СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 12.09.2001
     м. Київ
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     У червні  1995 р.  ЖЕД-3 Київської дистанції цивільних споруд
Південно-Західної  залізниці  звернулася  з  позовом  до  А.   про
визнання  її  такою,  що втратила право користування жилою площею,
зазначаючи,  що 30 липня 1993 р. вона на підставі обмінного ордера
від  29 липня 1993 р.  N 932 прописалась у кімнату жилою площею 21
кв.  метр квартири в м. Києві. Проте в цю кімнату А. не вселилася,
без  поважних  причин  понад  шість  місяців у ній не проживає і з
серпня 1994 р.  по травень 1995 р.  витрат на утримання  житла  не
несе.   Посилаючись   на   зазначені   обставини,  позивач  просив
задовольнити його вимоги на підставі ст. 71 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
        .
     Заперечуючи проти    позову,   відповідачка   звернулась   із
зустрічним позовом про визнання недійсними наказу про приватизацію
жилої  площі,  свідоцтва  про  право власності на житло,  договору
купівлі-продажу квартири та її реєстрації,  мотивуючи це тим, що у
зв'язку  з  незаконним  позбавленням її права користування спірним
жилим приміщенням воно було незаконно приватизовано і за договором
купівлі-продажу від 15 серпня 1995 р. продано П.
     Справа розглядалася судами неодноразово і  була  прийнята  до
провадження  Київського  міського  суду  для  розгляду  по  першій
інстанції.
     Рішенням Київського  міського  суду  від  8 червня 2001 р.  в
позові  ЖЕД-3  було  відмовлено,  а   зустрічні   позовні   вимоги
задоволено.
     У касаційній  скарзі  П.  просила  рішення  суду   скасувати,
посилаючись на те,  що допущені судом порушення норм матеріального
і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи.
Судова  палата  з цивільних справ Верховного Суду України визнала,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
     Судом установлено,  що  А.  не  проживала  у спірній квартирі
понад визначений ст.  71 ЖК ( 5464-10  ) (5464-10)
          шестимісячний  строк  із
поважних  причин.  Цей  факт встановлено судом із додержанням норм
процесуального права.
     Як роз'яснено  Пленумом  Верховного  Суду  України  в  п.  10
постанови від 12 квітня 1985 р.  N 2 ( v0002700-85  ) (v0002700-85)
          "Про  деякі
питання,  що  виникли  в  практиці  застосування  судами Житлового
кодексу України",  у справах про визнання наймача або  члена  його
сім'ї таким,  що втратив право користування жилим приміщенням (ст.
71 ЖК ( 5464-10  ) (5464-10)
        ,  необхідно  з'ясовувати  причини  відсутності
відповідача   понад  установлені  строки.  В  разі  їх  поважності
(перебування  у  відрядженні,  в  осіб,  які  потребують  догляду,
внаслідок  неправомірної  поведінки  інших  членів сім'ї тощо) суд
може продовжити пропущений строк.
     Таким чином,   висновок  суду  про  те,  що  відповідачка  не
втратила права користування спірною жилою площею, є обгрунтованим.
     Оскільки відповідно  до  ст.  9  ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
         ніхто не може
бути виселений із  займаного  приміщення  або  обмежений  у  праві
користування  ним  інакше,  ніж з підстав і в порядку,  визначених
законом,  при незаконному  позбавленні  права  користування  жилим
приміщенням та обставина,  що особа,  яка купила це приміщення,  є
добросовісним набувачем,  не може бути  підставою  для  відмови  у
відновленні  порушеного  права  і  визнання  недійсними  акта  про
приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.
     Тому суд   правильно   поновив  порушене  право  позивачки  й
обгрунтовано   визнав   недійсними   наказ   про   приєднання   та
приватизацію жилої площі, свідоцтво про право власності на житло і
договір купівлі-продажу спірної кімнати.
     Виходячи з   наведеного   судова  палата  з  цивільних  справ
Верховного Суду України касаційну скаргу П. відхилила.
 
 "Вісник Верховного Суду України",  N 2,  березень - квітень, 2002
р.