СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
                            19.12.2001
 
 
                             (Витяг)
 
     У листопаді 2000 р.  Л.,  К., М. та інші звернулися з позовом
до ВАТ "Племзавод ім. Шмідта" (далі - ВАТ) про зобов'язання видати
земельні  сертифікати  і  виділити  земельні  паї,  мотивуючи свої
вимоги тим,  що зборами акціонерів ВАТ,  які відбулися 27  вересня
2000  р.,  їм  було відмовлено у включенні до списку співвласників
землі.  Посилаючись на те,  що дії відповідача суперечать  вимогам
законодавства, заявники просили задовольнити позов.
 
     Рішенням Очаківського  районного  суду  Миколаївської області
від 23 січня 2001 р. позов задоволено.
 
     У касаційній  скарзі  відповідач  просить  скасувати  рішення
суду,  посилаючись  на те,  що воно постановлене з порушенням норм
матеріального права.  Касаційна скарга задоволенню не  підлягає  з
таких підстав.
 
     Відповідно до ст.  335 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
         суд відхиляє касаційну
скаргу,  якщо  визнає,  що  рішення  у   справі   постановлене   з
додержанням вимог матеріального і процесуального права.  Порушення
або неправильне застосування норм права може  бути  підставою  для
скасування  судового  рішення  лише за умови,  що воно призвело до
неправильного вирішення справи.
 
     Задовольняючи позов,  суд  виходив  із  того,  що  на  момент
передачі  відповідачеві землі в колективну власність (за висновком
суду, це мало місце 25 травня 1999 р.) позивачі, які є акціонерами
ВАТ,  перебували  з  ним у постійних трудових відносинах,  тому їх
безпідставно виключено зі списку осіб, що мають право на земельний
пай, затвердженого рішенням загальних зборів 9 квітня 1999 р.
 
     Хоча при   встановленні  зазначених  фактів  суд  і  допустив
порушення норм закону,  однак  з  урахуванням  того,  що  вони  не
призвели  до неправильного вирішення справи,  передбачених законом
підстав для скасування судового рішення немає.
 
     Так, відповідно до п. 2 Указу Президента України від 8 серпня
1995 р.  N  720/95  ( 720/95  ) (720/95)
          "Про  порядок  паювання  земель,
переданих    у    колективну    власність    сільськогосподарським
підприємствам  і  організаціям"  право  на земельний пай одержали,
зокрема,  громадяни,  які на момент паювання  землі  були  членами
сільськогосподарського  акціонерного товариства (далі - АТ) і яких
було включено до списку осіб,  що додається до державного акта  на
право колективної власності на землю.  Згідно зі ст.  3 Закону від
19 вересня 1991 р.  N  1576-XII  ( 1576-12  ) (1576-12)
          "Про  господарські
товариства"  до  членів  АТ належать особи,  які є власниками його
акцій (акціонерами).
 
     Судом установлено,  що  позивачі є власниками простих іменних
акцій  ВАТ  і  внесені  до  реєстру   власників   цінних   паперів
зазначеного  товариства  як  на  час  передачі  землі в колективну
власність  (25  травня  1999  р.),  так  і  на  момент   одержання
товариством державного акта на землю (7 квітня 2000 р.).  Тому суд
дійшов обгрунтованого висновку про те,  що виключення позивачів зі
списку осіб, які мають право на земельний пай, є неправомірним.
 
     Однак при   вирішенні   справи  суд  хибно  витлумачив  п.  2
зазначеного Указу  ( 720/95  ) (720/95)
        ,  помилково  пов'язуючи  право  на
земельний пай позивачів - акціонерів сільськогосподарського  АТ  з
наявністю  у  них  трудових  правовідносин  із  товариством на час
паювання,  як це передбачено  статутом  ВАТ.  Насправді  право  на
земельний пай у членів сільськогосподарського АТ виникає не з цієї
підстави,  а у зв'язку з їх членством у даному товаристві  на  час
паювання.  При цьому список осіб, які мають право на земельний пай
у сільськогосподарському АТ,  що затверджується на  час  паювання,
має відповідати реєстру власників акцій товариства на той же час.
 
     Положення статуту   ВАТ   у   цій   частині   не   підлягають
застосуванню  як такі,  що суперечать п.  2 Указу Президента від 8
серпня 1995 р.  ( 720/95 ) (720/95)
        , оскільки звужують коло осіб, які мають
право   на   земельний   пай,   і   обмежують   права   акціонерів
сільськогосподарського АТ.
 
     Крім того,  при  вирішенні  спору  суд   невірно   витлумачив
застосовану ним ст.  22 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
         1990 р.,  у  зв'язку  з  чим
припустився  помилки  при  встановленні  моменту набуття ВАТ права
колективної власності на  землю  виходячи  з  того,  що  це  право
виникло 25 травня 1999 р. - з моменту виготовлення сільською радою
відповідного державного акта.
 
     Згідно зі ст.  23 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
          державний  акт  на  землю  є
документом,  що  посвідчує  право  власності  на  неї  фізичної чи
юридичної особи.  Видає його зазначеній особі та  реєструє  шляхом
внесення   до  державного  реєстру  відповідна  місцева  рада.  До
державного акта на право  колективної  власності  на  землю,  який
одержує  колективне  сільськогосподарське  підприємство,  як  його
складова частина додається список осіб, що мають таке право.
 
     Таким чином,  виходячи   зі   змісту   статей   22,   23   ЗК
( 561-12  ) (561-12)
         юридично значимим фактом є не закінчення підготовки та
виготовлення технічних документів і державного акта  на  землю,  а
одержання  зазначеного акта суб'єктом права власності з одночасною
реєстрацією цього документа місцевою радою в державному реєстрі.
 
     Судом установлено,  що  державний  акт  на  право колективної
власності на землю відповідач отримав 7 квітня 2000 р.  і  на  той
час позивачі були його акціонерами.  Саме з цих підстав вони мають
право на земельний пай і на одержання сертифікатів.
 
     Оскільки помилкове тлумачення судом норм закону  не  призвело
до  неправильного  вирішення  спору  і  за  позивачами  правомірно
визнано право на земельний пай та на  одержання  сертифікатів,  то
підстав  для  скасування  рішення  суду  і  задоволення касаційної
скарги не вбачається.
 
     На підставі  наведеного,  керуючись ст.  334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
        ,
судова палата з цивільних справ Верховного Суду України  касаційну
скаргу ВАТ відхилила.
 
 "Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2002 р.