В січні 2008 р. позивач за первісним позовом - Державне комунальне підприємство каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Озон-Інвест", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 819,55 грн. боргу за скид останнім стічних вод без одержання дозволу на скид в серпні 2007 р. та судових витрат.

Під час розгляду справи відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд визнати недійсними п. 3.7 укладеного між сторонами договору № Ш-9425/00-АК-2 від 30.05.2006 р. та виставленої позивачем відповідачу до сплати платіжної вимоги-доручення за № 407046 від 05.10.2007 року

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.08 р. (суддя Присяжнюк О.О.) по справі № 58/158-08 первісний позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 819,55 грн. боргу за скид стічних вод без одержання необхідного дозволу на скид, 102 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору № Ш-9425/00-АК-2 від 30.05.2006 р. та "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" (далі за текстом –Правила прийняття) здійснював скид стічних вод без одержання необхідного дозволу; що положеннями чинного законодавства України не передбачено такого способу захисту порушеного права, як визнання недійсною платіжної вимоги-доручення, виставленої для сплати; що відповідач не надав суду переконливих доказів істотного порушення позивачем умов договору та вимог чинного законодавства України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні первісного позову а зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не повно з’ясував обставини, які мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку відповідача, господарський суд безпідставно не взяв до уваги той факт, що відповідач ніколи не порушував вимоги чинного законодавства щодо понадлімітного скиду стічних вод, або скиду стічних вод з перевищенням відповідних показників якості; що п. 3.7 спірного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, суперечить "Правилам прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова", Водному кодексу України (213/95-ВР) , "Правилам прийняття стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", порушує права та охоронювані законом інтереси відповідача; що вищевказані правила в даному випадку повинні застосовуватися лише в частині, що не суперечить вимогам Інструкції № 402/6690 від 26.04.02, яка має вищу юридичну силу ніж "Правила прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова"; що зустрічний позов в частині визнання вимоги недійсною був поданий відповідачем на підставі відповідних Конституційних норм, і висновок суду щодо невідповідності такого способу захисту цивільних прав вимогам закону суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідач не виконав умови п. 3.7 спірного договору (який, як зазначає позивач, відповідач підписав без будь-яких заперечень, в т.ч. не звертався з вимогою про врегулювання переддоговірного спору) та п. 6.9.3 "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова"; що вказані Правила прийняття були прийняті Харківською міською радою на підставі наданих їй повноважень, і вони не суперечать вимогам Інструкції № 402/6690 від 26.04.02 р. та наказу Держбуду України № 37 (z0403-02) від 19.02.2002 р.; що позивач не є дозвільним органом в розумінні Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) ; що необхідність отримання дозволу всіма без виключення підприємствами встановлена законом; що договори на приймання стічних вод укладаються на основі "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" та не суперечать вказаному нормативно-правовому акту, а п. 3.7 договору фактично дублює п. 6.9.3 вказаних Правил прийняття та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 30.05.2006 року сторонами укладено договір № ІІІ-9425/00-АК-2 на приймання стічних вод (надання послуг водовідведення), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання приймати від відповідача стічні води згідно з договором, а останній –здійснювати плату за надані послуги водовідведення в строки та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.3. зазначеного договору сторони зобов'язались керуватися "Правилами прийняття стічних вод абонентів у каналізаційні мережі м. Харкова", затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 581 від 18.06.2003 р., "Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", "Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів", затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р. (z0402-02) , "Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 65 від 01.07.1994 р. (z0165-94)

Відповідно до пункту 3.7. договору № ІІІ-9425/00-АК-2 від 30.05.2006 р. Абонент зобов'язаний одержати дозвіл на скид стічних вод до міської каналізаційної мережі. У випадку неодержання дозволу або закінчення строку його дії здійснювати плату за послуги водовідведення за весь період відсутності дозволу за підвищеною платою відповідно до пункту 6.9. Правил.

Пунктом 6.9.2. Правил встановлено, що за скидання стічних вод без дозволу (або після закінчення терміну його дії) Абонент сплачує до оформлення відповідного дозволу з коефіцієнтом кратності Кк=5".

Керуючись вимогами п. 3.7 вказаного договору та вищевказаними положення Правил прийняття позивач нарахував позивачу підвищений тариф за скид стічних вод без одержання відповідного дозволу за серпень 2007 р., та виставив відповідачу до сплати відповідну платіжну вимогу-доручення за № 407046 від 05.10.2007 року на суму 819,55 грн.

Відповідач відсутність у нього відповідного дозволу не заперечує, проте вказує на незаконність такого нарахування.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору № Ш-9425/00-АК-2 від 30.05.2006 р. та "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" (далі за текстом –Правила прийняття) здійснював скид стічних вод без одержання необхідного дозволу; що положеннями чинного законодавства України не передбачено такого способу захисту порушеного права, як визнання недійсною платіжної вимоги-доручення, виставленої для сплати; що відповідач не надав суду переконливих доказів істотного порушення позивачем умов договору та вимог чинного законодавства України та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана належна правова оцінка, в зв’язку з чим, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, ст. 629 цього ж кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 1.4. "Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України" та пункту 1.3. "Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України" відповідач є абонентом позивача.

Як вже зазначалося вище, пунктом 1.3. спірного договору сторони зобов'язались керуватися "Правилами прийняття стічних вод абонентів у каналізаційні мережі м. Харкова", затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 581 від 18.06.2003 р., "Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", "Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів", затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р. (z0402-02) , "Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 65 від 01.07.1994 р. (z0165-94)

Згідно з пунктом 6.1. "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційні мережі м. Харкова", затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 581 від 18.06.2003 р. взаємовідносини сторін, у тому числі і питання відповідальності Абонентів за порушення цих правил, будуються на засадах цивільно-правових договорів. Згідно з умовами цих договорів відповідальність Абонента обумовлена пунктами 6.2.-6.20.

Пунктом 2.13. "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" (надалі –Правила прийняття) встановлено, що Абонент не має права підключатися до міської каналізаційної мережі без одержання технічних умов на підключення та оформлення дозволу, які видає ДКП КГ "Харківкомуночиствод".

Відповідно до пункту 6.9. Правил прийняття Абонент не має права скидати стічні води без укладання договору та одержання дозволу на скид.

Як свідчать матеріали справи, підставою для нарахування позивачем суми боргу відповідачу за скид стічних вод без одержання дозволу на скид, за період з 01.08.2007 р. по 31.08.2007 р. у розмірі 819,55 грн. є порушення останнім положення зазначених Правил та умов укладеного між сторонами договору.

Відповідач порушивши пункт 3.7. Договору № ІІІ-9425/00-АК-2 від 30.05.2006 року, водночас порушив і пункти 2.13., 2.15. та 6.9. Правил прийняття, в зв’язку з чим, висновки господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 819,55 грн. заборгованості за скид стічних вод без одержання необхідного дозволу є законними та обґрунтованими.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги посилання відповідача на положення закону "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) з огляду на те, що ДКП КГ "Харківкомуночиствод" не є дозвільним органом в розумінні вказаного Закону.

Згідно зі ст. 1 цього Закону, документ дозвільного характеру - це дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності. ДКП КГ "Харківкомуночиствод" не має повноважень на надання прав суб'єктам господарювання на здійснення господарської діяльності. Користування комунальними послугами не є предметом господарської діяльності за статутними документами жодного суб'єкту господарювання.

Особливість дозволу, який надається позивачем, полягає в господарсько-правовому регулюванні правовідносин між ДКП КГ "Харківкомуночиствод" та споживачами послуг водовідведення, це є договірними відносинами по врегулюванню питань приймання стічних вод з каналізаційних мереж одного суб'єкту господарювання до мереж другого суб'єкту господарювання.

Додатково ці питання врегульовані "Правилами прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова". Відповідно до п.п. 1.5. і 1.7. "Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. N 37 (z0402-02) і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2002 р. за N 403/6691 (z0403-02) , на підставі цих Правил прийняття Водоканали розробляють місцеві Правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту, у яких відображаються місцеві особливості приймання стічних вод Підприємств у міську каналізацію. У місцевих Правилах приймання можуть бути передбачені додаткові вимоги до укладення договору, які враховують місцеві особливості.

Крім того, також безпідставними є посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень "Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів" зареєстрованої Міністерством юстиції 26.04.02 р. за № 402/6690 (z0402-02) а не Правил Прийняття через вищу силу Інструкції, оскільки по-перше вимоги Правил прийняття вказаній інструкції не суперечать, а п. 1.3 вказаної інструкції також встановлено, що договори на прийняття стічних вод укладаються на основі місцевих правил приймання. Тобто згадане вказує на те, що договір на прийняття стічних вод, крім іншого, розробляється з урахуванням особливостей передбачених місцевими правилами прийняття, тобто в даному випадку, з урахуванням вимог "Правил прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова", які були прийняті Харківською міською радою на підставі встановлених Конституцією, Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та ін. повноважень.

Крім того, обов’язковість таких правил встановлена п. 1.6 Наказу Держбуду України № 37 (z0402-02) від 19.02.02 р. "Про затвердження правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України".

Ні "Правила прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" ні рішення виконкому Харківської міської ради № 581 від 18.06.08 р., на яких приймалися вказані правила, відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржувалися, а так само не визнавалися недійсними, в зв’язку з чим, вказані Правила прийняття є чинними та обов’язковими для всіх категорій абонентів м. Харкова. Вказане свідчить про правомірність застосування господарським судом до спірних правовідносин Правил прийняття та відповідних положень спірного договору, деякі з яких, фактично дублюють вимоги вказаних Правил прийняття.

Разом з тим, також правомірними є висновки господарського суду щодо відмови в задоволенні зустрічного позову.

Як свідчить прийняте по справі рішення, суд першої інстанції при його винесенні безпідставно посилався на ст. 651 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо розірвання договору. Разом з тим, як свідчить зустрічна позовна заява, в ній відповідач, крім іншого, просив суд визнати договір частково недійсним. Однак вказана помилка суду не призвела до прийняття не правильного рішення. До того ж, суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обставин, зазначених в ст. 203 ЦК України, які б могли зумовити визнання спірного договору частково недійсним відповідач суду не навів, доказів в їх обґрунтування не надав, в зв’язку з чим, зустрічний позов в цій частині правомірно був залишений судом без задоволення.

До того ж, залучені до матеріалів справи копії листів відповідача до позивача, а саме: лист б/н б/д (вхідний номер ДКП КГ "Харківкомуночиствод" 3530/ДС від 03.05.2008 року); лист б/н від 11.10.2008 року (вхідний номер ДКП КГ Харківкомуночиствод" 7329/ДС від 11.10.2008 року) свідчать про визнання відповідачем свого обов'язку по отриманню дозволу на скид стічних вод, а також по сплаті підвищеного платежу за порушення вимог Договору та "Правил прийняття...".

Крім того, п. 3.7 спірного договору не суперечить вимогам чинного законодавства України, та з урахуванням ст.ст. 526, 629 ЦК України є обов’язковим до виконання сторонами.

При цьому, правомірними є висновки господарського суду про відмову в задоволенні решти зустрічного позову, а саме в частині визнання недійсною платіжної вимоги-доручення позивача на суму 819,55 грн. за № 407046 від 05.10.2007 р., виставленої останнім відповідачу до сплати.

Зокрема законними та обґрунтованими є посилання суду на той факт, що положеннями чинного законодавством України не передбачено такого способу захисту порушеного права, як визнання недійсною платіжної вимоги-доручення.

Ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права.

При цьому, ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачено способи захисту особою своїх цивільних прав.

Вимоги зазначених статей не передбачають такої можливості захисту особою своїх прав як звернення з вимогою про визнання недійсним платіжної вимоги-доручення.

Вказане зумовлює відмову в задоволенні позову в даній частині.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що подаючи позов в даній частині та обираючи такий спосіб захисту цивільних прав він керувався Конституцією України (254к/96-ВР) , оскільки вимогами Конституції передбачено право особи на звернення до суду, при цьому порядок звернення встановлено вимогами інших нормативно-правових актів законодавства України, в т.ч. ЦК України (435-15) та ГК України (436-15) які були прийняті на основі Конституції, та не суперечать їй.