Позивач - Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1, у жовтні 2008 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача - Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, на свою користь заборгованість у розмірі 198 814,24 грн., яка включає: суму основного боргу -150 000,00 грн.; пені -26 163,16 грн.; інфляційних втрат -19 171,58 грн.; 3% річних - 3 479,50 грн., у зв'язку з неповною сплатою за поставлений відповідачу комплект каркаса металоконструкцій розміром 24м. х 72м; крім того, 1988,14 грн. державного мита та 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20 листопада 2008 року у справі №27/174-08 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 150 000,00 грн. основного боргу, 3479,50 грн. 3% річних, 19171,58 грн. інфляційних втрат, 26163,16 грн. штрафних санкцій, 1988,14 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2008 року у справі №27/174-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи. Як стверджує відповідач, між ним та позивачем укладався договір купівлі-продажу №1-14-08 від 14.01.2008 р. на постачання металоконструкцій модульної будівлі ангару, але те, що надав позивач за актом приймання-передачі від 18 січня 2008р. не є комплектуючими частинами металоконструкцій за умовами договору купівлі-продажу №1-14-08 від 14.01.2008 р., стверджує, що умови Договору не були виконані саме позивачем, тому відповідач вважає, що вимоги ст. 526 ЦК України він не порушував.

Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечує, вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити його без змін.

В судове засідання 21.01.2009р. повноважний представник відповідача не з'явився, хоча про час та місце розгляду його апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.12.2008р. №4903696, тому, враховуючи, що явка сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, суд реалізував своє право в межах статті 75 ГПК України, а відповідач саме таким чином використав своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Звертаючись до господарського суду Харківської області з позовною вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, позивач посилався на те, що 14 січня 2008р. між ним та відповідачем був укладений договір купівлі - продажу № 1-14-08 (далі Договір). Пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що строк поставки товару складав 10 днів. Згідно з пунктом 2.2. Договору, відповідач здійснює поетапну оплату за товар по мірі представлення металоконструкцій каркаса від позивача на територію відповідача. Вищезазначений Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємців. На виконання умов вказаного Договору та на підставі акту прийому - передачі від 18 січня 2008р., позивач передав, а відповідач прийняв матеріал, з яких складається каркас, за який відповідач розрахувався частково - у сумі 150 000,00 грн. Вищевказаний акт підписано обома сторонами. 15 серпня 2008р. Позивач зазначає, що він надіслав на адресу відповідача претензію, проте останній відповіді не надав, грошові кошти не перерахував. Крім того, відповідачем не надано суду документального підтвердження того факту, що відповідний акт відноситься до інших правовідносин. Тому, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов'язання, що передбачені Договором, позивачем на відповідні суму заборгованості нараховані інфляційні втрати та річні, згідно зі ст. 625 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими твердженнями, оскільки, як вбачається із поданого позивачем договору купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р., предметом даного договору є - один комплект каркасу металоконструкцій розміром 24м. х 72м., а за актом прийому - передачі від 18 січня 2008р. був переданий товар: 1) конструкція ферми -12 м/п (24 шт.); 2) колона опорна основна -6 м. (28 шт.); 3) колона торцева (2 шт.); 4) прогони крівлі та стін (145 шт.); 5) основні прорізи (5 шт.). Тобто, предмет договору купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р. не співпадає з товаром, який був переданий позивачем відповідачеві за вказаним актом. На підтвердження того, що з товару, який передано за актом прийому - передачі від 18 січня 2008р., складається саме один комплект каркасу металоконструкцій розміром 24м. х 72м. (визначений Договором), позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів (специфікації, іншої технічної документації) представлено не було. Крім того, в даному акті відсутнє посилання на договір купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р., а також не визначена ціна товару, у зв'язку з чим неможливо встановити вартість поставленого товару.

Також, дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що умовами Договору, а саме -п. 2.2. не визначений строк оплати за товар, а лише зазначено: відповідач здійснює поетапну оплату за товар по мірі представлення металоконструкцій каркаса від позивача на територію відповідача, а тому у суду відсутні підстави для стягнення заявленої позивачем суми боргу.

Рішенням місцевого господарського суду встановлено, що 15.08.2008р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія щодо оплати поставленого товару, проте, як зазначалося вище -вартість поставленого товару актом прийому - передачі від 18 січня 2008р. не встановлена.

На підтвердження своєї позиції у справі щодо існування взаємовідносин між позивачем та відповідачем виключно за договором купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р., позивач надав копії розписок на загальну суму 150 000,00 грн., але позивач в них вказує на те, що отримав їх "за ангар", посилання в них на цей Договір відсутні, тому не можна правовідносини, які виникли за зазначеними розписками віднести до правовідносин, які виникли за спірним Договором, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що не знаходять свого документального підтвердження і посилання позивача на часткову оплату відповідачем поставленого товару за Договором, оскільки доказів здійснення відповідачем цієї оплати за Договором позивач не надав.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідні суми позивачем на рахунок відповідача сплачені не на підставі договору купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р., а по іншим взаємовідносинам, за якими строк повернення грошового зобов'язання не встановлений.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо він підписаний сторонами.

Згідно з положенням ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та неправомірно задоволені місцевим господарським судом, оскільки у наданому до матеріалів справи акті відсутнє посилання на договір купівлі - продажу № 1-14-08 від 14 січня 2008р., а також не визначена ціна товару, що позбавляє суд можливості стягнути з відповідача грошові кошти в порядку статті 530 ЦК України на підставі виставленої претензії (вимоги). З наданих позивачем документів неможливо встановити, що усі дії сторін щодо поставки товару були здійснені на виконання саме умов Договору, у тому числі і представлена суду вимога на оплату товару була направлена позивачем відповідачеві саме за цим Договором

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20 листопада 2008 року у справі № 27/174-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, розрахунковий рахунок НОМЕР_1 АКІБ "Укрсіббанк"м. Харків, МФО 351005) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 в Харківській філії ВАТ "Кредитпромбанк", м. Харків, МФО 350727; НОМЕР_3 в Харківській обласній філії АКБ "Укрсоцбанк", м. Харків, МФО 351016) 995,00 грн. держмита за подання апеляційної скарги.