( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs4032548) ) ( Додатково див. постанову Запорізького апеляційного господарського суду (rs1631874) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs2042892) )

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Антонік С.Г. судді Шевченко Т. М., Мойсеєнко Т. В.

при секретарі Пересаді О.В.,

за участю представників

від кредитора Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж: Тьо-Левіна Г.В., довіреність № 16 від 09.01.09, юрисконсульт юридичного відділу;

від боржника: Пермяков Д.Ю., довіреність № 15/1-11 від 20.01.09, юрисконсульт;

від Державного комітету України з державного резерву: Берладин В.В., довіреність № 144/0/4-09 від 16.01.09;

від кредитора УПФУ в м. Мелітополі: не з'явився:

від кредитора Запорізького обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів: не з'явився;

від кредитора Мелітопольського міського центру зайнятості: не з'явився;

від кредитора Мелітопольської ОДПІ Запорізької області: не з'явився;

прокурор не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву (м. Київ)

на ухвалу господарського суду Запорізької області від 31.10.2008р. по справі № 16/68/07

про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський верстатобудівельний завод ім. 23 Жовтня", м. Мелітополь Запорізької області,

за заявою кредиторів:

1)Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж, м. Мелітополь Запорізької області,

2)Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі, м. Мелітополь Запорізької області,

3)Запорізького обласного управління Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя,

4)Мелітопольського міського центру зайнятості, м. Мелітополь Запорізької області,

5)Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Мелітополь Запорізької області,

за участю прокурора Запорізької області,

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.12.2007р. у справі № 16/68/07 (суддя Ніколаєнко Р.А.) визнано вимоги конкурсних кредиторів та затверджено реєстр кредиторів, вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву в сумі 429 957,22 грн. відхилено, клопотання Державного комітету України з державного матеріального резерву про заміну кредитора правонаступником залишено без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2008р. (головуючий Федоров І.О., судді Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.) вказану ухвалу скасовано в частині відхилення вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву, Державний комітет України з державного матеріального резерву визнано конкурсним кредитором з вимогами у розмірі: 76 848 грн. – основного боргу із задоволенням у третю чергу, 369 209,37 грн. – штрафу та пені із задоволенням у шосту чергу. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2008р. по справі № 16/68/07 касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишено без задоволення, касаційне подання прокурора Запорізької області задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2008р. у справі № 16/68/07 скасовано в частині визнання Державного комітету України з державного матеріального резерву конкурсним кредитором у розмірі: 76 848 грн. – основного боргу та 369 209,37 грн. – штрафу і пені, ухвалу господарського суду Запорізької області від 07.12.07р. у справі № 16/68/07 скасовано в частині відхилення вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву в сумі 429 957,22 грн., справу № 16/68/07 в частині кредиторських вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області, в решті ухвалу господарського суду Запорізької області від 07.12.07р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.08р. у справі № 16/68/07 – залишено без змін.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2008р. справу № 16/68/07 в частині кредиторських Державного комітету України з державного матеріального резерву прийнято до провадження суддею Владимиренко І.В., призначено слухання справи, сторін зобов’язано виконати певні дії, надати документи.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.10.2008р. (суддя Владимиренко І.В.) вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву відхилено в повному обсязі. Ухвала суду мотивована тим, що вимоги Держкомрезерву підлягають відхиленню у зв’язку зі спливом строку позовної даності.

Не погоджуючись з прийнятою 31.10.2008р. ухвалою місцевого господарського суду, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 31.10.2008р., вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву до боржника визнати повністю (з урахуванням уточнень (том 7, а.с.21) та включити до третьої черги реєстру задоволення вимог кредиторів.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що оскаржувана ухвала суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, посилається на те, що ухвала була прийнята за відсутністю представника заявника та арбітражного керуючого попре наявності клопотання розпорядника майна про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою, розцінивши таку причину неповажною, посилаючись на ст. 28 ГПК України. За переконанням заявника, суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 28 ГПК України та порушив норми ст. 43 ГПК України.

Також, на думку заявника, місцевим господарським судом було порушено ст. 42 ГПК України, оскільки судом не було оцінено заяву Державного комітету України з державного матеріального резерву про уточнення кредиторських вимог.

Крім того, заявник вважає, що до вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву безпідставно було застосовано позовну давність. За переконанням заявника, перебіг позовної давності за вимогою заявника починається з дня зняття мобзавдання з боржника і зміни обов’язку відповідального зберігання на повернення самовільно відчужених матеріалів мобрезерву та сплати штрафних санкцій, тобто з 2004р., у якому, до того ж, вступив в дію ЦК України (435-15) , згідно норм якого позовна давність на вимоги Держкомрезерву не розповсюджується.

В судовому засіданні представник Державного комітету України з державного матеріального резерву підтримав доводи апеляційної скарги.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.12.2008р. Держкомрезерву відновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційна скарга прийнята до розгляду, слухання справи призначено на 22.01.2009р.

ВАТ "Мелітопольський верстатобудівельний завод ім. 23 Жовтня", боржник, у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ухвала суду є законною та не підлягає скасуванню. З підстав, викладених у відзиві, боржник з апеляційною скаргою не згоден. Зокрема, зазначає, що Держкомрезерв своє право вимоги на повернення матеріальних цінностей продав Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія Юрресурс" по договору № 28/1 від 03.10.2007р., отже, право на визнання його конкурсним кредитором відсутнє. Також, боржник посилається на сплив строку позовної давності щодо вимог Держкомрезерву, який обчислюється саме з дня складання акту 20.05.1998р. і минув у 2001 році, до набрання чинності нового ЦК України (435-15) . Просить ухвалу господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Держкомрезерву - без задоволення.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 81 від 22.01.2009р. справу передано на розгляд колегії суддів: Антонік С.Г. (головуючий), Шевченко Т.М. (доповідач), Мойсеєнко Т.В. Зазначеною колегією справа прийнята до свого провадження.

В судовому засіданні представник боржника підтримав доводи, викладені у відзиві.

Представник кредитора - Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж проти доводів апеляційної скарги заперечила.

За заявою присутніх представників сторін судове засідання проводились без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою в судовому засіданні 22.01.2009р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст.ст. 99, 101, 106 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвалу) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення (ухвали) місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з акту планової перевірки наявності, кількісного стану, якості, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей від 20.05.1998р. Дніпропетровської міжобласної інспекції Держкомрезерву України, в результаті перевірки було виявлено самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву Відкритим акціонерним товариством "Мелітопольській верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" (том 3, а.с.77).

Згідно з п. 4 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" в редакції від 18.11.1997р. Центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, зокрема, має право застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 цього Закону.

Відповідно до п. 8 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" в редакції від 18.11.1997р. за несвоєчасне повернення до державного резерву позичених матеріальних цінностей одержувач сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості неповернених матеріальних цінностей і пеню за кожний день прострочення до повного виконання зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.03.2007р. за заявою Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж порушено провадження у справі № 16/68/07 про банкрутство ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що в газеті "Урядовий кур’єр" за № 77 від 28.04.2007р. було опубліковано оголошення.

27.05.2007р. Державним комітетом України з державного матеріального резерву у справі про банкрутство подано заяву про визнання кредитором, у урахуванням уточнень, на суму 446 057,37 грн. (том 3, а.с.67-71, том 7, а.с.19-24).

Матеріалами справи також встановлено, що Державним комітетом України з державного матеріального резерву продано право вимоги до ВАТ "Мелітопольський верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" за договором № 28/1 від 03.10.2007р. та видано відповідне розпорядження № 6 від 17.10.2007р., згідно якого з моменту видання цього розпорядження Держкомрезерв України втрачає право вимагати від боржника відвантаження матеріальних цінностей, а також стягнення з нього плати за позичання матеріальних цінностей, пені, штрафів та відшкодування збитків відповідно до обсягу набутих ним прав вимоги, вказаних у розпорядженні (том 4, а.с.57-62)

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР від 18.07.1963р. (чинний на момент складення акту планової перевірки) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 72 ЦК УРСР від 18.07.1963р.).

Стаття 76 ЦК УРСР від 18.07.1963р. встановлює, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тобто, позовна давність – це строк, у межах якого особа має звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Слід зазначити, що право на позов в процесуальному значенні не обмежене часом, тобто, особа може звернутися до суду із позовом про захист своїх прав та інтересів у будь-який час. Разом з тим, право на позов в матеріальному розумінні означає право позивача (заявника) на задоволення заявлених ним вимог, яке можливе лише у рамках строку позовної давності.

Аналізуючи положення наведених норм закону, колегія суддів відзначає, що законодавець пов’язує початок перебігу позовної давності саме з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право і яка звернулась до суду за захистом порушеного права (або в інтересах якої подано позов).

Вірним є висновок місцевого господарського суду, з чим слід погодитись, що Держкомрезерв дізнався про порушення його прав під час проведення перевірки та виявлення самовільного використання матеріальних цінностей державного резерву Відкритим акціонерним товариством "Мелітопольській верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня" - 20.05.1998р., і саме з цього часу отримав право на вимогу .

Таким чином, строк, в межах якого Держкомрезерв, з огляду на зазначені вище норми закону, мав звернутись за захистом свого права, минув у 2001 році.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЦК України (435-15) від 16.01.2003р. № ІV правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо обчислення строків позовної даності з 2004р. є такими, що не ґрунтується на нормах законодавства та обставинах справи. Зміна в 2004р. мобілізаційного завдання та розбронювання мобрезерву, про що йдеться в апеляційній скарзі, в результаті чого, за переконанням заявника, відбулася зміна зобов’язань з відповідального зберігання на обов’язок повернення самовільно відчужених матеріальних цінностей, жодним чином не впливає на обов’язки боржника, які існували станом на 1998р., та не спростовує факту, виявленого під час перевірки, щодо самовільного використання матеріальних цінностей державного резерву Відкритим акціонерним товариством "Мелітопольській верстатобудівний завод ім. 23 Жовтня", зафіксованого в акті перевірки від 20.05.1998р., саме на підставі якого наразі Держкомрезерв заявляє кредиторські вимоги до боржника.

Крім того, за договором № 28/1 від 03.10.2007р. про продаж права вимоги та розпорядження № 6 від 17.10.2007р., Держкомрезерв продав право вимоги до боржника.

Разом з тим, продаж Держкомрезервом права вимоги відбувся вже поза межами позовної давності та, з огляду, як на ст. 77 ЦК УРСР від 18.07.1963р., так і ст. 262 ЦК України від 16.01.2003р. № ІV, будь-яким чином не тягне за собою зміни порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Також, вірним є висновок місцевого господарського суду про безпідставність посилання Держкомрезерву на ст. 83 ЦК УРСР від 18.07.1963р., відповідно до якої позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян. Вказана норма не може застосовуватись до даних правовідносин, оскільки по-перше: вимоги Держкомрезерву полягають не у поверненні державного майна з незаконного володіння; по-друге: боржник не відноситься до колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що вимоги Держкомрезерву підлягають відхиленню у зв’язку зі спливом строку позовної даності.

Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються дослідженими обставинами та матеріалами справи.

Зважаючи на посилання заявника щодо неприйняття господарським судом уточнень кредиторських вимог, колегія суддів відзначає, що у оскаржуваній ухвалі суду в описовій частині (том 7, а.с.86, абз.3) місцевий господарський суд зазначає: "Державний комітет України з держматрезерву в своїх поясненнях у справі 3 16/68/07 та уточненнях грошових вимог від 17.09.08р. зазначив, що уточнює загальну суму кредиторських вимог та просить визнати її в розмірі 446 057, 37 грн.". Отже, з огляду на наведене, предметом розгляду місцевого господарського суду були саме вимоги, зазначені в уточненнях, тому вказані доводи заявника є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та не спростовують законність прийнятої судом ухвали.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Апеляційна інстанція зауважує, що відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез’явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов’язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні. Якщо ж суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного судового рішення (ухвали), він вправі, не відкладаючи судового засідання, прийняти рішення. До того ж, правомірним є посилання господарського суду на ст. 28 ГПК України.