П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Кривенка В.В.,
суддів:
Гусака М.Б.,
Самсіна I.Л.,
Маринченка В.Л.,
Терлецького О.О.,
Панталієнка П.В.,
Тітова Ю.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
позовом державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61
комунара" (далі - ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара") до
Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.
Миколаєві (далі - Центральної МДПI у м. Миколаєві) про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення,
в с т а н о в и л а:
У липні 2005 року ДП "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара"
звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом
до Центральної МДПI у м. Миколаєві про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 7 червня 2005 року №
0012582301/2. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що зазначене
повідомлення-рішення прийнято з порушенням ч. 3 преамбули Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон), оскільки зазначений Закон не застосовується до
відносин щодо погашення податкових зобов'язань або стягнення
податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури, визначені
Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Постановою господарського суду Миколаївської області від 7
листопада 2005 року позовні вимоги задоволено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10
січня 2006 року зазначене рішення скасовано, в задоволенні позову
відмовлено.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 24
травня 2006 року постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 10 січня 2006 року скасовано, а постанову господарського
суду Миколаївської області від 7 листопада 2005 року залишено в
силі.
Державна податкова інспекція у Центральному районі м.
Миколаєва - правонаступник Центральної МДПI у м. Миколаєві
звернулася до Верховного Суду України із скаргою про перегляд за
винятковими обставинами і скасування вищевказаної постанови,
посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції
однієї й тієї самої норми права. На обгрунтування неоднакового
застосування норм права позивач посилається на невідповідність
оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України рішенням
Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального
права в аналогічних справах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні
касаційним судом одних і тих самих норм права, колегія суддів
Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
виходить із нижченаведеного.
Ухвалюючи рішення, суди першої та касаційної інстанцій
посилалися на те, що відповідно до преамбули Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
цей закон є
спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює
порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів
стягнення. Проте цей Закон не регулює питання погашення податкових
зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких
поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, та погашення зобов'язань зі сплати
страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування.
При цьому, суди виходили з того, що введення мораторію на
задоволення вимог кредиторів одночасно з порушенням провадження у
справі про банкрутство спрямоване на забезпечення визначення
обсягу його майна протягом усієї процедури банкрутства, створення
необхідних умов як для подолання неплатоспроможності боржника, так
і для більш повного задоволення вимог кредиторів, що виявляється у
забезпеченні їх вимог, реалізації їх прав і законних інтересів,
забезпеченні конституційного принципу рівності усіх перед законом,
у тому числі й в умовах, коли майна боржника недостатньо для
повного задоволення усіх вимог кредиторів. Тому мораторій на
виконання зобов'язань боржника за винятками, передбаченими ч. 5
ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
, поширюється як на
зобов'язання, що виникли до введення мораторію, так і протягом
його дії.
Виходячи з вказаного, суди дійшли висновку, що кошти за
податковим зобов'язанням, нарахованим після введення в дію
мораторію, стягненню не підлягають.
З обгрунтованістю такого висновку погодитися не можна
виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це
зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань
щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін
виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення
заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення статті 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати
протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові
санкції (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання
грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які
підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід
застосовувати у контексті ст.1 Закону, де наведено визначення
мораторію.
Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить
про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових
зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію,
а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже,
нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за
невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на
підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових
зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, грунтується на
законі.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського
суду Миколаївської області від 14 листопада 1996 року порушено
провадження у справі про банкрутство ДП "Суднобудівний завод ім.
61 Комунара", ухвалою від 11 лютого 2002 року введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів, а ухвалою цього ж суду від 25 лютого
2005 року продовжено строк розпорядження майном.
У результаті проведення документальної перевірки
фінансово-господарської діяльності ДП "Суднобудівний завод ім. 61
Комунара" з питань дотримання вимог податкового та валютного
законодавства Центральною МДПI у м. Миколаєві прийнято податкове
повідомлення-рішення № 0012582301/2 від 7 червня 2005 року, яким
було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток.
Таким чином, податкові зобов'язання зі сплати податку виникли
у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство
підприємства, тому дія мораторію на виконання цих податкових
зобов'язань не розповсюджувалась.
З урахуванням викладеного, постанова Вищого адміністративного
суду України від 24 травня 2006 року підлягає скасуванню як така,
що прийнята з порушенням норм матеріального права, а постанова
Одеського апеляційного господарського суду від 10 січня 2006 року
залишається в силі.
Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів Судової палати в
адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі
м. Миколаєва задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 24
травня 2006 року скасувати, а постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 10 січня 2006 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім
випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
В.В. Кривенко
Судді:
М.Б. Гусак
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
I.Л. Самсін
О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов