Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас", м. Соледар, звернувся у травні 2007 року до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арм-сервіс", м.Северодонецьк, про визнання недійсним договору № 10-07\01 від 10.07.2001 р. з усіма додатками (угодами, протоколами тощо) з моменту їх вчинення на підставі ст.ст. 49, 59, 60 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963р.).

Заявою від 11.06.07р. № 181/07 позивач змінив підстави позовних вимог та просив суд визнати недійсним спірний договір та додаткові угоди до нього на підставі ст. 48 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 р.), як такі, що суперечать вимогам закону (т.2 а.с.27,28).

Письмовою заявою № 136 від 23.05.2008 р. позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд визнати недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001 р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.2001 р., № 2 від 11.07.2001 р., № 3 від 01.08.2001 р., № 5 від 01.11.2001 р., № 6 від 01.02.2002 р., № 7 від 01.03.2002 р., № 8 від 01.05.2002 р., укладені між ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас" та ТОВ "Арм –сервіс", в частині надання послуг з перевезення вантажів (т. 4 а. с. 10, 11).

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.11.2008р. у справі № 2/179пд (гол. суддя Морщагіна Н.С., судді: Джарти В.В., Плотніцький Б.Д.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано недійсним договір № 10-07/01 від 10.07.2001 р., додаткову угоду від 10.07.2001 р., протоколи узгодження ціни № 1 від 10.07.2001 р., № 2 від 11.07.2001 р., № 3 від 01.08.2001 р., № 5 від 01.11.2001 р., № 6 від 01.02.2002 р., № 7 від 01.03.2002 р., № 8 від 01.05.2002 р., укладені між ТОВ "Кнауф Гіпс Донбас" та ТОВ "Арм-сервіс", в частині надання послуг з перевезення вантажів.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на час укладання та виконання спірного договору у період з 10.07.2001р. до 30.08.2002р. відповідач здійснював перевезення вантажів без відповідної ліцензії, що є порушенням п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" та ст. 48 ЦК УРСР.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арм –сервіс", м. Сєвєродонецьк Донецької області з прийнятим рішенням господарського суду від 04.11.2008р. не погодилось та подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що прийнято судом при неповному з"ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, встановленням висновків, які не відповідають обставинам справи та через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що у порушення вимог ст. 48 Цивільного кодексу УРСР судове рішення від 04.11.2008р. стосується не письмово викладених умов договору, а виконання його сторонами в подальшому, тобто дій сторін договору. Посилається на порушення Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсним" від 28.04.1978р. №3 (v0003700-78) , оскільки суд першої інстанції в судовому рішення не вирішив питання про застосування передбачених законом наслідків. На думку апелянта, в рішенні першої інстанції відсутні нормативні обґрунтування за якими визнаються не дійсними протоколи узгодження ціни. Вважає, що судом першої інстанції визнана недійсною лише одна додаткова угода до договору –додаткова угода від 10.07.2001р., в частинні надання послуг з перевезення вантажів. Іншим додатковим угодам, які є в матеріалах справи, суд першої інстанції не надає оцінки, хоча вони не відрізняються за змістовним характером зобов"язань від додаткової угоди від 10.07.08р.

Зазначає, що судом також проігноровані обставини, що у відповідності до умов договору виконавець був не обмежений в праві перевезення вантажів, використовуючи третіх осіб господарської діяльності, вважає, що ліцензія не потрібна і в разі здійснення перевезення вантажів автотранспортними засобами вантажопідйомністю до 500 кг з причепами до них, саме тому сторони договору не видавали товарно–транспортні накладні на перевезення, а враховували лише акти виконаних робіт.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення з достатньою повнотою встановлені всі обставини справи, здійснена правильна їх кваліфікація, вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, що свідчить про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, а отже на його думку відсутні законні підстави для задоволення апеляційних вимог скаржника, ТОВ "Арм –сервіс", м. Сєвєродонецьк.

Розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 19.01.2009 року в порядку ст. 29 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002р. №3018-ІІІ внесено зміни до складу судової колегії з призначенням до розгляду апеляційної скарги у справі № 2/179пд колегією суддів : головуючий суддя: Москальова І.В., судді: Акулова Н.В., Скакун О.А.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст. ст.4 4, ст. 81-1, ст. 99, ст. 101 ГПК України.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення з наступних обставин.

ЗАТ "Деконський гіпс" (правонаступником якого згідно п.1.2. Статуту є Товариство з обмеженою відповідальністю "Кнауф Гіпс Донбас" ) та ТОВ "Арм-Сервіс" укладено договір №10-07/01 від 10.07.2001 року (т.1, а.с. 21-24), згідно умов пункту 1.1 якого ( в редакції додаткової угоди від 10.07.2001р. (т. 1, а.с. 32)) замовник - ЗАТ "Деконський гіпс" доручає, а підрядник - ТОВ "Арм-Сервіс" - приймає на себе зобов’язання по наданню послуг, провести вскришні роботи, роботи, пов’язані з здобуттям гіпсового каменю, транспортуванням вантажу на умовах, зазначених цим договором, а заказник зобов’язується прийняти цю роботу (послуги) та провести її оплату.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.2006 р. у справі № 32/78пд встановлено, що сторони за договором шляхом підписання додаткових угод до договору №10-07/01 від 10.07.2001р. домовились про те, що цей договір є договором про надання послуг. Рішення у справі № 32/78пд набуло законної сили та є чинним.

Згідно складених та підписаних сторонами актів приймання-здавання робіт (надання послуг), що додані до даної справи, а саме, № 183/у від 11.07.2001р., № 195/у від 31.07.2001р., № 223 від 31.08.2001р., № 249/у від 29.09.2001р., № 279/у від 31.10.2001р., № 292/у від 30.11.2001р., № 315 від 31.12.2001р., № 3/у від 01.01.2002р., № 12 від 28.02.2002р., № 23 від 30.03.2002р., № 40 від 30.04.2002р., № 52 від 31.05.2002р., № 73/у від 30.06.2002р., № 90/у від 31.07.2002р., № 116/у від 30.08.2002р. № 247у від 29.09.2001р., № 293/у від 30.11.2001р., № 13 від 28.02.2002р. відповідачем були надані послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення ґрунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов’язані із вскриттям ґрунту.

Огляд протоколів узгодження цін, актів приймання-здавання робіт (надання послуг), податкових накладних, свідчить, що обумовлені договором від 10.07.2001р. послуги виконувались на трьох кар’єрах: Східно-Покровському, Східно-Михайлівському та Західно-Михайлівському. Із змісту вказаних документів вбачається, що надання послуг з перевезення різних видів вантажів (ґрунту, гіпсового каменю, щебеню, шлаку, цегли), виконання яких фіксують дані документи, відрізняються по складу ціни, загальної вартості, визначення відстані перевезення по кожному із кар’єрів. Тобто, вартість послуги з перевезення залежить від місця знаходження кар’єрів та кількості перевезеного вантажу.

Знаходження Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар’єрів в різних адміністративних пунктах, віддалених на різні відстані від місць призначення для доставки вантажів, підтверджується наданими позивачем Спеціальними дозволами на користування надрами вказаних кар’єрів із прив’язкою на місцевості, Актами про надання гірничих відводів, Договорами оренди земельних ділянок, Викопіюванням Артемівського районного відділу земельних ресурсів, яке зроблено з планів землекористувань Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад та Соледарської міської ради (т.2 а.с. 22, 23, 24 ).

З огляду на вищенаведені докази, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що виробничий об’єкт позивача знаходиться на території Соледарської міської ради, а кар’єри, які розроблювались, та на яких здійснювались відповідачем роботи та послуги за спірним договором, знаходяться на території різних адміністративних одиниць, на територіях різних сільських рад, що підтверджує здійснення перевезення вантажів відповідачем за різними маршрутами, між окремими адміністративними пунктами відправлення та призначення,а саме від Східно-Покровського, Східно-Михайлівського та Західно-Михайлівського кар’єрів (відповідно за місцезнаходженням на територіях Покровської, Володимирської, Яковлівської сільських рад) до цехів гіпсового виробництва позивача (Соледарської міської ради).

З огляду на наведене, відповідачем на виконання договору від 10.07.2001 року фактично наданні позивачу послуги з перевезення гіпсового каменя, перевезення ґрунтів, навантаження гіпсового каменя, роботи, пов’язані із вскриттям ґрунту.

За змістом статті 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" (в редакції, що діяла на час укладення договору) автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.

Вид господарської діяльності з надання послуг по перевезенню пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування за правилами пункту 33 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" підлягає ліцензуванню.

Імперативними приписами частини 3 статті 3 названого Закону встановлено, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

За приписами статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

В матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про дотримання з боку відповідача вимог пункту 33 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" на момент укладення договору від 10.07.2001 року та його виконання в частині надання послуг з перевезення вантажів, у зв"язку з чим місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що на час укладання та виконання спірного договору за період з 10.07.2001р. до 30.08.2002р. відповідач здійснював перевезення вантажів без відповідної ліцензії, а долучена відповідачем ліцензія від 05.08.2002р. серії АА за № 284250, надає йому право здійснювати надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом тільки з 30.08.2002р. (т. 4 а.с. 109).

Місцевим господарським судом обґрунтовано не прийнято до уваги наданий відповідачем договір від 10.07.2001 р., укладенний останнім з ТОВ "Куб-Інвест", оскільки відповідачем не представлено суду жодних доказів на виконання зазначеного договору. Долучений відповідачем лист ТОВ "Куб-Інвест" щодо виконання умов договору від 10.07.2001 р. за відсутності первинних документів, що підтверджують факт надання/прийняття сторонами послуг з перевезення вантажів, фактів оплати таких послуг, не може розглядатися судом як доказ виконання договору від 10.07.2001 р.

При цьому, місцевим господарським судом обґрунтовано враховано, що наявні в матеріалах справи докази, а саме акти здавання-приймання робіт (надання послуг) в частині перевезення вантажів підписані безпосередньо відповідачем - ТОВ "Арм-сервіс", як виконавцем та ЗАТ "Деконський гіпс" в якості замовника.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ліцензія не потрібна в разі здійснення перевезення вантажів транспортними засобами вантажопідйомністю до 500 кг з причепами до них, не приймаються колегією суддів, оскільки відповідачем не доведено відповідно до умов ст. 33 ГПК України факт здійснення ним транспортування вантажів автотранспортними засобами вантажопідйомністю до 500 кг, з причепами до них або, принаймні, приналежність йому відповідних транспортних засобів.

Щодо стверджень скаржника в апеляційній скарзі на відсутність в рішенні суду нормативного обґрунтування, за яким визнаються недійсними протоколи узгодження ціни, то враховуючи, що згідно п.8.4 договору від 10.07.01р. в редакції додаткової угоди від 10.07.2001р. (т.1а.с.32) всі додаткові угоди, протоколи, додатки та інше, є невід ємною частиною договору від 10.07.2001р., місцевий господарський суд обґрунтовано визнав недійсним як спірний договір, так і додаткову угоду та протоколи узгодження ціни в частині, що стосується саме надання відповідачем послуг з перевезення вантажів без відповідної ліцензії з огляду на приписи ст.. 48 ЦК УРСР (1540-06) та п. 33 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Відносно стверджень в апеляційній скарзі скаржника на те, що суд не вирішив питання застосування передбачених законом наслідків, то з огляду на приписи ст. 19 Конституції України та враховуючи певні вимоги процесуального закону, а саме п. 2 ст.83, ст..22 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , місцевим господарським судом обґрунтовано розглянуто позов в межах позовних вимог позивача .

Враховуючи, що згідно частини 3 статті 3 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому порядку ліцензії є незаконним, місцевий господарський суд правомірно та з належних підстав визнав недійсним саме на підставі статті 48 ЦК УРСР спірний договір, додаткову угоду та протоколи узгодження ціни, що спрямовані на здійснення такої діяльності.

Щодо стверджень скаржника на те, що рішенням місцевого господарського суду від 10.08.06р. у межах справи №32/78пд встановлена відповідність спірного договору всьому законодавству, яке діяло на той час, колегія суддів зазначає, що як вбачається з судових рішень, що прийняті в межах справи № 32/78, суд розглядав та встановив по справі №32/78 відповідність договору від 10.07.2001 наступним приписам законодавства: ст.ст. 153, 332, 334 ЦК УРСР. При цьому, Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду по справі №32/78 щодо визнання недійсним договору від 10.07.2001р. №10-07/01 з підстав невідповідності положенням Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , прямо зазначив, що апеляційний господарський суд в порушення вимог ч.3 ст. 101 ГПК України прийняв до розгляду вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції по справі №32/78.

Таким чином, в межах справи №32/78 судом розглянута справа між тими ж сторонами, з тим же предметом позову, але за іншими підставами, що розглядаються в межах даної справи.

Інші доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним по справі доказам і прийшов до обґрунтованого висновку.