Товариство з обмеженою відповідальністю "НЛД" (далі – позивач) у листопаді 2008 року звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" (далі – відповідач) про підписання акту прийому-передачі об’єкта нерухомості, в якому просило визнати підписаним акт приймання-передачі від 13.11.2008 до договору купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу – об’єкту нерухомості, що перелічений в п. 1.1 цього договору.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008 у справі №9/100 позовні вимоги задоволено частково: ухвалено Закритому акціонерному товариству "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" підписати наданий Товариством з обмеженою відповідальністю "НЛД" акт прийому-передачі від 13.11.2008; в решті позову відмовлено. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЛД" 85,00 грн. витрат зі сплати держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення обґрунтоване тим, що згідно підпунктів 2.1 та 2.2 пункту 2 договору купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу – об’єкту нерухомості, який визнано укладеним за рішенням господарського суду Чернігівської області від 20.10.2008 у справі №9/168/28, яке набрало законної сили, передання об’єкта продавцем і прийняття об’єкта покупцем посвідчується відповідним актом прийому-передачі, який є обов’язковим для сторін і повинен бути обов’язково підписаний після внесення 534190,00 грн. за придбаний об’єкт нерухомості на розрахунковий рахунок продавця у порядку, визначеному підпунктом 3.1 пункту 3 цього договору. Передача об’єкта здійснюється продавцем покупцю в десятиденний строк після набрання рішенням законної сили. Підставою для передачі приміщення та його державної реєстрації є підписаний обома сторонами акт прийому-передачі. З огляду на безпідставне ухилення відповідача від виконання зобов’язання щодо підписання акту прийому-передачі, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в цій частині, а в частині визнання акту приймання-передачі від 13.11.2008 підписаним – відмовив з огляду на те, що такий спосіб захисту цивільного права суб’єкта господарювання не передбачений законодавством.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008 у справі №9/100 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, а саме пункт 2 частини 1 статті 83 ГПК України. Також апелянт зазначає, що директор Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" не має повноважень на підписання договорів на суму понад 50000,00грн, цими повноваженнями наділена наглядова рада товариства.

Апелянт також вказує, що господарський суд Чернігівської області безпідставно та необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим порушив статтю 22 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 (у складі суду: головуючий суддя – Смірнова Л.Г., судді – Алданова С.О., Коротун О.М.) апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" було прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі №9/100.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2008 у справі №9/100 розгляд апеляційної скарги відкладався на підставі пункту 3 статті 77 ГПК України.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 за №1/7 у зв’язку з виробничою необхідністю (перебування судді Алданової С.О. у щорічній відпустці) розгляд даної апеляційної скарги у справі №9/100 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя – Смірнова Л.Г, судді – Капацин Н.В., Коротун О.М. у відповідності до статті 46 ГПК України та статті 28 Закону України "Про судоустрій України".

В судове засідання 27.01.2009 з’явилися представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 27.01.2009 представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, рішення господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008 скасувати з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 27.01.2009 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд відмовити у її задоволенні, рішення господарського суду Чернігівської області від 25.11.2008 залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, позивач посилається на те, що суд правомірно захистив його законні права і інтереси, задовольнивши його вимоги, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю зверталось за захистом своїх порушених прав. Щодо компетенції директора Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" щодо підписання акту приймання-передачі від 13.11.2008, то позивач зазначив, що вказані аргументи відповідача є необґрунтованими, оскільки мова йде про виконання рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили, а акт приймання-передачі є наслідком передачі майна за цим договором.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач безпідставно не виконує умови договору купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу щодо передачі за актом прийому-передачі частини майнового комплексу, розташованого у м. Чернігові по вул. П’ятницькій, 50.

Так, рішенням господарського суду Чернігівської області від 20.10.2008 у справі №9/168/28 було визнано укладеним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Вказане рішення набрало законної сили 04.11.2008. Станом на день перегляду рішення у даній справі, рішення господарського суду Чернігівської області від 20.10.2008 у справі №9/168/28 не оскаржувалось, що підтвердили представники сторін (про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.01.2009).

Згідно умов цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "НЛД" набуває права власності на частину цілісного майнового комплексу Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" після внесення 534190,00 грн., перехід якого оформлюється договором купівлі-продажу, невід’ємною частиною якого є акт прийому-передачі (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.05.2008 у справі №47/469-15/460-34/23).

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 договору купівлі-продажу передання об’єкта продавцем і прийняття об’єкта покупцем посвідчується відповідним актом прийому-передачі, який є обов'язковим для сторін і повинен бути обов’язково підписаний після внесення 534190,00грн. за придбаний об’єкт нерухомості на розрахунковий рахунок продавця у порядку, визначеному підпункті 3.1 пункту 3 цього договору.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 договору купівлі-продажу передання об’єкта здійснюється продавцем покупцю в десятиденний строк після набрання рішенням законної сили. Підставою для передання приміщення та його державної реєстрації є підписаний обома сторонами акт прийому передачі.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 договору купівлі-продажу право власності на об’єкт переходить від продавця до покупця в момент державної реєстрації цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії платіжного доручення №750 від 07.11.2008, позивач у 5-денний строк сплатив відповідачу 534190,00 грн. у відповідності до підпункту 3.1 пункту 3 договору купівлі-продажу.

Виходячи з умов п. 2.2 договору передача відповідачем позивачу частини майнового комплексу, що є предметом договору купівлі-продажу, мала відбутись не пізніше 13.11.2008, про що мав бути складений акт прийому-передачі.

Як підтверджується матеріалами справи, 13.11.2008 позивач звернувся до відповідача з ініціативою про передачу та складання акту, про що свідчить надана позивачем копія акту приймання-передачі. Як свідчить відмітка на копії цього акту, його одержано представником відповідача 13.11.2008, проте не підписано у відповідній графі, не скріплено печаткою відповідача, що не спростовано також доводами апеляційної скарги.

Листом від 17.11.2008р. №17-11-08 позивач звертався до відповідача з пропозицією терміново підписати наданий акт прийому-передачі від 13.11.2008.

Позивач надав копії відповідей відповідача на його звернення (листи №14/11-01 від 14.11.2008 та № 21/11-01 від 21.11.2008), з яких вбачається, що акт прийому-передачі від 13.11.2008, наданий позивачем відповідачу, останнім не підписано. У зазначених відповідях відповідача на звернення позивача вказано, що директор не має права підписувати акт прийому-передачі, оскільки за статутом йому надано право підписання договорів на суму до 500000,00 грн., а також є посилання на необхідність позивачу підписати договір спільного утримання цілісного майнового комплексу.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що зазначені посилання відповідача є безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу єдиною умовою для підписання акту прийому-передачі встановлював оплату 534190,00 грн. за придбаний об’єкт нерухомості на протязі 5 банківських днів.

Підписання сторонами договору про спільне утримання цілісного майнового комплексу пунктом 5.6 договору купівлі-продажу передбачалось після набрання рішенням господарського суду Чернігівської області законної сили та передачі об’єкта продавцем покупцю.

З огляду на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо того, що директор Закритого акціонерного товариства "Комбінат громадського харчування "Новий Чернігів" не має повноважень на підписання договорів на суму понад 50000,00 грн., цими повноваженнями наділена наглядова рада товариства, оскільки предметом спору по даній справі є підписання акту приймання-передачі.

За таких обставин, господарський суд Чернігівської області дійшов правомірного висновку, з яким погоджується Київський апеляційний господарський суд про порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається своїм майном.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Законодавець передбачив також в цій же частині статті 16 ЦК України, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, наведений перелік способів захисту цивільних прав та обов’язків не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. У разі порушення права чи інтересу у потерпілої сторони виникає право на застосування конкретного способу захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у листопаді 2008 року звернувся до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" з заявою про реєстрацію договору купівлі-пролажу, укладеного згідно рішення господарського суду Чернігівської області від 20.10.2008 у справі №9/168/28.

Згідно листа Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 05.12.2008 №1222 позивачу було відмовлено у реєстрації договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який було визнано укладеним згідно рішення господарського суду Чернігівської області від 20.10.2008 у справі №9/168/28 з підстав того, що для реєстрації вказаного договору Товариству з обмеженою відповідальністю необхідно надати акт прийому-передачі, підписаний обома сторонами.

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (z0157-02) (далі – Тимчасове положення) реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ.

Згідно з частинами 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Відповідно до пункту 1.1 Тимчасового положення мета обов'язкової державної реєстрації полягає, крім іншого, у забезпеченні визнання права власності та його захисту.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про судоустрій України" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, до яких віднесено, зокрема, обов’язковість рішень суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" №9 від 01.11.1996 (v0009700-96) суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 7 Господарського кодексу України встановлено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Стаття 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб’єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів. Цією ж статтею передбачено шляхи захисту прав та законних інтересів зазначених суб'єктів та визначено, що порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, іншими законами.

Таким чином, заявлені способи захисту порушеного права чи охоронюваного інтересу повинно кореспондуватись із вимогами статті 12 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, оскільки, як зазначалося вище, підставою для передання приміщення та його державної реєстрації є підписаний обома сторонами акт прийому-передачі, який є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу.

З огляду на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо того, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, а саме пункт 2 частини 1 статті 83 ГПК України, оскільки позивач звернувся з позовною заявою про підписання акту прийому-передачі об’єкта нерухомості і просив визнати підписаним акт приймання-передачі від 13.11.2008.

Слід також зазначити, що юридичні факти можуть встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач у позовній заяві вказує два способи захисту його порушеного права: підписання акту прийому-передачі від 13.11.2008 та визнання цього акту підписаним згідно з пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України.

Вказані вище стаття 20 Господарського кодексу України та стаття 16 Цивільного кодексу України передбачають способом захисту цивільного права та інтересу суб’єкта господарювання примусове виконання обов'язку в натурі. Вимога про підписання акту прийому-передачі охоплюється зазначеним способом захисту, оскільки у даному випадку вона призводить до поновлення порушеного права позивача і може бути самостійним предметом позову.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до частини 1 статті 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі – конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Частиною 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законам або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб’єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Принцип верховенства права, проголошеного у частині І статті 8 Конституції України, як зазначається в Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 (v015p710-04) у справі №15-рп/2004, полягає у здійсненні правосуддя шляхом забезпечення захисту гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об’ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Стаття 193 Господарського кодексу України та стаття 526 Цивільного кодексу України встановлюють загальні умови виконання зобов'язання, згідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується безпідставне ухилення відповідача від виконання зобов'язання щодо підписання акту прийому-передачі, господарський суд Чернігівської області дійшов правомірного висновку з яким погоджується Київський апеляційний господарський суд, що позовні вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, Київський апеляційний господарський суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо того, що господарський суд Чернігівської області безпідставно та необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим порушив статтю 22 ГПК України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2008 представник відповідача Жук А.А. через канцелярію суду першої інстанції подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що директор товариства перебуває на лікарняному, а уповноважений представник – у службовому відрядженні. Також, представник зазначив, що докази перебування директора на лікарняному, а уповноваженого представника – в службовому відрядженні будуть надані у наступному судовому засіданні.

При цьому, 25.11.2008 в день судового засідання та ухвалення рішення у справі №9/100, представник відповідача Жук А.А. здав нарочно до канцелярії господарського суду Чернігівської області заяву про видачу копії рішення, датовану та підписану ним самим 25.11.2008.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який повинен був довести факти, на які він посилається належними засобами доказування у розумінні статті 34 ГПК України.

Суду апеляційної інстанції апелянтом не було надано та не аргументовано неможливість подання таких доказів, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, з причин, що не залежали від нього суду першої інстанції, зокрема доказів поважності причин неявки представника відповідача в судове засідання. А дії сторони (факт подання заяви 25.11.2008, в день розгляду справи) свідчать про зловживання відповідачем своїми правами та наміри затягнути розгляд даного спору.

З огляду на встановлене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.