Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору від 03.01.06 № 01/01. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.08 позов задоволений частково: визнано недійсними частини договору № 01/01 від 03.01.06, а саме:

п/п 5, 9, 11 та 12 додатку № 1 до договору;

п/п 6, 8, 10, 12, 13, 17 та 19 додатку № 2 до договору;

п/п 5 та 9 додатку № 3 до договору;

п/п 6 додатку № 4 до договору;

п/п 5 та 9 додатку № 5 до договору;

п/п 2 додатку № 6 до договору;

п/п 2, 4, 6 та 7 додатку № 7 до договору;

п/п 2 додатку № 8 до договору;

п/п 2 додатку № 11 до договору.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що розміщення сюжетів, виготовлених на підставі договору, в таких передачах, як "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір", "Ділові факти", "Ера бізнесу", "ера бізнес. Підсумки" та інші передачі, є порушенням вимог ст. 13 Закону України "Про рекламу", оскільки вони не можуть бути перервані на рекламу; позивач не звертався до суду з позовними вимогами про застосування правових наслідків недійсності правочину.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свої доводи заявник аргументує тим, що предметом договору є саме виконання робіт та надання послуг з виготовлення відеопродукції та розміщення її на телебаченні; за цільовим призначенням виготовлені сюжети носять рекламний характер та були розповсюджені на телевізійних каналах у вигляді реклами, про що свідчить сплачений податок на рекламу; зі змісту додатків також вбачається мета розміщення телесюжетів саме у вигляді реклами.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким спростовує її доводи, та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу – без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.08 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження з призначенням розгляду справи на 24.11.08.

В судовому засіданні 24.11.08 було оголошено перерву до 17.12.08.

До початку розгляду справи по суті представник позивача заявив клопотання про направлення даної справи до Господарського суду міста Києва для розгляду його заяви та прийняття відповідного додаткового рішення. Представник відповідача заперечував проти поданого клопотання.

Колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні заявленого клопотання позивача, оскільки згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі та не зв’язаний доводами апеляційної скарги.

В судовому засіданні 17.12.08 було оголошено перерву до 12.01.09.

Крім того, згідно заявленого клопотання відповідача, ст. 69 ГПК України було продовжено строк розгляду даної справи (ухвала Київського апеляційного господарського суду від 17.12.08 № 48/185).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів встановила наступне.

03.01.06 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (за текстом договору – замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа" (за текстом договору – виконавець) був укладений договір № 01/01 (далі – договір).

Згідно п.1.1 договору виконавець зобов’язується за завданням замовника виконувати роботи та/або надавати послуги, перелічені в п. 1.2 договору, а замовник зобов’язується приймати та оплачувати належним чином надані послуги та виконані роботи.

Пунктом 2.1.2 договору виконавець зобов’язався надавати послуги та виконувати роботи у повному обсязі в строк, що вказується у заявці замовника на надання послуг та\або виконання робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заявок позивача сторони договору склали додатки до нього, якими визначені конкретні обсяги та умови надання послуг та виконання робіт відповідачем, а саме: додаток № 1 від 03.01.06, додаток № 2 від 16.01.06, додаток № 3 від 01.02.06, додаток № 4 від 22.02.06, додаток № 5 від 02.03.06, додаток № 6 від 13.03.06, додаток № 7 від 27.03.06, додаток № 8 від 28.04.06, додаток № 9 від 23.06.06, додаток № 10 від 03.07.06 та додаток № 11 від 07.07.06.

Факт виконання відповідачем зобов’язань за договором сторонами підтверджується.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що, хоча сюжети, виготовлені відповідачем, по суті є рекламними, але розміщувалися вони в програмах "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір" (телеканал УТ-1); "Ділові факти" (телеканал ІСТV), "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки" (ТРК "Ера"), "Ультра тема", "5 хвилин з Андрієм Окарою", "Формула газу" та інші (телеканал "5 телеканал") як частина передачі, вони не мали на меті рекламні цілі, не відокремлювалися від іншої інформації, а тому телеглядачі вводилися в оману щодо дійсної мети таких сюжетів, що є порушенням положень Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) . В зв’язку з цим позивач просить визнати недійсним договір.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Господарський суд міста Києва обґрунтовано дійшов висновку, що сторони уклали між собою змішаний договір, який складається з елементів договору підряду та надання послуг щодо виготовлення та розміщення реклами, в зв’язку з чим до даного договору необхідно застосовувати вимоги положень, встановлених Законом України "Про рекламу" (270/96-ВР) .

Згідно ст. 1 Закону України "Про рекламу" від 03.07.96 № 270/96 в редакції, чинній на момент укладення договору, рекламою є інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Стаття 1 зазначеного Закону також дає визначення прихованій рекламі, що це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій.

При цьому реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу. Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама". Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами". Прихована реклама забороняється (ст. 9 Закону України "Про рекламу").

Додатками до договору встановлено, що розміщення презентаційних сюжетів повинно було здійснюватись на таких телеканалах (програмах) "Діловий світ", "Новини", "Тиждень", "Енергетичне поле", "Український вимір" (телеканал УТ-1); "Ділові факти" (телеканал ІСТV), "Ера бізнесу", "Ера бізнес. Підсумки" (ТРК "Ера"), "Ультра тема", "5 хвилин з Андрієм Окарою", "Формула газу"(телеканал "5 телеканал") та інших обласних телеканалах.

З залучених до матеріалів справи документів вбачається, що хоча сюжети, виготовлені відповідачем, по суті є рекламними, але розміщувались вони у зазначених вище програмах не як реклама, а як частина передачі. Сюжети не відокремлювались від іншої інформації, а тому не могли бути ідентифіковані як реклама, що вводило в оману телеглядачів щодо дійсної мети такого сюжету.

Згідно ст. 13 закону України "Про рекламу" реклама повинна розміщуватися у перервах між програмами, передачами. Час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати 15 відсотків. Частка реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення не повинна перевищувати 20 відсотків

При цьому забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції сесій Верховної Ради України, сесій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України, Голови Верховного Суду України, народних депутатів України, членів Уряду України, а також трансляції релігійних служб, програм, передач для дітей та програм, передач новин (п.4 ст.13 зазначеного Закону).

За таких обставин, Господарський суд міста Києва обґрунтовано дійшов висновку, що лише частина умов договору № 01/01 від 03.01.06 суперечить ст. 13 Закону України "Про рекламу", внаслідок виконання яких сторонами було допущене порушення вимог зазначеного Закону.

В ст. 203 ЦК України зазначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

В мотивувальній частині рішення Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсними пп.5, 9, 11 та 12 додатку № 1 до договору, пп.6, 8, 10, 12, 13, 17 та 19 додатку № 2, пп.5 та 9 додатку № 3, пп.6 додатку № 4, пп.5 та 9 додатку № 5, пп.2 додатку № 6, пп.2, 4, 6 та 7 додатку № 7, пп.2 додатку № 8 та пп.2 додатку № 11 до договору.

Крім того, судом було встановлено, що пп.7 додатку № 1 та пп.14 додатку № 6 договору № 01/01 також суперечать ч.4 ст. 13 Закону України "Про рекламу". Однак, в резолютивній частині суд припустився помилки, не визнавши їх недійсними.

Що стосується застосування правових наслідків недійсності правочину, то необхідно зазначити, що позивач не звертався до суду з позовними вимогами про їх застосування.

Статтею 83 ГПК України передбачено, що при прийнятті рішення господарському суду надане право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів та третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи свідчать, що ні одна із сторін не зверталася з відповідним клопотанням.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.08 у справі № 48/185 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.08 № 48/185 змінити, виклавши п.2 резолютивної частини в наступній редакції:

"2. Визнати недійсними частини договору № 01/01 від 03.01.06, укладеного між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євразія-Медіа", саме: пп.5, 7, 9, 11 та 12 додатку № 1 до договору, пп.6, 8, 10, 12, 13, 17 та 19 додатку № 2, пп.5 та 9 додатку № 3, пп.6 додатку № 4, пп.5 та 9 додатку № 5, пп.2 та 14 додатку № 6, пп.2, 4, 6 та 7 додатку № 7, пп.2 додатку № 8 та пп.2 додатку № 11 до договору."