Рішенням господарського суду Луганської області від 08.12.08 у справі №16/194 (суддя Шеліхіна Р.М.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервурст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод м"ясних виробів "БІС", стягнуто з відповідача передплату в сумі 5400 грн. за договором №5 від 23.01.08, витрати по держмиту в сумі 102 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Рішення господарського суду з посиланням на норми статті 693 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193, 265, 267 Господарського кодексу України мотивоване обґрунтованістю заявлених вимог.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що належні докази здійснених відповідачем господарських операцій по поставці продуктів на суму 5400 грн. відсутні.

Накладна, яку надав відповідач не містить підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та отримувала товар, як повноважний представник позивача, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей відсутня.

Відповідач у справі не погодився з вказаним рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що судом неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи.

Судом необгрунтовано було відмовлено відповідачу в усно заявленому клопотанні щодо приєднання до матеріалів справи копії корінця свідоцтва серії 1-12 №904992 від 06.08.2008 відповідно до якого відповідач спрямовував позивачу продукти відповідно до видаткової накладної від 06.06.2008 №БИ-0000352. Оригінал даного ветеринарного свідоцтва знаходиться у державному департаменті ветеринарної медицини райдержлікарні Білокуракінського району Луганської області.

Видаткова накладна №БИ-0000352 від 06.08.2008 року була підписана Криничним Юрієм Михайловичем, який представився співробітником ТОВ "Інтервурст" і отримав товар відповідно до видаткової накладної на суму 5400 грн. Ця особа неодноразово до цього отримувала товар, який постачався до ТОВ "Інтервурст". Тому відповідач вважає, що місцевий суд не об"єктивно оцінив цю накладну як доказ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційної інстанції

Між сторонами у справі укладено договір поставки від 23.01.2008 №5 на підставі якого постачальник, відповідач у справі, зобов"язався поставити покупцю, позивачу у справі, товар –продукти харчування, у кількості, по ціні та в строки, обумовлені вказаним договором, а покупець зобов"язався оплатити продукти в день передачі товару, але не пізніше 3 банківських днів. Строк виконання відповідачем зобов"язання по поставці продуктів договором не встановлено (а.с. 12).

Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування "покупцем", позивачем у справі, грошових коштів на розрахунковий рахунок або в касу "постачання", відповідача у справі, по факту передачі товару, але не пізніше 3 банківських днів (п. 3.3 договору).

06.08.08 позивач на підставі рахунку-фактури №9 від 06.08.08 перерахував відповідачеві 5400 грн. платіжним дорученням №125 з призначенням платежу: "за м'ясо свинини на кості охолоджене" (а.с. 14).

Згідно п. 4.1.1 вказаного договору відповідач зобов’язався передати товар у власність позивача в строк, зазначений у заявці.

До матеріалів справи (а.с. 59) залучена заявка надана відповідачем на ТОВ "Свердловський м’ясокомбінат", в якій зазначено, зокрема, ТОВ "Інтервурст" свинина –300 кг.

07.08.08 позивач у телефонному режимі направив вимогу відповідачу поставити товар чи повернути передплату - грошові кошти в сумі 5400 грн. (а.с. 63).

01.10.08 позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 5400 грн., посилаючись на те, що відповідач товар не поставив.

Відповідач проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що за накладною №67-0000352 від 06.08.08 відповідач отримав м'ясо свинини у кількості 300 кг на суму 5400 грн. (а.с. 62) та подав корінець ветеринарного свідоцтва (а.с. 61), відповідно до якого свинина, що направлена позивачу досліджена та підлягає використанню без обмежень.

Рішенням господарського суду від 08.12.08 позов задоволено з підстав зазначених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи між сторонами за позовом 23.01.08 укладений договір №5, за умовами якого "постачальник", відповідач у справі, передає у власність "покупця", позивача у справі, товар, а "покупець" приймає та оплачує його на умовах, визначених цим договором.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки –різновидом договору купівлі-продажу і до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначена норма Цивільного кодексу України (435-15) кореспондується з положеннями статті 265 Господарського кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторони повинні виконувати свої зобов’язання належним чином відповідно до вимог закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Умовами пункту 2 вищезазначеного договору сторони визначили, що товар поставляється в асортименті, який визначається на підставі заявки. Заявки подаються покупцем: телефоном, факсом, попередньою усною домовленістю.

Матеріали справи свідчать, що у серпні 2008 року сторони домовились про поставку товару –м'ясо свинини на кості охолоджене у кількості 300 кг.

Відповідачем у справі 06.08.08 пред’явлено позивачу до сплати рахунок № БИ-0000009 (а.с. 13) на суму 5400 грн. разом з ПДВ –вартості 300 кг свинини на кості півтушка, який було оплачено позивачем платіжним дорученням № 125 від 06.08.08.

Спір між сторонами виник в результаті невиконання відповідачем зобов’язання по поставці оплаченого товару –300 кг м’яса свинини.

Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Вимога позивача направлена відповідачу 07.08.08 залишена без задоволення, оскільки відповідач вважає, що він виконав зобов’язання по поставці м’яса позивачу.

На підтвердження доводів про поставку товару позивачу відповідач подав видаткову накладну № БИ-0000352 від 06.08.08.

Судовою колегією досліджено наданий відповідачем на підтвердження поставки оригінал вищезазначеної накладної та встановлено, що вона не містить посилань на довіреність отримувача, не зазначено посади та прізвища особи, що отримала товар, підпис отримувача не розбірливий, не зазначено за яким договором передається товар.

Довіреність на отримання товару відсутня. Не надано її і під час апеляційного перегляду рішення.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що товар відвантажувався за звичаєм без довіреності.

Відсутність довіреності одержувача товару, позивача у справі, свідчить про порушення відповідачем "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99 (z0293-96) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.96 за №293/1318 (z0293-96) , яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності та відповідно до п. 2 якої товари відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 чітко визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України за № 88 від 24.05.1995 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Накладна - первинний разовий документ по обліку товарно-матеріальних цінностей, який для надання їй юридичної сили і доказовості повинен мати обов'язкові вищезазначені реквізити. Накладні застосовуються в усіх підприємствах і є виправдними документами на надходження або відпуск матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши накладну № БИ-0000352 від 06.08.08, здійснивши аналіз вищезазначених норм законодавства, судова колегія вважає, що вказана накладна не може підтверджувати факт здійснення господарської операції, оскільки вона не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка отримала у відповідача товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.08.07 у справі № 6/121пд.

На підтвердження факту поставки позивачу м’яса свинини у кількості 300 кг на суму 5400 грн. відповідач подав корінець ветеринарного свідоцтва 1-12 №904992 (а.с. 61, 79).

Оцінивши зазначений доказ, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що він свідчить про дослідження м"яса свинини у кількості 1800 кг щодо заразних хвороб тварин та можливості його направлення до декількох підприємств, в тому числі і до ТОВ "Інтервурст", позивача у справі, та не містить відомостей щодо кількості м"яса призначеного позивачу, його вартості та отримання його позивачем. Отже, корінець ветеринарного свідоцтва не є належним доказом отримання позивачем товару, а тому доводи апеляційної скарги судовою колегією відхиляються.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не довів суду факту поставки товару м’яса свинини у кількості 300 кг на суму 5400 грн. оплаченого позивачем, а тому місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача.

Відповідач належним чином встановлені обставини не спростовував та звертаючись з апеляційною скаргою не довів неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства та встановлених обставин.

З огляду на викладене судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд дав належну оцінку обставинам справи, прийняв рішення, яке ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати державного мита за апеляційною скаргою покладаються на відповідача, заявника апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись статтями 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод м"ясних виробів "БІС" на рішення господарського суду Луганської області від 08.12.2008 у справі №16/194 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 08.12.2008 у справі №16/194 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.