СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
                            25.09.2002
 
 
                             (Витяг)
 
     У березні 2000 р.  Л.  звернувся в суд із позовом  до  К.  та
виробничо-торговельної    фірми   "Діана-Інвест",   третя   особа:
Яготинська міська рада - про визнання права власності  на  частину
будівель   та   виділення   їх   у   натурі  і  визнання  договору
купівлі-продажу  торговельного   комплексу   "Пакрі"    недійсним,
посилаючись  на те,  що в м.  Яготині протягом 1997 - 1999 рр.  за
його,  Л.,  кошти  були  зведені  магазин  "Пакрі",  кафе,  літній
майданчик  та  кухня  при  кафе.  Відповідачка К.  мала можливість
швидко  отримати  документи,  пов'язані  з  виділенням   земельної
ділянки  під  торговельний  комплекс,  і була підприємцем,  тому в
основному з його матеріалів та  за  його  кошти  і  значно  меншою
частиною  власних будівельних матеріалів відповідачки були зведені
спірні будівлі та зареєстровані на  її  ім'я.  Згодом,  у  процесі
користування  комплексом,  відповідачка  перестала  визнавати його
власником  майна  і  28  лютого   2000   р.   продала   це   майно
виробничо-торговельній  фірмі "Діана-Інвест".  Зважаючи на ступінь
участі кожного з них,  Л. просив визнати за ним право власності на
9/10   частин   майна,   а   також   визнати   недійсним   договір
купівлі-продажу торговельного комплексу.
 
     Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26
грудня  2000  р.,  залишеним  без  зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Київського обласного суду від 17 липня 2001  р.,
позов  Л.  задоволено частково.  Визнано за ним право власності на
тимчасові споруди і  виділено  в  натурі:  кафе  (приміщення  кафе
вартістю  114  тис.  378 грн.  та прилеглі до нього кухня і погріб
вартістю 16 тис.  63 грн.),  навіс вартістю 8 тис.  50 грн., кіоск
вартістю 4 тис.  437 грн.,  стічну яму вартістю 1 тис. 429 грн., а
також паркан вартістю 2 тис.  362 грн.,  плоский шифер вартістю  1
тис.  594 грн.,  тобто всього майна на загальну суму 148 тис.  313
грн.  К.  виділено і визнано за нею право власності  на  тимчасову
споруду - магазин вартістю 34 тис.  156 грн.,  місток вартістю 169
грн.,  тобто всього  майна  на  суму  34  тис.  425  грн.  Визнано
недійсним  договір  купівлі-продажу  комплексу та стягнуто грошову
компенсацію за різницю у виділених частках.
 
     У касаційній скарзі К.  просить скасувати ухвалені  у  справі
рішення,   посилаючись  на  неправильне  застосування  судом  норм
матеріального та процесуального права.
 
     Судова палата у цивільних  справах  Верховного  Суду  України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
 
     Задовольняючи частково позовні вимоги Л., суд виходив з того,
що між сторонами як  суб'єктами  підприємницької  діяльності  було
укладено  угоду  про  створення  спільної  власності  -  торгового
комплексу "Пакрі",  і з цією метою позивач вкладав  свої  кошти  у
зведення   зазначених  будівель.  Свої  висновки  суд  обгрунтував
показаннями свідків  про  наявність  зазначеної  домовленості  між
сторонами.
 
     Проте відповідно  до  статей 44,  430 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
         договори
про сумісну діяльність мають  бути  укладені  у  письмовій  формі.
Недодержання  простої  письмової  форми  відповідно  до ст.  46 ЦК
позбавляє сторони права в разі  виникнення  спору  посилатися  для
підтвердження укладення договору на показання свідків.
 
     За таких обставин,  керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
        , Судова
палата  у  цивільних  справах  Верховного  Суду  України   рішення
Яготинського  районного  суду Київської області від 26 грудня 2000
р.  та ухвалу  судової  колегії  в  цивільних  справах  Київського
обласного  суду від 17 липня 2001 р.  скасувала і направила справу
до суду першої інстанції на новий розгляд.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 2003 р.