Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 у справі №31/284 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 21620,50 грн., 752,78 грн. інфляційних, 61,00 грн. річних, 225,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що суд, зваживши на наявні обставини (факт руйнування димової труби 16.02.2008 та час проведеного демонтажу обладнання), визнає, що дата закінчення оренди відповідає наведеному розрахунковому періоду позивача та визначається по 04.02.2008 включно; відповідач належним чином умови договору №49 щодо звільнення та передачі об’єкту оренди не виконав; борг відповідача перед позивачем по орендній платі за січень та 14 днів лютого 2008 р. становить 28172,00 грн.; суд визнає вимоги позивача щодо стягнення частини суми заборгованості та збитків від інфляції і річних за фактичне користування об’єктом оренди такими, що підлягають задоволенню; в частині нарахування пені вимоги безпідставні, нараховані за межами терміну дії договору.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 у справі №31/284 з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині 5765,52 грн. орендної плати.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про витребування доказів, чим порушено право сторони, передбачене ст. 22 ГПК України, а також порушені норми ст. 38 ГПК України.

Відповідач стверджує, що суми, які нараховані та підлягають до сплати в якості орендної плати не підтверджені документально і не перевірені судом.

На думку заявника, судом першої інстанції не досліджено ту обставину, що оскільки протягом січня 2008 р. до відповідача не надходило заяв про розірвання договору № 49, то цей договір поновив свою дію на строк, який був раніше встановлений договором, та діяв до моменту знищення об’єкту оренди, у зв’язку з чим місцевий господарський суд дійшов невірного висновку про припинення вказаного договору 31.12.2007 та застосування положень п. 6.4 договору № 49.

Відповідач зазначає, що розмір орендної плати за період з 01.01.2008 по 15.02.2008 складає 5765,52 грн.

В письмовому поясненні від 26.01.2009 відповідач посилається на те, що відповідачем під час дії договору № 29 від 02.02.2006 був сплачений позивачу гарантійний внесок в сумі 6348,38 грн., який покриває суму орендної плати в розмірі 5765,52 грн.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи письмового пояснення відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва подана позовна заява про стягнення з відповідача 28172,00 грн. боргу по орендній платі, 1160,03 грн. втрат від інфляції, 106,62 грн. річних відсотків, 785,08 грн. пені та судових витрат.

Згідно з п.п. 1.1, 2.2 договору оренди № 49 від 01.01.2007 позивач, за договором орендодавець, передає, а відповідач, за договором орендар, приймає в тимчасове платне користування частину зовнішньої поверхні димової труби загальною площею 6 кв.м. для розміщення обладнання базової станції мобільного зв’язку, розташованої за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Індустріальна, 5; об’єкт оренди буде використовуватися відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не суперечить статуту відповідача, а саме: для розміщення телекомунікаційного обладнання.

Об’єкт оренди був переданий позивачем відповідачу за актом приймання-передачі об’єкту оренди від 01.01.2007.

Пунктом 7.1 договору № 49 строк дії договору був встановлений до 31.10.2007 включно, додатковою угодою від 31.10.2007 строк дії договору змінений та продовжений до 31.12.2007 включно.

Позивач в листі за №69 від 24.12.2007 (а.с. 107) повідомив відповідача про те, що строк дії договору спливає 31.12.2007; у зв’язку зі знесенням димової труби, що заплановане позивачем на 25.01.2008, виникає необхідність зміни місця розміщення обладнання відповідача; разом з тим, позивач готовий надати в оренду частину даху на іншій будівлі складського комплексу з метою монтажу та закріплення щогли для розміщення телекомунікаційного обладнання.

Отже позивач повідомив відповідача про неможливість продовження оренди зовнішньої поверхні димової труби та зазначив про готовність надати інший об’єкт для оренди.

Зазначений лист був відповідачем одержаний, про що свідчать матеріали справи, зокрема, про одержання листа відповідач вказує у відзиві на позовну заяву (а.с. 99), є посилання на зазначений лист і у листі відповідача від 03.03.2008 (а.с. 108).

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 ГК України, п. 8.1.1 договору № 49 передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, відповідно до норм ч. 4 ст. 284, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч.1 ст. 763 ЦК України, п. 8.1.1 договору № 49 цей договір припинив свою дію 01.01.2008.

Частиною 4 ст. 291 ГК України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) , а ч. 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з п. 8.3 договору № 49 у разі припинення даного договору відповідач зобов’язаний повернути позивачу об’єкт оренди за актом приймання-передачі в день припинення дії договору.

Відповідно до п. 6.4 договору № 49 якщо по закінченню строку дії цього договору чи у разі його дострокового припинення в порядку розділу 8 цього договору, відповідач у п’ятиденний строк після припинення чи закінчення дії договору не звільнить об’єкт оренди і не поверне його за атом приймання-передачі позивачу, останній має право стягувати з відповідача передбачену п.3.1 цього договору орендну плату в п’ятикратному розмірі за весь час до звільнення відповідачем об’єкту оренди та підписання вказаного у п. 8.3 договору акту приймання-передачі об’єкту оренди.

Листом за № 72 від 19.05.2008 ТОВ "Техбудмеханіка-Промисловий демонтаж" повідомило позивача, що відповідно до договору підряду № 01-01.08-СР від 22.01.2008 ТОВ "Укрспецвибух" 16.02.2008 були виконані вибухові роботи на території позивача за адресою: смт. Калинівка Київської області, вул. Індустріальна, 5, внаслідок чого були зруйновані дві цегляні димові труби. Про зазначену обставину позивач та ТОВ "Техбудмеханіка-Промисловий демонтаж" склали акт від 16.02.2008.

В матеріалах справи наявний проект акту від 30.01.2008 приймання-передачі (повернення) об’єкту оренди та розірвання договору оренди № 49 від 01.01.2007, підписаний представником відповідача, однак, акт, підписаний представниками обох сторін, відсутній.

Факт надсилання відповідачем зазначеного проекту акту позивачу підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.03.2009.

Таким чином в матеріалах справи відсутні та відповідачем згідно зі ст. 33 ГПК України не надані докази повернення відповідачем позивачу об’єкту оренди до 16.02.2008 – часу знищення об’єкту оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Таким чином, перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в п’ятикратному розмірі орендної плати, передбачених п. 6.4 договору № 49, в сумі 28172,00 грн. ґрунтуються на матеріалах справи, відповідають нормам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 1160,03 грн. інфляційних втрат, 106,62 грн. річних, 785,08 грн. пені є безпідставними і не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином пеня, 3% річних та інфляційні втрати, передбачені вищевказаними нормами, є мірами відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання, а штрафні санкції, встановлені п. 6.4 договору № 49 не є таким грошовим зобов’язанням, однак, є окремим видом відповідальності за невиконання відповідачем зобов’язання по звільненню об’єкту оренди і його поверненню у зв’язку з чим, положення ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України у даному випадку не можуть бути застосовані.

Отже, місцевий господарський суд дійшов безпідставного висновку про застосування та стягнення з відповідача інфляційний втрат і 3% річних.

Також суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку, що період, за який підлягають стягненню санкції, передбачені п. 6.4 договору № 49, закінчується 04.02.2008, адже такий висновок не відповідає матеріалам справи.

Апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 03.09.2008 у справі № 31/284, судом першої інстанції було розглянуто клопотання відповідача про витребування від позивача додаткових доказів та відхилено його, у зв’язку з чим твердження заявника скарги, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про витребування доказів, є безпідставним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні у справі докази є достатніми для повного, всебічного і об’єктивного розгляду справи, а заявником скарги не доведено факту порушення місцевим господарським судом ст. 38 ГПК України.

Як вже було встановлено вище, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в п’ятикратному розмірі орендної плати на підставі п. 6.4 договору № 49 в сумі 28172,00 грн. ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають чинному законодавству України.

Апеляційним господарським судом було встановлено, що листом за №69 від 24.12.2007 позивач повідомив відповідача про сплив строку дії договору 31.12.2007, а також неможливість в подальшому розміщення обладнання відповідача на димовій трубі, що була об’єктом оренди, у зв’язку з необхідністю її знесення, тому зазначений лист позивача є заявою про припинення договору в розумінні ч. 4 ст. 284 ГК України та відповідно до норм ч. 4 ст. 284, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч.1 ст. 763 ЦК України, п. 8.1.1 договору №49 цей договір припинив свою дію 01.01.2008.

Отже судом першої інстанції правомірно було застосовано положення п.6.4 договору № 49.

Виходячи з положення п. 6.4 договору № 49, розмір штрафних санкцій в п’ятикратному розмірі орендної плати становить 28172,00 грн., а не 5765,52 грн., як про це вказує заявник скарги.

Гарантійний внесок в сумі 6348,38 грн. був сплачений відповідачем за оренду згідно з договором № 29 від 02.02.2006, а не договором № 49 від 01.01.2007 і сторонами не погоджено умови зарахування залишку гарантійного внеску за іншим договором в рахунок погашення штрафних санкцій, передбачених договором № 49, а у випадку наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав за задоволення апеляційної скарги та необхідність зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2008 у справі №31/284 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астеліт" (03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 11-А; код ЄДРПОУ 22859846) на користь Закритого акціонерного товариства "Логістичний центр Калинівка" (08623, Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Індустріальна, 5; код ЄДРПОУ 33124753) 28172,00 грн. в п’ятикратному розмірі орендної плати, 281,72 грн. державного мита, 109,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.