На розгляд суду передано вимоги Державного підприємства "Авіаційний науково-технічний комплекс ім.О.К. Антонова" (далі-позивач) до Редакції газети "Україна молода" (далі-відповідач 1) та Приватного підприємства "Україна молода" (далі-відповідач 2) про зобов’язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К.Антонова, викладену у статті під назвою "Літаки ваші — гроші наші!", опублікованій у номері 131 за 18.07.2008 у рубриці "СКАНДАЛ", а саме: "Гучний корупційний скандал розгорівся у легендарному українському літакобудівному підприємстві — АНТК ім. О.К. Антонова. Як відомо, "антоновці" не тільки конструюють та виготовляють унікальну авіаційну техніку, але й експлуатують її. Серед замовників, у тому числі зарубіжних, особливим успіхом користуються великотоннажні літаки Ан–124 "Руслан" та Ан–225 "Мрія". Якщо ж твої послуги затребувані ринком, значить, ти можеш диктувати свої умови. Причому не тільки клієнтові. В АНТК, за даними, які редакція "УМ" отримала в Службі безпеки України, вирішили "творчо" розпорядитися прибутком, який отримують від оренди свого льотного парку. Оперативні працівники встановили: генеральний конструктор АНТК ім. О. К. Антонова Дмитро Ківа, генеральний директор Володимир Король та співробітник підприємства, а за сумісництвом президент компанії "Руслан Інтернешнл" пан Кульбака запровадили дієву схему привласнення коштів. Її суть проста — отримати корпоративні права, при цьому займаючи керівні посади в іноземних комерційних структурах, залишати на іноземних рахунках валютну виручку. Так, "своїм" людям належать 49% акцій компанії "Руслан Інтернешнл". Тільки за один рік держава втратила близько ста мільйонів американських доларів. Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…" у той же спосіб, в який вона була розповсюджена, а саме – шляхом опублікування в найближчому номері газети "Україна молода" та на її інтернет-сайті.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.10.2008 у справі №12/222 позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано відповідача 2 спростувати недостовірну інформацію стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К.Антонова, викладену у статті під назвою "Літаки ваші — гроші наші!", в частині заявлених позовних вимог до відповідача 1 провадження у справі припинено; стягнуто з відповідача 2 на користь позивача 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на доведеності позовних вимог у зв’язку з відсутністю доказів, що підтверджують достовірність фактичних тверджень відповідача 2 щодо діяльності позивача та його посадових осіб, підвідомчості даного спору господарському суду, оскільки відповідачем у справі є юридична особа, яка поширила інформацію, а відповідачем 2 не надано доказів існування фізичної особи під іменем або псевдонімом "Олег Ганський". Провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача 1 було припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України (1798-12) ) у зв’язку з ліквідацією редакції газети "Україна молода".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2008 у справі №12/222 скасувати і провадження у справі припинити на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач 2 посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо підвідомчості даного спору. Зокрема, відповідач 2 посилається на факт наявності автора опублікованого матеріалу під прізвищем Олег Ганський, у зв’язку з чим даний спір підвідомчий місцевому суду загальної юрисдикції, оскільки господарським судам підвідомчі спори лише у випадку якщо, матеріал було опубліковано без зазначення автора, а засіб масової інформації не надав позивачеві відомостей про автора і таким чином взяв на себе всю відповідальність за поширену інформацію.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2008 апеляційну скаргу прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.12.2008.

В порядку приписів статті 77 ГПК України у судовому засіданні неодноразово було оголошено перерву.

У судове засідання 19.01.2009 з’явилися представники позивача та відповідача 2. Представник відповідача 2 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив посилаючись на те, що факт приховування відповідачем 2 відомостей про особу автора статті "Літаки ваші — гроші наші!", є доказом, який підтверджує, що відповідач 2 всю вину за поширення недостовірних відомостей взяв на себе, а отже даний спір підвідомчий господарським судам.

У наданому суду відзиві на апеляційну скаргу позивач стверджує, що автор спірної статті - фізична особа під прізвищем або псевдонімом "Олег Ганський" не існує, оскільки відповідач 2 не надав доказів протилежного. На підтвердження цього факту позивач посилається на свої звернення до відповідача (зокрема, лист № 379/22-юр від 21.07.2008) з пропозицією надати відомості щодо особи автора статті. Крім того, в наданій суду копії відповіді відповідача 2 на запит Шевченківського районного суду міста Києва щодо особи автора статті "Літаки ваші — гроші наші!", вказано, що "Олег Ганський" – "умовне ім’я" автора спірної статті, відомості про особу якого відповідач 2 у своїй відповіді не вказав.

В процесі розгляду даної справи апеляційним господарським судом, через канцелярію Київського апеляційного господарського суду 25.12.2008 представником відповідача 2 була надана довідка про те, що автором статті "Літаки ваші — гроші наші!", зазначеним під псевдонімом "Олег Ганський" є завідувач відділу економіки Приватного підприємства "Україна молода" Патиківський Юрій Богданович, що обіймає дану посаду з 27.11.2006. При цьому у довідці вказана адреса місця роботи пана Патиківського, що співпадає з адресою місцезнаходження відповідача 2. В порушення вимог статті 101 ГПК України відповідачем 2 не доведено неможливість надання місцевому господарському суду зазначених додаткових доказів про особу, яка надала відомості про спростування яких пред’явлено позов, з причин, що не залежать від нього.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши позовні матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

18.07.2008 у номері 131 газети "Україна молода" під рубрикою "СКАНДАЛ" в статті під назвою "Літаки ваші — гроші наші!" відповідачем 2 була поширена інформація стосовно діяльності ДП АНТК ім. О.К.Антонова, а саме:

"Гучний корупційний скандал розгорівся у легендарному українському літакобудівному підприємстві — АНТК ім. О.К. Антонова. Як відомо, "антоновці" не тільки конструюють та виготовляють унікальну авіаційну техніку, але й експлуатують її. Серед замовників, у тому числі зарубіжних, особливим успіхом користуються великотоннажні літаки Ан–124 "Руслан" та Ан–225 "Мрія".

Якщо ж твої послуги затребувані ринком, значить, ти можеш диктувати свої умови. Причому не тільки клієнтові. В АНТК, за даними, які редакція "УМ" отримала в Службі безпеки України, вирішили "творчо" розпорядитися прибутком, який отримують від оренди свого льотного парку. Оперативні працівники встановили: генеральний конструктор АНТК ім. О. К. Антонова Дмитро Ківа, генеральний директор Володимир Король та співробітник підприємства, а за сумісництвом президент компанії "Руслан Інтернешнл" пан Кульбака запровадили дієву схему привласнення коштів. Її суть проста — отримати корпоративні права, при цьому займаючи керівні посади в іноземних комерційних структурах, залишати на іноземних рахунках валютну виручку. Так, "своїм" людям належать 49% акцій компанії "Руслан Інтернешнл". Тільки за один рік держава втратила близько ста мільйонів американських доларів. Посадовці при цьому вкрай активно експлуатували льотну техніку на вигідних їм маршрутах, приховуючи дійсну кількість рейсів…".

Разом із оціночними судженнями дана стаття містить конкретні вищевказані фактичні твердження відповідача 2 щодо діяльності позивача та його посадових осіб.

Відповідач 2 розмістив дану статтю і на своєму інтернет-сайті.

Враховуючи, що стаття відповідача 2, яка стала предметом спору, підписана "Олег Ганський", позивач у своєму листі № 379/22-юр від 21.07.2008 просив відповідача 2 надати відомості щодо особи автора статті. Проте такі відомості позивачу надано не було.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що поширена відповідачем інформація є негативною, неправдивою, принижує ділову репутацію, дискредитує та завдає шкоди позивачу як розробнику та виробнику літаків АН -70, АН-140 та АН-148, у зв’язку з чим позивач просив суд зобов’язати відповідача спростувати зазначену інформацію.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до довідки Головного управління статистики у м. Києві вих. № 13-4757/3 від 18.09.2008 відповідача 1 - Редакцію газети "Україна молода" вилучено з ЄДРПОУ в зв'язку із ліквідацією 17.06.1999.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

За таких обставин, провадження у справі в частині вимог до Редакції газети "Україна молода" підлягає припиненню.

Стосовно вимог до відповідача 2 – Приватного підприємства "Україна молода", слід зазначити наступне.

Причиною виникнення спору у справі є питання про наявність підстав для визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача.

Відповідно до приписів статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Статтею 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до статті 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ст. 299 ЦК України.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих, або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також н аспростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Законом України "Про інформацію" (2657-12) визначено, що під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно до статті 8 Закону України "Про інформацію", об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. Одним із видів інформації є масова інформація, яка відповідно до ст. 20 Закону України "Про інформацію" є публічно поширюваною друкованою та аудіовізуальною інформацією.

Відповідне визначення інформації міститься у статті 200 ЦК України. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про інформацію", всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою неповинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.

Відповідно до приписів статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Згідно статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Таким чином, за змістом наведених приписів чинного законодавства право на спростування має особа, про яку поширено недостовірну інформацію, навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій репутації. Крім того, відповідно до приписів статті 47 Закону України "Про інформацію" порушення законодавства України про інформацію тягне за собою, зокрема, і цивільно-правову відповідальність згідно з законодавством України. Серед порушень цього законодавства у наведеній статті передбачено і поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

Отже, згідно з наведеними нормами права, негативна інформація вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Особа має право на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації та й у той же спосіб.

Відповідно до вимог статі 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

У відповідності до ст. 94 ЦК України юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації, особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України (435-15) .

Згідно з ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відомості, поширені відповідачем в українському суспільстві щодо діяльності позивача, завдають шкоди його діловій репутації, а також честі та гідності його керівництву, і підпадають під поняття недостовірної інформації.

Відповідно до частини 2 статті 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що обов'язок доказування достовірності поширеної інформації покладається на особу, яка цю інформацію поширила, тобто на відповідача зі справи.

Таким чином, позивач повинен довести лише факт поширення інформації, а відповідач її достовірність.

Тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача.

Відповідач 2 не заперечує проти факту поширенням ним інформації у статті "Літаки ваші гроші наші!", опублікованої 18.07.2008, але і не доводить її достовірність, посилаючись лише на непідвідомчість даного спору господарським судам і, відповідно, заперечуючи обраний позивачем спосіб захисту своїх прав.

Матеріали справи не містять, також, відомостей про джерело, з якого відповідач міг отримати розповсюджену ним інформацію, а в листі Служби безпеки України від 29.08.2008 №8/3/М-438/6 щодо ДП АНТК ім.Антонова вказано, що прес-центр Служби безпеки України не надав засобам масової інформації фактичних даних щодо діяльності ДП АНТК ім.Антонова. Отже факти, що наведені відповідачем у статті "Літаки ваші — гроші наші!" є такими, що не перевірені, не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу і, зокрема, визначати відповідача за своїми вимогами тощо.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права відповідає способу, що встановлений у статті 277 ЦК України.

Позивачем доведено факт запиту у відповідача 2 відомостей про автора спірної статті, відповідачем 2 не представлено доказів існування фізичної особи під іменем або псевдонімом "Олег Ганський".

В процесі розгляду даної справи апеляційним господарським судом через канцелярію суду 25.12.2008 відповідачем 2 була надана довідка про те, що автором статті "Літаки ваші — гроші наші!", зазначеним під псевдонімом "Олег Ганський" є завідувач відділу економіки Приватного підприємства "Україна молода" Патиківський Юрій Богданович, що обіймає дану посаду з 27.11.2006. При цьому у довідці вказана адреса місця роботи пана Патиківського, що співпадає з адресою місцезнаходження відповідача 2.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" стаття "Літаки ваші — гроші наші!" є службовим твором, тобто твором, створеним автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України України "Про авторське право і суміжні права", розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допом огою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

При цьому, виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Отже, у даному випадку виключне право на використання спірної статті належить відповідачу.

Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює (в даному випадку – відповідач ПП "Україна молода").

Таким чином, поширювачем інформації, яку подала посадова особа відповідача 2, відповідно до приписів частини 4 статті 277 ЦК України є юридична особа в якій вона працює, тобто відповідач 2.

Посилання позивача на роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 №02-5/95 (v5_95800-96) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди" критично оцінено судовою колегією, оскільки зазначене роз’яснення стосується практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди, а не спростуванням недостовірної інформації.

Твердження відповідача 2, з посиланням на пункт 6 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-8/676 від 12.11.2008 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням господарськими судами законодавства про інформацію" (v_676600-08) і постанову Верховного Суду України від 27.03.2007 зі справи №52/175-06, про те, що відповідачем у даній справі має бути автор – фізична особа і тому місцевий господарський суд повинен був припинити провадження у справі також є безпідставним виходячи з наступного.

Верховним Судом України 27.03.2007 дійсно розглянуто касаційну скаргу на постанову Вищого господарського суду України у справі про спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди. Проте, зі змісту названої постанови вбачається, що відповідачем у такому спорі має бути притягнуто відповідну юридичну особу, яка поширила інформацію, а не автора, а тому спір зазначеної категорії вищеназваною постановою Верховного Суду України від 27.03.2007 було передано на розгляд господарського суду першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 14 Закону України "Про інформацію" поширення інформації – це з розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої, або публічно оголошуваної інформації.

Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені, тощо і разові видання з визначеним тиражем (частини перша та друга статті 20 Закону України "Про інформацію").

Одним із шляхів забезпечення доступу до відкритої інформації є поширення її засобами масової комунікації (частина перша статті 29 Закону України "Про інформацію").

Згідно статті 38 Закону України "Про інформацію" право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією. Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Крім того, вищеназваною статтею передбачено, що інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками. Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.

Основними учасниками інформаційних відносин, відповідно до приписів статті 42 Закону України "Про інформацію" є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі, охоронці (охоронці інформації).

Учасники інформаційних відносин, згідно частини першої статті 43 Закону України "Про інформацію" мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію.

Зі змісту вищеназваних статей Закону України "Про інформацію" (2657-12) випливає, що поширювачем публічно поширеної друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса). Автором, відповідно до приписів статті 43 вищеназваного закону є особа, яка одержала, видобула цю інформацію.

Чинне законодавство України, а саме: пункт другий статті 10 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", статті 32, 34 Конституції України, частина четверта статті 277 ЦК України, Закон України "Про інформацію" (2657-12) покладає обов’язок спростування недостовірної інформації на особу, яка поширила недостовірну інформацію незалежно від вини особи, яка її поширила, а не на автора, який виробив, добув цю інформацію.

Крім того, слід зазначити, що законодавець розмежовує способи захисту порушеного особистого немайнового права особи шляхом спростування цієї інформації, яке здійснюється незалежно від вини особи, яка поширила недостовірну інформацію (частина шоста статті 277 ЦК України) і відповідальність за порушення законодавства про інформацію, яку несуть лише особи, винні у вчиненні таких порушень (частина друга статті 47 Закону України "Про інформацію").

Оскільки у даній справі спір пов’язаний із спростуванням інформації, а не з відповідальністю за порушення законодавства про інформацію (відшкодування заподіяної моральної шкоди та таке інше), особою, яка порушила права позивача у даному спорі є особа, яка поширила недостовірну інформацію, а саме – відповідач 2.

За таких обставин даний спір підвідомчий господарському суду.

Позивачами і відповідачами в судовому процесі господарських судів можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що зникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів країни віднесено до відання інших органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

У Постанові від 30.11.2004 зі справи № 18-62 Верховним Судом України з посиланням на приписи ст. 124 Конституції України, ст. 22 Закону України "Про судоустрій", ст. ст. 24, 236 та 254 ЦК України, ст. ст. 1 та 21 ГПК України викладено правову позицію, відповідно до якої сторонами у господарському судочинстві можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України, а отже усі спори між юридичними особами підвідомчі господарським судам, крім винятків, прямо визначених законом.

Беручи до уваги наведене, а також те, що відповідачем 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження достовірності наведених ним фактів про діяльність позивача і, відповідно, втрати довіри до нього у суспільстві, суд вважає, що зібрані у справі докази свідчать про недостовірність поширеної відповідачем інформації.

Частиною 7 ст. 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена. Відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Зі змісту вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що спростування повинно відбуватися в ідентичній до поширення формі та обов'язково повинно бути проведено особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила права позивача.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність зобов’язання відповідача щодо спростування недостовірної інформації, яка згідно чинного законодавства повинна бути опублікована в тому ж самому засобі масової інформації, тим же шрифтом на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем належними засобами доказування доведено факт поширення відповідачем інформації, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію позивача, яку позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати, і отже, позовні вимоги є обґрунтованими.

У відповідності до статті 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, надані сторонами у справі, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи. За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 31.10.2008 у справі №12/222 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача 2 задоволенню не підлягає.