СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 12.04.2000
(Витяг)
Особам, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, і з таких підстав віднесені законодавством до інвалідів війни, встановлені для останніх пільги надаються з дня звернення із цього приводу до відповідного управління соціального захисту населення
У січні 1998 р. С. звернувся в суд із позовом до управління соціального захисту населення м. Тореза Донецької області (далі - управління). Позивач зазначав, що в грудні 1986 р. він був призваний на військові збори. У період із 17 грудня 1986 р. по 13 березня 1987 р. при виконанні військового обов'язку він брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (далі - ЧАЕС), де одержав захворювання, яке згідно з висновком Донецької регіональної міжвідомчої експертної ради від 24 квітня 1991 р. пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У 1992 р. йому було встановлено III групу інвалідності, підтверджену висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 20 березня 1997 р.
У грудні 1995 р. до Закону від 22 жовтня 1993 р. "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) були внесені зміни та доповнення, згідно з якими до інвалідів війни належать військовослужбовці, що стали інвалідами внаслідок захворювання, у зв'язку з ліквідацією аварії на ЧАЕС. Із 25 червня 1996 р. було змінено ст. 10 Закону від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , де визначено, що до військовослужбовців належать також військовозобов'язані, призвані на військові збори.
У зв'язку зі змінами в законодавстві С. вважав, що він повинен бути прирівняний у правовому статусі до інваліда війни і мати право на відповідні пільги після внесення змін та доповнень до ст. 7 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , тобто з 2 січня 1996 р. Управлінням йому було відмовлено в нарахуванні надбавки до пенсії починаючи із зазначеної дати, а відповідні нарахування проведені лише з 1 грудня 1997 р. Виходячи з наведеного позивач просив зобов'язати управління видати йому посвідчення інваліда війни, нарахувати надбавку до пенсії як інваліду війни III групи в розмірі 200 % від мінімальної пенсії з січня 1996 р., а також стягнути на його користь 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 15 квітня 1998 р. позов С. було задоволено. Зобов'язано управління видати йому посвідчення інваліда війни. Стягнуто з цього управління на користь позивача одноразово за період до 30 листопада 1997 р. 708 грн. 34 коп., а в подальшому зобов'язано сплачувати на його користь із 1 грудня 1997 р. по 20 березня 2000 р. щомісяця по 200 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, з відповідача стягнуто на користь С. 250 грн. на відшкодування моральної шкоди, а в дохід держави - 47 грн. 90 коп. державного мита. У касаційному порядку справа не розглядалась.
Постановою президії Донецького обласного суду від 8 липня 1999 р. зазначене рішення міського суду було змінено. Зобов'язано управління видати С. посвідчення інваліда війни, провести перерахунок надбавки до пенсії в розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком із 25 червня 1996 р. по 28 листопада 1999 р. Цією ж постановою з управління стягнуто на користь позивача 50 грн. на відшкодування моральної шкоди та в дохід держави - 85 коп. державного мита.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень як необгрунтованих. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Постановлюючи рішення, суди першої та наглядної інстанцій виходили з того, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС із числа військовозобов'язаних, призваних на військові збори. Відповідно до висновку МСЕК він визнаний інвалідом III групи і має право на надбавку до пенсії. Суд першої інстанції визнав за позивачем таке право з часу внесення змін до Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а суд наглядної інстанції - з моменту набрання чинності Законом від 6 червня 1996 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , тобто з 25 червня 1996 р.
Проте такі висновки не є обгрунтованими. Закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) набрав чинності з 1 січня 1994 р. згідно з Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 1993 р. "Про введення в дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3552-12) . Цією ж Постановою Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів України до 1 січня 1994 р. прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування зазначеного Закону.
Відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1994 р. N 94 (94-94-п) "Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" громадянам, які набули статусу ветерана війни або особи, що має особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на котрих поширюється чинність цього Закону (3551-12) , після прийняття останнього пільги надаються з дня звернення.
Призначення та перерахунок пенсій згідно зі ст. 81 Закону від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) і Типовим положенням про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. N 461 (461-96-п) покладено на відповідні управління.
Порядок проведення перерахунку призначеної пенсії при виникненні права на її підвищення визначено у ст. 84 Закону "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) . Цей перерахунок провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за ним, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо таку заяву подано ним після 15-го числа.
Згідно зі ст. 12 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним із цією катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок катастрофи, і самою катастрофою визнається встановленим, якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я.
Проте суд не з'ясував, коли саме позивач порушив перед управлінням питання щодо нарахування йому надбавки до пенсії як інваліду війни, та не перевірив правомірності нарахування такої надбавки з 1 грудня 1997 р.
За таких обставин висновок суду про те, що управління відповідно до ст. 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) зобов'язано здійснити перерахунок пенсії позивачу як інваліду війни з 25 червня 1996 р., тобто з дня набрання чинності Законом від 6 червня 1996 р. "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (230/96-ВР) , не є обгрунтованим, оскільки він не узгоджується із зазначеними вище нормативними актами, що встановлюють термін надання пільг.
Вирішуючи позовні вимоги С. про відшкодування моральної шкоди, суд не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України із цих питань, даних у п. 9 постанови від 31 березня 1995 р. N 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", про те, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви. Згідно з п. 4 цієї ж постанови позивач має зазначити в позовній заяві, в чому така шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у судовому засіданні просив стягнути з управління моральну шкоду в сумі 1 тис. грн., посилаючись на те, Що дії відповідача негативно вплинули на його фізичний та психічний стан, що виявилось у необхідності звернення за медичною допомогою та придбання препаратів для лікування. Проте ніяких доказів на підтвердження зазначених вимог С. не надав, а суд свій висновок про заподіяння йому моральної шкоди не мотивував.
Невідповідність рішення суду вимогам ст. 203 ЦПК (1502-06) у частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди було залишено президією обласного суду поза увагою. Крім того, змінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, президія обласного суду не врахувала вимог ч. 2 ст. 440-1 ЦК (1540-06) , згідно з якими він не може бути меншим ніж п'ять мінімальних розмірів заробітної плати. Зокрема, стягнувши на користь позивача 50 грн. на відшкодування моральної шкоди, президія обласного суду не врахувала того, яким був мінімальний розмір заробітної плати на час вирішення спору.
Враховуючи те, що при розгляді справи судом допущені порушення вимог статей 15, 30, 62, 202, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , постановлені рішення не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336-338 ЦПК (1503-06) , судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Торезького міського суду та постанову президії Донецького обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного суду України",
4 (20), 29 вересня 2000 р.