Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2008 р. у справі № 30/540-31/290 в позові ВАТ "Харцизький трубний завод" до Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, за участю третьої особи – Спільного українсько-американського підприємства "Ірен" про стягнення 2 995 791,42 грн. було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, оскільки вважає, що воно було прийняте по неповно з’ясованим обставинам з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу та пояснення позивача, відзив на апеляційну скаргу відповідача та заслухавши пояснення присутніх представників позивача, відповідача та прокуратури, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.06.1997 р. між відповідачем (Замовник) та позивачем (Інвестор), а також третьою особою був укладений договір № 46/97 про інвестування засобів на будівництво житла МНС для військовослужбовців та членів їх сімей (надалі - договір № 46/97).

Відповідно до п. п. 2.1.1, 3.2.3 договору № 46/97 та п. 1 Додатку № 1 до договору № 46/97 позивачем було здійснено інвестування будівництва шляхом передачі цінних паперів відповідачу векселів, емітованих третьою особою на загальну суму 50 000 000,00 (п’ятдесят мільйонів) грн.

Актом приймання-передачі векселів від третьої особи позивачу від 18.06.1997 р. та актом приймання-передачі векселів від позивача до відповідача від 18.06.1997 р. були передані векселі на загальну суму 50 000 000,00 грн. на умовах використання їх для фінансування будівництва та придбання житла для військовослужбовців та їх сімей.

Позивача стверджує, що відповідачем було видано довідки про надання інвестицій на будівництво житлового будинку № 34 на суму 10 000 000,00 грн. та № 35 на суму 40 000 000,00 грн.

За домовленістю сторін, відповідач актом приймання-передачі векселів від 31.12.1998 р. повернув позивачу векселі на загальну суму 40 000 000,00 грн., та на суму 2 000 000, 00 грн. актом прийому-передачі векселів від 31.12.98 р.

Згідно довідки № 34/1-248 за травень 1999 року та довідки № 263/277-34/2 за грудень 1999 року векселі було частково погашено на суму 4 603 046,44 грн.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 10.12.2001 р. № 02-12209/162 відповідач повідомив позивача про неможливість видання довідок за формою Ф2 та погашення векселів до прийняття судом рішення у справі про стягнення заборгованості за векселями, емітованими третьою особою.

Позивачем 18.06.2002 р. було направлено на адресу відповідача претензію № 1-4-3-22/В про відшкодування збитків на суму 2 995 791, 41 грн. та лист №1.4-3-22/В від 16.07.2002 р. стосовно претензії №1-4-3-22/В, якими позивач просив перерахувати на його поточний рахунок вказану суму збитків.

24.07.2002 р. відповідач повідомив позивача про неможливість задоволення вимог позивача до прийняття судом рішення у справі про стягнення заборгованості за векселями, емітованими третьою особою.

Позивачем було включено суму грошових коштів у розмірі 2 995 791, 42 грн. до Декларації про прибуток за перший квартал 2002 року і зазначену суму було сплачено ним до бюджету.

Право платників податків на зменшення податкових зобов’язань зі сплати податку на прибуток підприємств у період до 2002 року передбачалося п. 22.3. ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (надалі – "Закон").

Відповідно до згаданого вище п. 22.3. ст. 22 Закону кошти, спрямовані платником податку на будівництво та придбання житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають право на отримання житла відповідно до законодавства України, за укладеними до 1 липня 1997 року угодами про інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на 1 липня 1997 року проведено фактичні витрати, враховуються у зменшення податкового зобов’язання такого платника податку у сумі, що не перевищує розмір податкового зобов’язання, нарахованого протягом звітного (податкового) періоду, в якому здійснювалося таке інвестування, протягом терміну завершення будівництва об’єктів житла, розпочатих до 1 липня 1997 року, але не пізніше терміну, встановленого абзацом першим цього пункту.

Порядок зменшення вищезазначених податкових зобов’язань платників з сплати податку на прибуток підприємств визначався постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 року № 568 (568-98-п) , якою було затверджено Методологію визначення цін і процедури зменшення податкових зобов’язань платників податку на прибуток підприємств на суму вартості матеріальних активів, що інвестуються ними у будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, і порядок використання коштів, що спрямовуються на будівництво такого житла, та здійснення бюджетного контролю за їх цільовим використанням (надалі – Методологія).

Згідно п. 7 Методології податкове зобов’язання інвестора зменшується на суму вартості активів, переданих замовнику, яка визначається відповідно до п. 6 цього документа. Вартість векселів, що використовуються для здійснення інвестицій, дорівнює (відповідає) чистій реалізаційній вартості дебіторської заборгованості за цим векселем, яка визначається відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку та дійсної звітності.

Відповідно до п. 12 Методології податкові зобов’язання інвесторів щодо податку на прибуток підприємств зменшуються на суму інвестицій, внесених (переданих) у вигляді коштів, векселів та активів за інвестиційними угодами, які відповідають вимогам пункту 22.3. Закону, на період до завершення, але не пізніше ніж до 1 січня 2002 року, будівництва об’єктів житла, розпочатого до 1 липня 1997 року. У разі передачі замовнику векселя податкові зобов’язання стосовно податку на прибуток підприємства-інвестора зменшуються згідно з інвестиційною угодою у звітному податковому періоді лише за умови фактичного погашення векселя.

Згідно п. 17 Методології замовники видають інвесторам довідки про фактично здійснені інвестиції для їх подання до органів державної податкової служби.

Пунктом 18 Методології передбачено, що інвестиції можуть спрямовуватися замовником (уповноваженою організацією) лише на завершення будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, розпочатого до 1 липня 1997 року та на реконструкцію гуртожитків і казарм під житло.

Датою завершення будівництва об’єктів вважається дата передачі житла замовнику.

Таким чином, відповідно до норм законодавства, яке було чинним у період з 1997 по 2002 рр., довідка на суму проінвестованих векселями грошових коштів підлягала видачі замовником на користь інвестора щодо фактично здійснених інвестицій, тобто інвестицій, які були реально сплачені інвестором та які були спрямовані замовником для будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей або реконструкцію гуртожитків і казарм під житло.

Такого ж висновку дійшов Вищий господарський суд України у своїй постанові від 28.05.2008 р. у даній справі № 30/540.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що фактично позивачем (інвестором) було передано відповідачу (замовнику) інвестиційні ресурси (векселі) у розмірі 7 598 837, 86 грн. Третьою особою було виконано свої договірні зобов’язання перед позивачем з приводу поставки житла на суму 4 757 146, 44 грн., і на зазначену суму відповідачем було видано позивачу відповідні довідки форми Ф-2 про цільове використання коштів, що підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду Волинської області від 06.05.2003 р. у справі № 9/74-3/6 та не заперечується сторонами у справі. На зазначену суму інвестицій позивачем було зменшено свої податкові зобов’язання зі сплати податку на прибуток підприємств, про що зазначено і самим позивачем у письмових поясненнях по справі №30/540-31/290.

Таким чином, відповідачем було видано позивачу відповідні довідки форми Ф-2 про цільове використання коштів на суму інвестицій, за яку фактично було збудовано та передано житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

У матеріалах справи відсутні та не надавалися сторонами будь-які докази того, що відповідачу було передано житло для військовослужбовців та членів їх сімей на решту суми, тобто, на суму 2 995 791, 42 грн., яку позивач вважає заподіяними йому збитками.

Крім того, у своїй постанові від 28.05.2008 р. у справі № 30/540, суд касаційної інстанції вказує на те, що розмір пред’явлених позивачем до відповідача збитків, заподіяних невиконанням третьою особою по будівництву житла та ненадання відповідачем відповідної довідки, є сумою, на яку відповідачу не було фактично передано житло.

Посилання позивача на неповідомлення його відповідачем про обставини, що ускладнюють та ставлять під загрозу виконання договору, а також на невжиття заходів щодо належного виконання зобов’язань по договору судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки відповідачем було в судовому порядку здійснено заходи по примусовому стягненню з третьої особи заборгованості (вжито заходів щодо належного виконання зобов’язання по договору) та, як вже зазначалося вище, відповідач повідомляв позивача листом від 10.12.2001 р. № 02-12209/162 про неможливість видання довідок за формою Ф2 та погашення векселів до прийняття судом рішення у справі про стягнення заборгованості за векселями, емітованими третьою особою. При цьому, позивачем не було надано доказів (конверту з поштовим штемпелем) отримання саме в травні 2002 р. листа, надісланого йому відповідачем 10.12.2001 р.

Посилання позивача на рішення Господарського суду м. Києва, згідно якого на користь відповідача з третьої особи стягнуто 142 213 961, 45 грн. є безпідставним у зв’язку з тим, що воно було винесено у 2004 р., тобто після включення спірної суми до декларації про прибуток за перший квартал 2002 р. та фактично не виконаним у зв’язку з банкрутством третьої особи.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що немає підстав для визнання суми грошових коштів у розмірі 2 995 791,142 грн., яку позивач сплатив відповідачу шляхом передачі векселів, такою, що є фактично здійсненими інвестиціями, за які фактично було побудовано житло для військовослужбовців та членів їх і сімей, і таке житло було передано замовнику (відповідачу) у встановленому порядку, а отже, згідно положень п.п. 17-18 Методики у відповідача були відсутні правові підстави для видачі позивачу на зазначену суму відповідної довідки за формою Ф-2 про цільове використання коштів.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, а також іншими особами, що брали участь у справі, не надано до суду доказів того, що понесення позивачем збитків у розмірі 2 995 791, 42 грн. сталося саме внаслідок дій відповідача, і що такі дії відповідача були неправомірними (протиправними). Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія приходить до висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2008 р. у справі № 30/540-31/290 відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харцизький трубний завод" на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2008 р. у справі № 30/540-31/290 – залишити без задоволення.