Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Плута В.М.,

суддів Лисенко В.А.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 03.12.2008 у справі № 5020-11/415

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, м. Севастополь, 99001)

ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, м. Севастополь,99001)

ОСОБА_3(АДРЕСА_3, м. Севастополь,99011)

до відкритого акціонерного товариства "Севастопольське автотранспортне підприємство № 14369" (вул. Паршина, 6, м. Севастополь,99012)

про заборону здійснення дій про порушення корпоративних прав акціонерів відкритого акціонерного товариства "Севастопольське АТП-14369"

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.12.2008 у справі № 5020-11/415 у позові відмовлено.

Суд зазначив, що позивачі мають право лише на участь в управлінні відкритого акціонерного товариства "Севастопольське автотранспортне підприємство № 14369", оскільки являються акціонерами цього товариства, при тому, що право власності на майно та розпорядження ним належить відповідачу. Вимога про заборону відповідачу здійснювати дії щодо реалізації прав власника майна є втручанням у господарську діяльність товариства та порушенням його права, як власника. Такий висновок суд обґрунтував положеннями статей 115, 317, 318, 319, 321 Цивільного кодексу України та нормами статті 85 Господарського кодексу України.

Не погодившись з цим судовим актом, ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права при невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи.

Так, позивач з посиланням на статті 155, 158 Цивільного кодексу України зазначає, що відкрите акціонерне товариство "Севастопольське автотранспортне підприємство № 14369", шляхом укладання різноманітних угод, неправомірно зменшує активи товариства, що призведе до зміни статутного фонду.

Можливість звернення до суду із позовом про заборону здійснення дій про порушення корпоративних прав акціонерів ОСОБА_1 обґрунтовує положеннями статті 386 Цивільного кодексу України, а також статтею 55 Конституції України. При цьому, позивач вважає, що законом надано право особам звертатися до суду за захистом тих прав, які можуть бути порушені у майбутньому.

Крім того, позивач вважає неправомірним розгляд справи у його відсутності.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки в останнє судове засідання суд не повідомили.

Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції ухвалами від 21.01.2009 та 28.01.2009 розгляд справи відкладав у зв'язку із заявленим клопотанням позивача.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності нез'явившихся представників сторін за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є акціонерами відкритого акціонерного товариства "Севастопольське АТП-14369".

Позивачі вважають, що правління відповідача здійснює реалізацію активів товариства, або може здійснювати реалізацію активів у майбутньому.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіривши матеріали, судова колегія не знаходить документального підтвердження доводам позивача.

Статтею 6 Господарського кодексу України закріплені загальні принципи господарювання в Україні, якими, зокрема є: свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України та заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Судова колегія вважає необхідним зазначити, що при розгляді справ про визнання рішення про зміну розміру статутного капіталу (зменшення активів) господарського товариства не повинні братися до уваги доводи акціонерів щодо господарської доцільності прийняття таких рішень, зокрема, про те, що відповідним рішенням порушуються їх права, пов'язані з інвестуванням коштів до статутного капіталу товариства. Протилежне означало б втручання суду у господарську діяльність товариства.

Більш того, у даній справі позивачами взагалі не наведено, які саме рішення або правочини за участю відкритого акціонерного товариства "Севастопольське автотранспортне підприємство № 14369" порушують їх права, як акціонерів.

Суд першої інстанції вірно навів норми чинного законодавства, які встановлюють права власника майна.

Так, відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно зі статтею 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Аналогічне по суті положення міститься у статті 85 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності встановлюються законом.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Колегія суддів погоджується із посиланням місцевого господарського суду на те, що позивачі є лише власниками акцій, та мають право на участь в управлінні відкритим акціонерним товариством "Севастопольське АТП-14369".

Думка позивача про те, що він має право на обраний засіб захисту своїх прав, які можуть бути порушені у майбутньому, на підставі статті 386 Цивільного кодексу України, у даному випадку є неспроможними, оскільки такий захист має відповідати всім нормам чинного законодавства та не тягнути за собою порушення прав інших осіб.

Отже, за таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 03.12.2008 у справі № 5020-11/415 залишити без змін.