ВІЙСЬКОВА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 26.12.2001
     м. Київ
 
                             (Витяг)
 
 
     В., якого було звільнено з військової служби в запас у лютому
1999 р.,  звернувся до суду із позовом про стягнення з  військової
частини,  де  він  проходив  службу,  заборгованості  по грошовому
забезпеченню за  серпень-грудень  1998  р.,  одноразовій  грошовій
винагороді за 1997 р. і витрат на відрядження - всього на загальну
суму 2751 грн. 60 коп.
     Надалі В.  збільшив  свої  позовні  вимоги і просив додатково
стягнути  з  відповідача  на  його  користь  невиплачену   грошову
допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 17
липня 1992 р.  N 393 ( 393-92-п ) (393-92-п)
         "Про порядок обчислення  вислуги
років,  призначення  та  виплати пенсій і грошової допомоги особам
офіцерського складу,  прапорщикам,  мічманам,  військовослужбовцям
надстрокової  служби  та  військової служби за контрактом,  особам
начальницького і  рядового  складу  органів  внутрішніх  справ  та
членам їхніх сімей" в сумі 1742 грн.  60 коп.; різницю в сумі 1510
грн.  92 коп.,  не включену до виплаченої йому грошової  допомоги,
передбаченої Законом України від 12 грудня 1991 р. "Про соціальний
і правовий  захист  військовослужбовців  та   членів   їх   сімей"
( 2011-12  ) (2011-12)
         (далі - Закон) з урахуванням індексації;  компенсацію
за харчування сина у школі в сумі 20 грн.
     Крім того,  позивач  просив  стягнути  з  військової  частини
моральну шкоду в сумі  1500  грн.,  заподіяну  йому  несвоєчасними
виплатами.
     Рішенням військового суду Київського гарнізону від 28  травня
1999  р.  позов  В.  задоволено  частково  -  з військової частини
стягнено на його користь:  грошове  утримання  за  серпень-грудень
1998 р. та одноразова грошова винагорода за 1997 р. - всього  2594
грн.; витрати на відрядження  за  1998  р.  -  157  грн.  04 коп.;
компенсацію за харчування дитини - 20 грн.
     У відшкодуванні  моральної  шкоди  в  сумі  1500  грн.  та  в
задоволенні інших вимог позивачу відмовлено.
     Ухвалою військового суду Центрального регіону  від  20  липня
1999 р. рішення суду залишено без зміни.
     В касаційній  скарзі  В.,   не   погоджуючись   із   судовими
рішеннями, зазначив, що:
     суд першої інстанції  не  взяв  до  уваги  його  доводи  щодо
виплати  йому  грошової допомоги в розмірі 50 %  повного місячного
грошового забезпечення,  яке він  одержував  перед  звільненням  у
запас, і просив виплатити її з урахуванням інфляції;
     суд гарнізону при  винесенні  рішення  у  справі  неправильно
застосував вимоги  Закону  ( 2011-12  ) (2011-12)
          і  зазначеної постанови,
згідно з якими, на його думку, при звільненні в запас йому повинні
були  виплатити  дві  грошові  допомоги,  а саме:  50 %  місячного
грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби  та
п'ять місячних грошових забезпечень;
     суд безпідставно відмовив у відшкодуванні моральної шкоди.
     Перевіривши матеріали   справи,   доводи  касаційної  скарги,
військова палата скаргу задовольнила частково і  постановила  нове
рішення у справі з таких підстав.
     Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про  те,  що
виплачена  позивачу  грошова  допомога,  яка  надається  особі при
звільненні з військової служби,  не підлягає індексації,  оскільки
така  виплата має разовий характер,  а також обгрунтовано відмовив
В.  у відшкодуванні моральної  шкоди,  пов'язаної  з  несвоєчасною
виплатою  йому грошових коштів,  оскільки вини відповідача в цьому
не встановлено.
     Проте не можна визнати переконливими висновки суду гарнізону,
покладені в основу рішення щодо виплати  В.  грошової  допомоги  у
зв'язку із звільненням його з військової служби.
     Відповідно до ст.  15 Закону ( 2011-12 ) (2011-12)
         (в  редакції  Закону
від 12    лютого   1997   р.   ( 64/97-ВР   ) (64/97-ВР)
           при   звільненні
військовослужбовця  з  військової  служби   виплачується   грошова
допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний
повний календарний рік  служби.  Будь-яких  інших  норм,  котрі  б
дозволяли  Кабінету  Міністрів  України встановлювати чи змінювати
межі та розмір виплат зазначеної грошової допомоги,  дана норма не
містить. Згідно із ч.  2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        
органи державної влади,  їх посадові особи зобов'язані діяти  лише
на  підставі  та  в  межах повноважень і у спосіб,  що передбачені
Конституцією та законами України.
     Всупереч конституційним    вимогам   і   зазначеному   Закону
( 2011-12 ) (2011-12)
        ,  суд дійшов неправильного висновку  про  необхідність
нарахування  позивачу  грошової  допомоги  в розмірі,  визначеному
постановою Кабінету Міністрів України ( 393-92-п ) (393-92-п)
        .  Постановляючи
рішення,  суд не врахував положення ч.  3 ст. 9 Закону, відповідно
до якого  грошове  забезпечення  військовослужбовців  визначається
залежно від посади,  військового звання,  кваліфікації,  наукового
ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби. Ці
положення  Закону повністю узгоджуються з чинним на час звільнення
В. Указом  Президента  України  від  4  жовтня  1996  р.   N   923
( 923/96  ) (923/96)
          "Про грошове забезпечення військовослужбовців",  яким
врегульовано питання,  пов'язані  з  виплатою  військовослужбовцям
грошового забезпечення, та встановлено, що їх грошове забезпечення
складається з окладів  грошового  утримання,  а  також  додаткових
видів  грошового  забезпечення,  вичерпний перелік яких наведено в
постанові Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998  р.  N  452
( 452-98-п   ) (452-98-п)
           "Про  упорядкування  додаткових  видів  грошового
забезпечення військовослужбовців", прийнятої на виконання положень
зазначеного Указу.
     Доводи касаційної  скарги  про  те,  що  при  звільненні   В.
військова  частина  повинна  була  виплатити  йому  відповідно  до
постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992  р.  N  393
( 393-92-п  ) (393-92-п)
          додатково ще п'ять місячних грошових забезпечень не
грунтуються на Законі,  оскільки така грошова допомога передбачена
ст. 15  Закону  ( 2011-12 ) (2011-12)
         (в редакції Закону від 12 лютого 1997
р. ( 64/97-ВР ) (64/97-ВР)
         і виплачується в розмірі 50 %  місячного грошового
забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
     Таким чином,  суд  першої   інстанції   правильно   встановив
фактичні  обставини  справи,  але не застосував норми закону,  які
зобов'язаний був застосувати.  Оскільки у справі не потрібно  було
збирати  або  додатково перевіряти докази,  обставини справи вірно
встановлені судом, але було зроблено неправильний висновок про те,
що  при розрахунку В.  грошової допомоги під час звільнення його з
військової служби  не  повинні  були  враховувати  додаткові  види
грошового забезпечення,  військова палата постановила нове рішення
в цій частині та задовольнила  позовні  вимоги  В.  з  урахуванням
нарахованого і виплаченого йому розміру грошової допомоги.
 
 www.Scourt.gov.ua