Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. № 200 справу № 8/404-ПД-08 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий – Федоров І.О. (доповідач), судді: Колодій Н.А., Яценко О.М.

Колегія суддів прийняла справу до провадження.

За клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася, за їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.11.2008 р. у справі № 8/404-ПД-08 (суддя Хом’якова В.В.) позов задоволено частково. Зобов’язано Херсонську обласну федерацію з боротьби самбо та дзюдо звільнити приміщення першого поверху лівого крила, спортивні зали, роздягальні та душові другого і третього поверхів площею 202507 кв.м. спорткомплексу зимового плавального басейну по вул. Перекопській будинок 4, м. Херсон, який знаходиться на балансі Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України. Припинено провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору про сумісну діяльність № 1 від 25.09.2007 р., укладеного між Херсонською обласною організацією фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" Україна та Херсонською обласною федерацією з боротьби "Самбо" та "Дзюдо". Стягнуто з Херсонської обласної федерації з боротьби "Самбо" та "Дзюдо" на користь Херсонської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на ІТЗ.

Рішення мотивовано тим, що на момент розгляду справи відсутній оригінал договору, який є предметом спору, а сторонами не надано інших доказів на підтвердження факту укладання письмового договору про сумісну діяльність. У зв’язку з цим суд припинив провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. З урахуванням відсутності договору про сумісну діяльність або іншої угоди між сторонами, правових підстав для подальшого перебування відповідача в приміщенні не має. Згідно матеріалів справи зимовий плавальний басейн є об’єктом незавершеного будівництва, який на законних підставах перебуває на балансі позивача. Право оперативного управління даним об’єктом належить позивачу. Відповідач не заперечує факту перебування в даному приміщенні. Тому суд задовольнив вимоги позивача про звільнення приміщення.

Відповідач з рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою відповідач посилається на неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд не встановив дійсного власника приміщення. Зазначає, що право власності на спірне приміщення належить іншим особам, які набули його на підставі відплатних договорів купівлі-продажу. На підтвердження зазначених обставин надав копії відповідних договорів купівлі-продажу та витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав, що вважає рішення господарського суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зазначив, що судом вірно встановлені обставини справи та надано вірну оцінку наявним у доказам у справі. Зауважив, що відповідачем не надавались суду першої інстанції докази стосовно відчуження будівлі плавального басейну іншим особам. В апеляційній скарзі відповідачем не зазначено будь-яких причин неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції. У зв’язку з цим вважає, що додаткові докази не повинні прийматись судом до уваги. У письмових поясненнях позивач також вказав, що стороною договорів купівлі-продажу, за якими відчужено приміщення, позивач не був і йому невідомо про факт їх укладання.

В судовому засіданні представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Херсонська обласна організація Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання недійсним договору № 1 від 25.09.1997 р., укладеного між ХООФСТ "Динамо" України та ХОФ "Самбо" та "Дзюдо", а також зобов’язання ХОФ "Самбо" та "Дзюдо" звільнити займані на підставі цього договору приміщення.

В позові зазначено, що 25.09.1997 р. між Херсонською обласною радою "Динамо" України і Херсонською обласною федерацією з боротьби "Самбо" та "Дзюдо" укладено договір про сумісну діяльність № 1 строком 15 років, за яким позивач надав відповідачу приміщення першого поверху лівого крила згідно викопіювання плану, спортивні зали, роздягальні і душові другого і третього поверхів спорткомплексу зимового плавального басейну загальною площею 202507 кв. м., що знаходиться по вул. Перекопська, 4 у м. Херсоні, для проведення учбово-тренувальних занять. В свою чергу федерація "Самбо" та "Дзюдо" зобов’язалась провести ремонт переданих приміщень, оплачувати комунальні послуги, а також проводити учбово-тренувальні заняття по боротьбі самбо та дзюдо першочергово з членами товариства "Динамо" і населенням міста, проводити фізкультурно-оздоровчі заходи, надавати допомогу спецпідрозділам органів і співробітникам УМВС України в Херсонській області у володінні прийомами рукопашного бою.

Позивач вважає, що сторонами не досягнуто згоди з істотних умов, притаманних договору про сумісну діяльність, а саме сторони не передбачили порядок та умови ведення загальних справ, не визначились з обов’язком кожного з учасників відносно їх внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. У зв’язку з цим просить визнати договір недійсним та зобов’язати відповідача звільнити займане ним приміщення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, у якості доказу на підтвердження укладення сторонами договору про сумісну діяльність від 25.09.1997 р. № 1, позивач надав його копію, завірену 05.08.2008 р. провідним фахівцем ХООФСТ "Динамо" України Сопяніченко О.О. (а.с. 8).

При цьому позивач не надав оригіналу договору. Згідно письмових пояснень позивача, оригінал договору в документах та архівах організації відсутній (а.с. 55). Відповідач також не надав оригінал договору з причини його відсутності.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивач та відповідач не надали оригіналу договору про сумісну діяльність. В судовому засіданні представники позивача та відповідача пояснили, що оригінал договору відсутній.

Господарським судом вірно встановлено, що надана позивачем фотокопія договору не відповідає вимозі достовірності, оскільки вона засвідчена з порушенням правил посвідчення копій. Так, провідний фахівець ХООФСТ "Динамо" Сопяніченко О.О. при завіренні копії договору перевищив свої повноваження, оскільки не мав фізичної можливості звірити зміст копії договору з оригіналом.

Таким чином, на момент розгляду справи відсутній сам договір як предмет спору. Інших доказів на підтвердження факту його укладання на вимоги судів першої та апеляційної інстанцій сторони не надали.

У зав’язку з цим колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю предмета спору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги про зобов’язання відповідача звільнити приміщення з наступних підстав.

Так, постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.10.2008 р. у справі № 10/138-ПН-06 за участю тих же сторін встановлено, що приміщення зимового плавального басейну є об’єктом незавершеного будівництва (а.с. 58-61).

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає встановленим факт того, що приміщення зимового плавального басейну є об’єктом незавершеного будівництва.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з актом прийому-передачі основних засобів від 10.02.1997 р. на підставі розпорядження /наказу/ голови Херсонської облдержадміністрації від 27.01.1997 р. № 42 передано незавершене будівництво плавального басейну початковою вартістю 1714382 грн. з балансу управління капітального будівництва облдержадміністрації на баланс обласної ради "Динамо", яка відповідно до свідоцтва про реєстрацію об’єднання громадян є центральним статутним органом ХОО ФСТ "Динамо" України (а.с. 56, 64).

Станом на 30.06.2008 р. на балансі ХОО ФСТ "Динамо" України обліковується незавершене будівництво вартістю 1714382 грн. (а.с. 57).

Згідно з п. п. 1.3, 6.2 Статуту ХОО ФСТ "Динамо" України є складовою частиною Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України та володіє та користується майном на праві оперативного управління відокремленим майном, грошовими коштами, акціями, цінними паперами, житловими будинками, обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами та іншим майном, необхідним для забезпечення діяльності Організації, наданим їй Фізкультурно-спортивним товариством "Динамо" України. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів Організації, є колективною власністю Фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" України.

Згідно з ч. 4 ст. 133 Господарського кодексу України держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 3 ст. 137 Господарського кодексу України право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (захист права власності).

Таким чином, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Відповідач не заперечує факту перебування у приміщенні плавального басейну по вул. Перекопській, 4 у м. Херсоні. З урахуванням відсутності договору про сумісну діяльність або іншої угоди між сторонами, правових підстав для подальшого перебування відповідача в даному приміщенні не має.

За таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо звільнення приміщення колегія суддів визнає правомірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо доводів відповідача про те, що право власності на приміщення перейшло до інших осіб на підставі договорів купівлі-продажу колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Судом першої інстанції зазначені докази не досліджувалися, а відповідач ніяким чином не обґрунтував неможливості подання їх до суду першої інстанції. Також колегія суддів враховує, що в іншій справі № 10/138-ПН-06 за участю тих же сторін (яка розглянута апеляційною інстанцією 30.10.2008 р.) відповідачем було заявлено позов про визнання за ним права власності на спірне приміщення і доводи про належність даного приміщення іншим особам відповідачем не заявлялися. Як вже зазначалося, постановою апеляційної інстанції у справі № 10/138-ПН-06 встановлено, що приміщення зимового плавального басейну є об’єктом незавершеного будівництва.

На підставі викладеного колегія суддів не приймає додаткові докази, надані відповідачем.

Крім того, надані відповідачем договори не обґрунтовують підстав перебування відповідача у спірному приміщенні.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд правильно встановив обставини, що мають значення для справи, та виніс рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв’язку з цим рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга – без задоволення.