Заступник військового прокурора ВМС України звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Головного управління екології та природних ресурсів в м. Севастополі з позовною заявою до Севастопольської міської державної адміністрації та Військової частини А0225 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації № 3021-р від 29.12.2001 "Про припинення права постійного користування військової частини А1716 ВМС України на частину земельної ділянки і надання в постійне користування КП "Генеральна дирекція Київської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв" земельної ділянки в районі південно-західної частини бухти Кругла для котеджної забудови з обслуговування іноземних представництв" та про зобов'язання Севастопольської міської державної адміністрації скасувати державний акт на право постійного землекористування на земельну ділянку площею 3,105 га № 005748 серії 11-КМ від 30.12.2001.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване розпорядження суперечить чинному законодавству, зокрема статтям 29, 31, 34 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), оскільки не дотримано встановлений законодавством порядок відчуження земель. Крім того оскаржуваний акт суперечить положенням Водного кодексу України (213/95-ВР) , оскільки під котеджну забудову передано землі прибережної захисної смуги.

Міністерство оборони України заявлений позов підтримало повністю, вказавши, що Військова частина А0225 не мала повноважень та не була уповноважена здійснювати будь-які дії щодо військового майна (земельної ділянки), закріпленого за Військовою частиною А1716.

Відповідно до Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.06.2006 № 285 (z0812-06) , територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), замість реорганізованого державного управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Саме на Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі покладено обов’язок в межах своїх повноважень забезпечувати реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, поводження з відходами, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території.

Згідно з п. 3 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.06.2006 № 285 (z0812-06) Положення про державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 11.08.2000 № 108 (z0602-00) , втратило чинність.

Оскільки позивачем невірно визначено позивача-2, на якого покладено виконання функцій захисту інтересів держави в галузі екології, Головне управління екології і природних ресурсів в м. Севастополі підлягає заміні на Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі.

Позивач-2 - Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі - в письмових поясненнях зазначило, що проектна містобудівельна документація по встановленню меж прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря відсутня, тому дотримання норм ст. 90 Водного кодексу України стосовно даного району неможливо.

Відповідач-1 - Севастопольська міська державна адміністрація - позовні вимоги заперечує, посилаючись на порушення правил підсудності, стверджуючи, що даний спір є адміністративним. Крім того відповідач-1 вказав, що провадження у справі підлягає припиненню, оскільки спір про визнання розпорядження голови Севастопольської міської державної адміністрації № 3021-р від 29.12.2001 "Про припинення права постійного користування військової частини А1716 ВМС України на частину земельної ділянки і надання в постійне користування КП "Генеральна дирекція Київської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв" недійсним був розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач-1 у відзиві на позов також зазначив, що спірне розпорядження прийняте Севастопольською міською державною адміністрацією згідно з чинним законодавством у зв’язку із добровільною відмовою землекористувача від користування земельною ділянкою, погодженою з Міністерством оборони України. Державний акт на право постійного землекористування на земельну ділянку площею 3,105 га № 005748 серії 11-КМ від 30.12.2001 втратив чинність згідно з рішенням Севастопольської міської ради № 2338 від 19.10.2004.

Відповідач-2 позовні вимоги визнав.

Третя особа-1 повідомила, що 28.12.2005 між КП "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" та ТОВ "Компанія "Інфант" був укладений договір № 294/05 про спільну інвестиційну діяльність з котеджної забудови спірної земельної ділянки.

Третя особа-2 в своїх поясненнях позовні вимоги заперечила, вказавши, що даний спір вже був предметом розгляду в суді адміністративної юрисдикції.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 32/342 від 19.09.2008 (далі – Рішення суду) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із Рішенням суду, заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення суду скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Так, скаржник стверджує, що:

- судом першої інстанції необґрунтовано зроблено висновок про те, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.04.2008 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 у адміністративній справі № 20-9/376 мають преюдиційне значення для вирішення даного спору;

- Міністерством оборони України не приймалось рішення про відчуження вищевказаної земельної ділянки, що суперечить п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) ;

- судом першої інстанції не взято до уваги положення ст. 90 Водного кодексу України;

- судом першої інстанції не було залучено до участі у розгляді справи військову частину А 1716, якій видавався державний акт на право користування спірної ділянкою, не досліджувалося питання погодження відчуження земельної ділянки з цієї військовою частиною.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2008 задоволено клопотання Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України про відновлення пропущеного процесуального строку; відновлено Заступнику військового прокурора військово-морських сил України пропущений строк подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2008 у справі № 32/342; прийнято до розгляду апеляційну скаргу Заступника військового прокурора військово-морських сил України і порушити апеляційне провадження у справі № 32/342; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.01.2009.

Апелянт та його представник, а також представник позивача-1 та відповідача-2 у судовому засіданні 20.01.2009 підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд її задовольнити та скасувати Рішення суду, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та третіх осіб у судовому засіданні 20.01.2009 заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що Розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації № 3021-р від 29.12.2001 "Про припинення права постійного користування військової частини А1716 ВМС України на частину земельної ділянки і надання в постійне користування КП "Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв" земельної ділянки в районі південно-західної частини бухти Кругла для котеджної забудови з обслуговування іноземних представництв", прийнятому на підставі листа Головнокомандуючого ВМС України від 01.11.2001 № 154/11/1-1001 про добровільну відмову від частини земельної ділянки, клопотання голови Севастопольської міської державної адміністрації від 30.11.2002 № 001-753, клопотання генерального директора КП "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" від 27.09.2001 № 1343, п. 10 розділу ХV Конституції України (254к/96-ВР) , статей 7, 22, 23, 27, 80 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування військової частини А-1716 ВМС України на частину земельної ділянки площею 1,1101 га, що знаходиться у складі спільної земельної ділянки площею 4,3322 га в районі південно-західної бухти Кругла. Вказану земельну ділянку було переведено до земель запасу державної власності.

Спірним розпорядженням також було затверджено проект відводу земельної ділянки для котеджної забудови з обслуговування іноземних представництв в районі південно-західної бухти Кругла КП "Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв" та надано КП "Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв" із земель запасу державної власності в постійне користування вищезазначену земельну ділянку для котеджної забудови з обслуговування іноземних представництв з віднесенням цієї земельної ділянки до категорії земель населених пунктів, наданого для іншого громадського призначення згідно з Українським класифікатором цільового використання земель (п. 1.12.9 УКЦВЗ).

Завданням адміністративного судочинства, як передбачено ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство позбавлене повноважень досліджувати земельні правовідносини при наявності спору про право.

Президія Вищого господарського суду України у рекомендаціях від 27.06.2007 № 04-5/120 (va120600-07) "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз’яснила, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності. Якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Статтею 17 КАС України встановлено категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пересікатися категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 частини першої зазначеної статті, а саме:

а) спори суб'єкта господарювання із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності останнього;

б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено статтею 3 КАС України, згідно з якою це - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України (2747-15) ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи та заявленими позовними вимогами відповідачі, в т. ч. Севастопольська міська державна адміністрація, не здійснюють владних управлінських функцій щодо інших осіб, які є учасниками спору. Оспорюване розпорядження відповідача-1 не зобов’язує позивачів вчинити будь-які обов’язкові до виконання дії чи утримуватись від певних дій. У правовідносинах, що досліджуються, Севастопольська міська державна адміністрація виконує відповідні владні розпорядчі функції не щодо суб’єкта, а об’єкта господарювання (чи здійснення іншої діяльності) – земельної ділянки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір у даній справі підвідомчий господарській юрисдикції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 в адміністративній справі № 20-9/376 за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до Севастопольської міської державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 3021-р від 29.12.2001 "Про припинення права постійного користування в/ч А-1716 ВМС України на частку земельної ділянки та надання в постійне користування КП "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" земельної ділянки в районі південно-західної бухти Кругла для котеджної забудови з обслуговування іноземних представництв" в позові відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2008 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 в адміністративній справі № 20-9/376 залишено без змін.

Оскільки постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 № 20-9/376 був вирішений спір в адміністративній справі, а Господарським судом міста Києва розглядається господарський спір, провадження у даній справі не може бути припинене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому колегія суддів відзначає, що суб’єктний склад учасників спору в адміністративній справі відрізняється від суб’єктного складу учасників господарської справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно зі ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

Оскільки вимоги у позовній заяві заступника військового прокурора ВМС України заявлені щодо визнання незаконними, недійсними та скасування актів Севастопольської міської державної адміністрації, саме Севастопольська міська державна адміністрація є відповідачем за цими позовними вимогам.

Позовних вимог до відповідача-2 – в/ч А0225 – заступником військового прокурора ВМС України заявлено не було.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-1/99 від 08.04.1999 прокурори та їх заступники вправі звертатися в господарський суд з позовними заявами виключно в інтересах держави в особі органів державної влади або органів місцевого самоуправління, яким законом надані повноваження органів виконавчої влади. Інтереси держави можуть частково або повністю збігатися з інтересами державних органів та державних підприємств.

Як передбачено ст. 2 ГПК України, прокурор та його заступник самостійно визначають і обґрунтовують в позовній заяві, в чому виражається порушення інтересів держави або в чому полягає загроза інтересам держави, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, і така заява є підставою для порушення справи у господарському суді.

Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" є центральним органом виконавчої влади і військового управління. В підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Обґрунтовуючи право звернення з позовом, заступник військового прокурора ВМС України у позовній заяві вказав, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації про вилучення земельної ділянки без згоди на це землекористувача, наносить шкоду державним інтересам, яка полягає в незаконному вилучення земель оборони, зменшенні активів оборонного відомства країни та заподіянні шкоди обороноздатності країни. Тобто, позов у даній справі заявлений саме в інтересах Міністерства оборони України, як і в адміністративній справі № 20-9/376, вирішеній постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які були встановлені постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 в адміністративній справі № 20-9/376, не можуть оспорюватися в даній судовій справі, оскільки незалежно від вказаних у вступній частині позовної заяви осіб, на вирішення господарського суду переданий спір за участю осіб, які були учасниками процесу і в адміністративній справі № 20-9/376 і щодо яких такі обставини встановлювались судом.

Згідно з ч. 5 ст. 35 ГПК України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.04.2008 та постанову Севастопольського апел яційного господарського суду від 12.06.2007 у адміністративній справі № 20-9/376 як на належний та допустимий доказ при вирішенні спору у справі №32/342.

Вказані судові рішення набрали законної сили та є чинними станом на день розгляду апеляційної скарги.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України.

Частина друга цієї статті встановлює, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Пункт 4 ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" передбачає, що невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

Як встановлено постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2007 в адміністративній справі № 20-9/376, Севастопольська міська державна адміністрація на даний час є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Севастопольської міської ради і паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Зважаючи на вказане, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду також бере до уваги наступне.

Пунктом 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України (254к/96-ВР) та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

Пунктом 10 розділу XV Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) визначено, що до прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.

Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

В період прийняття розпорядження № 3021-р від 29.12.2001 повноваження Севастопольської міської адміністрації визначалися Указом Президента України №640/95 від 24.07.1995 "Про обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації" (640/95) , Указом Президента України №760/95 від 21.08.1995 (760/95) "Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію і Положення про районну, районної в містах Києві і Севастополі державних адміністраціях".

Пунктом 3 Указу Президента України №640/95 від 24.07.1995 (640/95) визначено, що державні адміністрації є правонаступниками виконавчих комітетів відповідних рад з їх зобов'язань, прав і обов'язків.

Згідно з пунктом "в" підпункту 5 пункту 18 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію і Положення про районну, районну у містах Києві і Севастополі державних адміністраціях, затвердженого Указом Президента України №760/95 від 21.08.1995 (760/95) Севастопольська міська державна адміністрація надає, вилучає земельні ділянки, видає висновки про надання або вилучення земельних ділянок у випадках, передбачених законодавством. 20.02.2001 набув чинності прийнятий Севастопольською міською державною адміністрацією та Севастопольською міською радою Тимчасовий регламент взаємодії міської ради і міської державної адміністрації з питань надання в користування, передачі в оренду та у власність земельних ділянок, а також їх вилучення і викупу.

Пунктом 3.1 Регламенту визначено, що припинення права користування (власності) на земельні ділянки на підставах, передбачених статтями 27, 28 Земельного кодексу України здійснюється міською державною адміністрацією.

Згідно з пунктом 3.3 вказаного Регламенту вилучення землі для державних потреб, для надання ділянок в користування (передачу у власність) громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться розпорядженнями міської державної адміністрації.

Пунктом 1 статті 27 Земельного кодексу України передбачено припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради народних депутатів.

Міністром оборони України 22.12.1997 було видано наказ №483 "Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України" (v0483322-97) . Пунктами 44, 45 вказаного Положення (v0483322-97) встановлено, що за відсутності необхідності, землі, передані для потреб Збройних Сил України підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України з відома Міністра оборони України.

Апелянт зазначає, що Міністерством оборони України не приймалось рішення про відчуження вищевказаної земельної ділянки, що суперечить п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) .

З цього приводу колегія суддів відзначає, що відповідно до п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) , передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Згідно з п. 46 Положення (v0483322-97) своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається зокрема на заступників міністра оборони України – командувачів видів Збройних Сил України.

Міністром оборони України листом № 11/1-990 від 16.10.2000 було надано згоду на передачу частини земельної ділянки військового містечка № 485 іншій особі, оскільки, дана земельна ділянка не використовується Військово-Морськими Силами України.

Копія вказаного листа наявна у матеріалах справи та містить резолюцію Міністра оборони України Кузьмука О.І. від 17.10.2000 - " Згоден", що є резолютивним рішенням про погодження передачі земельної ділянки військового містечка № 485 іншій особі та повністю відповідає вимогам п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) .

Колегія суддів не приймає послань заступника військового прокурора ВМС України на п. 9 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1080 (1080-2006-п) (згідно з яким рішення міністра оборони можуть виражатися в прийнятті наказів або директив), оскільки зазначене Положення було затверджене набагато пізніше, ніж мали місце обставини, які досліджуються в даній справі.

Головнокомандувач Військово-Морських Сил Збройних Сил України листом від 01.11.2001 №154/11/1-1001, адресованим Севастопольській міській державній адміністрації, повідомив про згоду на відчуження земельної ділянки в розмірі 10640 кв.м. в районі південно-західної частини бухти Кругла, що стало підставою для прийняття Севастопольською міською державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження.

За таких обставин, приймаючи розпорядження № 3021-р від 29.12.2001, Севастопольська міська державна адміністрація діяла в межах наданих їй законом повноважень.

Колегія суддів враховує посилання апелянта на ст. 90 Водного кодексу України, якою встановлено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Разом з тим, як зазначив у своїх поясненнях позивач-2, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі, чинне земельне законодавство України не передбачає видачу висновку або іншого узгодження зі сторони природоохоронних органів при переоформленні права постійного землекористування на право довгострокової оренди земельних ділянок. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі також повідомило, що проектна містобудівельна документація по встановленню меж прибережної захисної смуги уздовж Чорного моря відсутня, тому дотримання норм ст. 90 Водного кодексу України стосовно даного району неможливо.

Доказів порушення відповідачем-1 (при прийнятті спірного розпорядження), а також відповідачем-2 екологічного законодавства, зокрема ст. 90 Водного кодексу України, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано.

Так само не надано й доказів притягнення до дисциплінарної чи іншої відповідальності головнокомандувача ВМС України, командира військової частини А 0225 за перевищення повноважень, тощо, що призвело до безпідставного передання в користування іншій особі частини земельної ділянки військового містечка № 485.

Відповідно до Рішення Севастопольської міської ради № 2338 від 19.10.2004 Державний Акт серії 11-КМ № 005748 на право постійного землекористування на земельну ділянку площею 3,105 га анульовано.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія судді також відхиляє доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було залучено до участі у розгляді справи військову частину А 1716, якій видавався державний акт на право користування спірної ділянкою, не досліджувалося питання погодження відчуження земельної ділянки з цієї військовою частиною.

Апеляційний суд відзначає, що таке погодження не передбачено законодавством України, в т. ч. п. 48 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997 № 483 (v0483322-97) .

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всебічно та об’єктивно дослідивши надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки права позивачів відповідачами не порушено, інші підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження, колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 32/342 від 17.09.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга з викладених у ній підстав задоволенню не підлягає.