У листопаді 2008 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Славкерамогнеупор", м.Слов'янськ Донецької області (позивач) із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь Донецької області (відповідач) про стягнення основної заборгованості за договорами з урахуванням індексу інфляції в сумі 20361,70 грн., пені в розмірі 1891,68грн.

В процесі розгляду справи позивач уточнив правові підстави виникнення спірної суми та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за фактично поставлену продукцію в сумі 20165,10 грн., інфляційні в сумі 99,60грн., пеню у розмірі 1295,83 грн., 3% річних –14,78 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.12.08р. року позовні вимоги позивача задоволені частково та з відповідача стягнуто 20165,10 грн. боргу за поставлену продукцію, інфляційні в сумі 99,60 грн., в решті позовних вимог відмовлено у зв"язку з безпідставністю. Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами були укладені договори купівлі-продажу №06-У 149 від 02.11.07р. та №06-У 145 від 24.10.07р. за якими позивач зобов"язався поставити на адресу відповідача товар на суму 14056,42грн та 35029,24грн. відповідно.Також відповідач звернувся до позивача з листами від 10.06.08р.за №06-У-1715 та від 14.04.08р. за №06-У-1157 з вимогою про термінове відвантаження на його адресу труби керамічної у кількості 4 шт. та цегли у кількості 98 т з наступною оплатою продукції відповідно до 30.06.08р. та до 05.05.08р.

Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за фактично поставлений товар на загальну суму 20165,10 грн., інфляційні в сумі 99,60грн., пеню у розмірі 1295,83 грн., 3% річних –14,78 грн.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що свої зобов"язання по постачанню вищезазначеної продукції на адресу відповідача виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов"язання щодо оплати отриманої продукції не виконав, у зв"язку з чим за відповідачем виникла спірна заборгованість. Відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що між сторонами, крім урегульованих договорами відносин, склались фактичні договірні правовідносини, в процесі яких відповідач отримав від позивача спірну продукцію, частина з якої не охоплюється цими договорами. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що при зміні підстав позовних вимог позивач не навів правових підстав позову. Інших доводів апеляційної скарги він не наводить.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Матеріалами справи встановлено, що позивачем на адресу відповідача за накладними №302 від 09.11.2007р., №323 від 16.11.2007р., №369 від 14.12.2007р., №50 від 27.02.2008р., №51 від 27.02.2008р., №96 від 26.03.2008р., №128 від 17.04.2008р., №129 від 17.04.2008р., №153 від 13.05.2008р., №157 від 16.05.2008р., №158 від 16.05.2008р., №170 від 21.05.2008р., №171 від 21.05.2008р., №172 від 21.05.2008р., №177 від 26.05.2008р., №178 від 28.05.2008р., №179 від 28.05.2008р., №193 від 06.06.2008р., №197 від 12.06.2008р. №197 від 12.06.08р. було відвантажено продукцію, а відповідачем за довіреностями серії ЯНЗ№257107 від 08.11.2007р., серії ЯНЗ№257120 від 15.11.2007р., серії ЯНЗ№257196 від 14.12.2007р., серії ЯНЗ№257417 від 27.02.2008р., серії ЯНЗ№257519 від 25.03.2008р., серії ЯНЗ№257613 від 16.04.2008р., серії ЯНЗ№257750 від 26.05.2008р., серії ЯНЗ№257757 від 27.05.2008р., серії ЯНЗ№257721 від 15.05.2008р., серії ЯНЗ№257735 від 21.05.2008р., серії ЯНЗ№257704 від 12.05.2008р., серії ЯНЗ№257796 від 03.06.2008р., серії НБИ№336177 від 10.06.2008р. отримано зазначену продукцію на загальну суму 319 347грн. 82коп. Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури №486 від 09.11.2007р., №581 від 25.12.2007р., №204 від 28.04.2008р., №181 від 17.04.2008р., №276 від 12.06.2008р для сплати.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Позивачем відповідачу були виставлені претензії від 11.07.08р. за №08/96 та 11.07.08р. за №08/95 відповідно на суми 10399,92грн. та 185774,24грн. з вимогою оплатити виниклу заборгованість.Відповідачем рахунки-фактури були оплачені частково у сумі 299182,72 грн. у зв"язку з чим за ним виникла заборгованість у сумі 20165,10грн.

Отже судова колегія вважає, що висновок господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 20165,10грн. є законним та обґрунтованим.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних в сумі 99,60грн., то відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, за приписами якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, зазначена сума також підлягає стягненню з відповідача.

Вимоги про стягнення 3% річних в сумі 14,78 грн., які позивачем були заявлені в процесі розгляду справи, обґрунтовано не були прийняті до розгляду судом першої інстанції в порядку ст. 22 ГПК України, за приписами якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову. Отже ці вимоги не збігаються за предметом та підставою з наведеними в позовній заяві.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Судова колегія також вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні пені у сумі 1295,83грн. відповідно до вимог ст. 549 ЦК України. Отже судова колегія вважає висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують цього висновку суду.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 23.12.08року у справі №6/204 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, через що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.