розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарбона", м. Харків (вх. № 17 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 15.12.08 р. по справі № 51/246-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарбона", м. Харків

про стягнення 8439,00 грн.

У листопаді 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю " Сарбона " про стягнення 8 439,00 грн. пені та штрафу за невиконання зобов’язань за договором № 1802 від 04.06.2008р., укладеним між сторонами по справі, а також судових витрат по справі.

В процесі розгляду справи позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до господарського суду з заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 8534,42 грн. штрафних санкцій, з яких 5489,42 грн. пені та 3045,00 грн. штрафу за невиконання зобов’язань за договором № 1802 від 04.06.2008р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.12.08р. по справі № 51/246-08 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5489,42 грн. пені, 3045,00 грн. штрафу, 102,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ТОВ "Сарбона", з рішенням місцевого господарського суду не погодилося, подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, вважає, що воно підлягає скасуванню в частині стягнення пені, оскільки, на його думку, одночасне стягнення пені і штрафу є неправомірним. Просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.12.2008р. по справі № 51/246-08 в частині стягнення пені в розмірі 5489,42 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначеної частини позову відмовити.

ВАТ "Дніпроенерго" письмових заперечень по апеляційній скарзі не надало, але його представник в судовому засіданні 03.02.08р. надав пояснення стосовно скарги відповідача та просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, як необґрунтовану.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 04 червня 2008 року між позивачем та відповідачем укладений договір постачання за № 1802 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник (відповідач) зобов’язується передати покупцеві (позивачу), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити продукцію 2008 року виготовлення, в кількості, асортименті та за ціною згідно специфікації (а.с. 10).

Відповідно до пункту 2.1 Договору постачальник поставляє продукцію протягом 10-ти банківських днів після підписання договору.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач поставив позивачу продукцію лише частково на суму 14162,40 грн. та з порушенням строків її постачання, обумовлених пунктом 2.1 Договору, що підтверджується накладними №№ РН-0000222 від 17.06.2008р.; РН-0000023 від 18.06.2008р.; РН-0000027 від 26.06.2008р. (а.с. 14-16).

Позивачем на адресу відповідача були направлені листи № 787/21 від 11.07.2008р. та № 889/21 від 01.08.2008р. (а.с. 17-18) з вимогою поставити продукцію.

Однак, відповідач свої зобов’язання не виконав, поставку продукції відповідно до умов Договору у повному обсязі не здійснив.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Пунктом 7.1 Договору сторони встановили, що за порушення постачальником термінів постачання продукції, недопостачання або постачання некомплектної продукції обумовлених пунктами 2.1, 5.6 цього договору постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,2% від суми продукції, що не поставлена в установлений строк або недопоставлена, за кожен прострочений день постачання. За порушення термінів постачання понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Слід зазначити, що самим відповідачем факт прострочення поставки продукції відповідно до умов Договору визнається.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З урахуванням умов спірного Договору та вимог чинного законодавства, господарський суд визнав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5489,42 грн. пені, 3045,00 грн. штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки із матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свої зобов'язання по поставці продукції в термін встановлений пунктом 2.1 Договору, а нараховані штрафні санкції підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заявник апеляційної скарги вказує на те, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції одночасно застосував пеню та штраф щодо порушення строків поставки, та не взяв до уваги, що пеня як і штраф є різновидом штрафних санкцій, а відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Однак в спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо неправомірності рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу та пені, колегія суддів вважає необхідним зауважити наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

В силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 216, частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі штраф та пеня (частина1 статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно частини 4 статті 231 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В силу статті 549 Цивільного кодексу України неустойка - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Різновидами неустойки є штраф і пеня.

Частиною 1 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки встановлюється Договором.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зауважити, що з урахуванням вимог Господарського та Цивільного кодексів України (435-15) штраф та пеня не відносяться до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, вказана скаржником стаття 61 Конституції України відноситься до II розділу "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" та передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи. Слід зазначити, що вказане Положення Конституції України (254к/96-ВР) щодо людини, її прав і свобод спрямоване на виявлення та врахування обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, свідчать про гуманістичну направленість Основного Закону України та кримінального і кримінально-процесуального законодавства України, про поширення загальних засад призначення покарання на всі вчинені злочини. Проте, в даному випадку, позовні вимоги виставлені до особи юридичної і ґрунтуються на нормах ст. 549 Цивільного кодексу України, котрий не забороняє встановлювати одночасно відповідальність у вигляді штрафу і пені, які за своєю правовою природою є засобами захисту цивільних прав і є видами забезпечення виконання зобов'язань.

Отже, враховуючи те, що спірним Договором сторони встановили відповідальність за несвоєчасне постачання продукції у вигляді штрафу та пені, їх нарахування повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому у позивача є всі правові підстави вимагати їх стягнення.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання заявника апеляційної скарги на те, що стягнення судом першої інстанції одночасно пені та штрафу за порушення строків щодо поставки продукції відповідно до умов Договору, суперечить положенням Господарського кодексу України (436-15) та статті 61 Конституції України, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак відповідач в обґрунтування своїх заперечень не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати пені в сумі 5489,42 грн. за несвоєчасне виконання умов спірного Договору.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а в силу частини 7 цієї ж статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, оскільки факт порушення умов спірного Договору та вимог чинного законодавства доведений позивачем належним чином та у повному обсязі, відповідачем будь-якими доказами не спростований.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 15.12.08 року по справі № 51/246-08 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 231, 526, 549 Цивільного кодексу України, частиною 4 статті 179, пунктом 1 статті 193, статтями 216, 218, 230 Господарського кодексу України, статтями 32- 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -