження повноважень представника відповідача на підписання угоди.

Частиною 1 ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Оскільки товар (пісок річний) був прийнятий відповідачем, а також ним були підписані видаткові накладні № 80416014 від 16.04.2008 та № 80430081 від 30.04.2008, то відповідачем було вчинено необхідні дії, спрямовані на схвалення договору поставки № 12-18/08 від 26.03.2008.

Інші доводи апелянта судовою колегією також до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи та чинним законодавством.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008р. у справі № 35/398 підлягає зміні, оскільки місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 28 258,62 грн.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 у справі № 35/398 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2008 у справі № 35/398 викласти в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" (04071, м. Київ, вул. Електриків, 8, р/р 26000012823874 в "Укрексімбанк" в м. Києві МФО 322313, код ЄДРПОУ 32047594) на користь Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" (04070, м. Київ, вул. Верхній вал, 70, р/р № 2600330011286 в ВАТ "ВіЕйБі Банк" м. Києва, МФО 321637, код ЄДРПОУ 03150071) 663 345 (шістсот шістдесят три тисячі триста сорок п’ять) грн. 91 коп. основного боргу, 142 (сто сорок дві) 57 коп. - індексу інфляції, 3 533 (три тисячі п’ятисот тридцять три) грн. 73 коп. – 3% річних, 3 335 (три тисячі триста тридцять п’ять) грн. 11 коп. державного мита та 113 (сто тринадцять) грн. 20 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.