Суть спору: 17.10.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(далі - Позивач за первісним позовом та Відповідач за зустрічним позовом) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» (далі - Відповідач за первісним позовом та Позивач за зустрічним позовом) з вимогою стягнути заборгованість за договором фінансового лізингу №826-LD від 19.09.2008 у сумі 2 778 663,59 грн., в тому числі: основного боргу -2 515 589,22 грн., неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів -153 165,24 грн., 3% річних -59 656,33 грн., неустойка за несвоєчасне повернення предмету лізингу -50 252,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом послався на те, що 19.09.2008 між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 826-LD. Позивачем за первісним позовом надано послуги згідно з умовами договору в повному обсязі в узгоджені строки, що підтверджується актами приймання-передачі від 17.10.2008. В порушення зобов'язань за договором відповідач за первісним позовом не здійснював сплату лізингових платежів належним чином, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом.

10.03.2011 господарським судом Луганської області винесено рішення, яким суд вирішив стягнути з ТОВ «Автотрейд» та користь ТОВ «УніКредит Лізинг» заборгованість у розмірі 3 470 034,86 грн., в тому числі 3 073 921,43 грн. заборгованість з оплати лізингових платежів за період з 31.12.2008 по 31.01.2011 (включно). При цьому ТОВ «Автотрейд» частково виконав свої зобов'язання за договором щодо сплати боргу. А з 30.04.2011 до моменту подачі позову продовжує не виконувати свої зобов'язання. Тому лізингодавець, керуючись ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», реалізував своє право на односторонню відмову від договору фінансового лізингу та припинив дію договору з 27.07.2012, надіславши 25.07.2012 кур'єрською службою доставки «Альтернативна служба доставки»на адресу лізингоодержувача повідомлення вих. № 1625 від 25.07.2012 про відмову від договору з вимогою повернути предмет лізингу, яке було отримано відповідачем за первісним позовом 26.07.2012.

Відповідно до акту приймання -передачі від 30.07.2012 лізингоодержувач повернув лізингодавцеві предмет лізингу, а саме:

- тягач Renault Premium 380 Euro 3 (колір «білий»); номер шасі VF625GPA000002689, вартість (в т.ч. ПДВ) 511 113,55 грн.;

- причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»), номер шасі ZAHB1SAAS30092316, вартість (в т.ч. ПДВ) 702 932,88 грн.

Відповідач за первісним позовом 13.11.2012 звернувся з зустрічним позовом до позивача за первісним позовом про визнання недійсним з моменту укладення договору фінансового лізингу № 826-LD від 19.09.2008 між ТОВ «УніКредит Лізинг» та ТОВ «Автотрейд»з застосуванням реституційних наслідків, та повернення грошових коштів в розмірі 1 144 447,28 грн. шляхом їх стягнення. Зустрічні вимоги позивача за зустрічним позовом ґрунтуються на невідповідності умов договору фінансового лізингу з точки зору його відплатності в контексті приписів ч.2 ст.1, п.2 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України, та тягне за собою порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що у відповідності з ч. 1 ст. 215 ЦК України є безумовною підставою для висновку про недійсність положень даного договору фінансового лізингу, викладених у 7 розділу, а також графіку лізингових платежів в цілому, адже ними обсяг зобов'язань відповідача за первісним позовом визначався виключно в Євро. Крім того, позивач за зустрічним позовом посилаючись на ст. 1212 ЦК України, вважає, що відповідач за даним позовом безпідставно отримав грошову суму в розмірі 1 144 447,28 грн., які були сплачені позивачем у виконання даного договору фінансового лізингу та зобов'язаний повернути отримані кошти позивачеві.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву від 16.11.2012, зокрема, зазначив, що лізинговий платіж, визначений у графіку лізингових платежів, включає в себе (в цій сумі) частину платежу, яка є відшкодуванням та частину платежу, яка є комісією лізингодавця. Ціна предмету лізингу, як і відшкодування ціни предмету лізингу є фіксованою, визначеною сумою в гривні, яка виражена в Євро, виходячи з курсу Євро до гривні на день передачі предмета лізингу, тобто така складова лізингового платежу як відшкодування ціни предмету лізингу є незмінною впродовж дії договору фінансового лізингу. При цьому, зміна гривневої суми лізингового платежу в цілому, який включає в себе (в цій сумі) таку незмінну складову як відшкодування ціни предмету лізингу, не суперечить ч.2 ст. 632 ЦК України, якою допускається можливість зміни ціни (лізингового платежу) після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна розміру (гривневої суми) лізингових платежів згідно розділу 7 договору фінансового лізингу не призводить до збільшення загальної вартості майна -предмету лізингу, відповідно, не збільшується і складова частина лізингових платежів, які відшкодовують частину ціни предмету лізингу. Зміна (гривневої суми) лізингових платежів за рахунок зміни курсу валюти лише змінює ту частину лізингового платежу, яка є комісією (винагородою) лізингодавця за передане в лізинг майно.

Крім того, помилкові та упереджені, на думку позивача за первісним позовом, висновки позивача за зустрічним позовом щодо укладення договору з порушенням приписів ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не відповідають ні змісту укладеного договору, ні фактичному змісту вказаної статті, яка не містить вичерпного переліку складових лізингових платежів та вимог щодо порядку їх сплати, а тому доводи відповідача за первісним позовом є довільним тлумаченням наведених норм чинного законодавства.

До того ж, виходячи зі змісту деяких угод (оренди, надання послуг тощо) випливає, що застосувати двосторонню реституцію до таких правочинів при визнанні їх недійсними неможливо, оскільки неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном, а у спорі, що розглядається, - користування предметами лізингу. Зазначена позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України № 31/257-10, 44/18пн, 7/123/09-27/234/09, 5002-11/4565-2010 та 31/257-10.

Крім того, позивачем за первісним позовом у судовому засіданні 11.12.2012 було надано заяву про застосування позовної давності. В обґрунтування даної заяви позивач за первісним позовом зазначив, що оскільки договір фінансового лізингу укладено 19.08.2008, що з моменту його укладення минуло більше трьох років.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у зустрічному позові, первісні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та поясненні від 29.11.2012, зокрема, що стосується посилання позивача за первісним позовом на судову практику щодо застосування реституційних наслідків до вимог про визнання недійсними договорів оренди, то дані наслідки не застосовуються до вимог про застосування реституційних наслідків визнання недійсними договорів фінансового лізингу, оскільки лізинг за своєю юридичною природою не є орендою в класичному її розумінні, тому що до складу лізингового платежу входить частина вартості майна та метою фінансового лізингу є придбання в розстрочку предмету лізингу.

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд встановив такі фактичні обставини.

19.09.2008 між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 826-LD (далі -договір) з додатками та додатковими угодами до нього. Згідно п.1.1 вказаного договору «Лізингодавець»- «УніКредит Лізинг»(позивач за первісним позовом) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених «Лізингоодерждувачем»специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі) та передати предмет лізингу у користування «Лізингоодержувачу»- ТОВ «Автотрейд»(відповідач за первісним позовом) на строк та умовах, визначених цим договором. Крім цього, вказаним пунктом була встановлена ціна предмету лізингу в еквіваленті 648 000 євро, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют НБУ на день укладення договору, що становить 4 558 722, 12 грн. і підлягає перерахунку на день підписання акта приймання-передачі за відповідною формою наведеною у договорі (а.с. 9-26).

Специфікацією (додаток № 1 до договору) сторони визначили предмет лізингу:

- тягач Renault Premium 370 Euro 5 (колір «голубий Israel»); 3 шт., вартість (в т.ч. ПДВ) 273 000,00 еквівалент Євро;

- причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»), 3 шт., вартість (в т.ч. ПДВ) 375 000,00 еквівалент Євро (а.с.22).

В той же час, п.1.1 договору змінювався в редакції додаткових угод від 27.11.08 (а.с.24), від 30.01.09 (а.с.27), від 23.03.09 (а.с.31), а також змінювався графік внесення лізингових платежів.

Згідно останньої редакції п. 1.1 договору за додатковою угодою № 3 від 23.03.09 (а.с.31) ціна предмету лізингу становила в еквіваленті 432 000 євро, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют НБУ на день укладення договору, що становить 3 039 148,08 грн. і підлягає перерахунку на день підписання акта приймання-передачі за відповідною формою наведеною у договорі. Крім того, п.1.2 додаткової угоди № 3 сторони дійшли згоди викласти у новій редакції «Специфікацію».

Специфікацією (додаток № 1 до додаткової угоди № 3) сторони визначили предмет лізингу:

- тягач Renault Premium 370 Euro 5 (колір «голубий Israel»); 2 шт., вартість (в т.ч. ПДВ) 182 000,00 еквівалент Євро;

- причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»), 2 шт., вартість (в т.ч. ПДВ) 250 000,00 еквівалент Євро (а.с.33).

Додатковою угодою № 4 від 12.10.2009 до договору сторони дійшли згоди змінити Додаток № 2/1 до договору (графік лізингових платежів) та викласти його в новій редакції (а.с.34-35).

На виконання умов вказаного договору лізингу позивач передав у власність відповідача предмет лізингу, а саме:

- тягач Renault Premium 380 Euro 3 (колір «білий»); 2 шт., № шасі VF625GPA000002689 та № VF625GPA000002688, вартість (в т.ч. ПДВ) 182 000,00 еквівалент Євро; 1 226 252,48 грн.;

- причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»), 2 шт., № шасі ZAHB1SAAS30092316 та № ZAHB1SAAS30080592, вартість (в т.ч. ПДВ) 250 000,00 еквівалент Євро, 1 684 412,76 грн., що підтверджується актом приймання передачі від 17.10.08 (а.с.36-37).

Умовами договору передбачено, що відповідач оплачує предмет лізингу відповідно до пункту 7 договору з урахуванням відповідних графіків внесення лізингових платежів, які змінювалися за вказаними вище додатковими угодами.

З причин невиконанням відповідачем за первісним позовом умов договору позивач за первісним позовом відмовився від договору фінансового лізингу та припинив його дію з 27.07.2012, надіславши 25.07.2012 кур'єрською службою доставки «Альтернативна служба доставки»на адресу Лізингоодержувача повідомлення вих. № 1625 від 25.07.2012 про відмову від договору фінансового лізингу із вимогою повернути предмет лізингу (а.с.41).

Зазначене повідомлення було отримане уповноваженою особою відповідача за первісним позовом 26.07.2012 (а.с.42).

Відповідачем за первісним позовом було повернуто предмети лізингу, про що свідчать акти приймання -передачі від 30.07.2012 та від 31.07.2012 (а.с. 89-90).

Розглянувши матеріали, додані до позовної заяви, надані учасниками судового процесу докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість первісних позовних вимог, та обґрунтованість зустрічних позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні у повному обсязі первісних позовних вимог, та задоволення зустрічних позовних вимог з таких підстав.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно обґрунтованості зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 826-LD від 19.09.2008 з застосуванням реституційних наслідків, а саме -стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів в розмірі 1 144 447,28 грн., суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Так, умовами п. 7.1 договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до цього договору, який є його невід'ємною частиною. Комісія Лізингодавця розраховується на базі місяця з 30 днів та року з 360 днів. Перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, б) авансу ціни предмету лізингу (п.7.2.1). Другий лізинговий платіж складається із: а) комісії Лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета лізингу; б) ПДВ на суму нарахованої до сплати комісії згідно з підпунктами а) пункту 7.2.2, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета лізингу. ПДВ, згідно з цим підпунктом, розраховується та сплачується у відповідності зі статтею 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) або іншою нормою законодавства, що змінить або замінить зазначену (п.7.2.2). Третій та четвертий лізингові платежі складається з авансу ціни предмета лізингу (п.п.7.2.3,7.2.4).

Пунктом 7.2.3 договору обумовлено, що періодичні лізингові платежі складаються із:

а) відшкодування, яке є гривневою сумою, визначеної в Графіку, помноженої на Курс Міжбанківського Ринку;

в) комісії Лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 (одну) гривню. В будь-якому випадку розмір лізингового платежу не може бути меншим, ніж розмір відшкодування,

та наступних змінних складових:

с) ПДВ, на суму нарахованої до сплати комісії, згідно з підпунктом в) пункту 7.2.3, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета лізингу. ПДВ згідно з цим підпунктом розраховується на сплачується згідно зі статтею 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) або іншою нормою законодавства, що змінить або замінить зазначену.

Пунктом 7.6 договору передбачено, що Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі у гривнях на дати платежів, зазначених у графіках лізингових платежів, в сумі визначеній у повідомленні про лізинговий платіж, на рахунок, зазначених у розділі 15 договору. В свою чергу, Лізингодавець письмово має повідомляти Лізингоодержувачу про належну до сплати суму лізингового платежу за 3 робочі дні до визначеної графіком кожної чергової дати платежу, виходячи з офіційного курсу обміну валюти Національного банку України на дату повідомлення (з подальшим самостійним перерахунком Лізингоодержувачем у разі неспівпадіння такого курсу з курсом на дату платежу) з використанням наступної формули:

К = (С*КДП) -(С*КП), де

К -сума коригування;

С -сума платежу, що зазначена в Додатку № 2;

КДП -курс на дату платежу;

КП -курс повідомлення.

Розділом 9 договору сторони передбачили порядок здійснення розрахунків:

п.9.1 -всі платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем за цим договором визначені в еквіваленті та сплачуються у валюті, згідно з п.7.6. та п.7.7.,

а) витрати за п.8.1 мають бути сплачені протягом 5-ти робочих днів після одержання відповідного повідомлення Лізингодавця;

п.9.3 -датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця;

п.9.4 -всі суми, одержані Лізингодавцем від Лізингоодержувача або третьої сторони будуть використовуватися в наступному порядку: по -перше, для погашення неустойки, по-друге, для сплати прострочених платежів, по-третє, для погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати), по-четверте, для сплати поточних лізингових платежів. Лізингодавець отримує право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

Таким чином, періодичні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмету лізингу та нарахованої суми ПДВ.

За умовами Графіку лізингових платежів (додаток № 2 до договору) останні включають в себе лише дві складові: 1) відшкодування вартості майна; 2) винагороду Лізингодавця, які виражені виключно в Євро, а датою платежу періодичних лізингових платежів визначається останнє число відповідного місяця.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Водночас, з аналізу розрахунку вартості лізингових платежів вбачається, що він залежить від курсових коливань Євро до гривні на кожну дату оплати, визначену у графіку виходячи з офіційного курсу обміну гривні до Євро на дату повідомлення, що саме зумовлює порушення прав і інтересів лізингоодержувача, оскільки неможливо чітко встановити таке коригування у випадку нездійснення платежів у передбачені строки. При цьому, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не передбачає можливості отримання винагороди лізингодавця в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні, але встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно.

В свою чергу, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України забороняє зміну ціни договору після його виконання.

В ході судового розгляду справи встановлено та не спростовано позивачем за первісним позовом, що вартість предметів лізингу, придбаних за національною валютою України, не була змінена після їх придбання лізингодавцем за договорами купівлі-продажу, що дає підстави вважати про незмінюваність впродовж всього періоду дії договорів фінансового лізингу вартості предметів лізингу для лізингодавця і відповідно для лізингоодержувача при їх відшкодуванні у складі лізингових платежів, в зв'язку з чим і відсутні правові підстави для застосування положень ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Таким чином, порядок визначення лізингових платежів, встановлений розділом 7 та 9 спірного договору фінансового лізингу, відповідно до якого безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предметів лізингу, та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг, що суперечить структурі лізингових платежів, визначеній статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Приймаючи до уваги характер допущених порушень чинного законодавства при укладенні спірного договору фінансового лізингу відносно порядку визначення, строків і розміру грошових зобов'язань, які є істотними умовами договорів у розумінні ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 2,3 ст. 180 Господарського кодексу України, відсутність яких не може бути визначена в інших пунктах договорів. Тому, незаконність частини договору має наслідком визнання недійсним договору фінансового лізингу в цілому згідно приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним спірного договору фінансового лізингу.

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування позовної давності щодо зустрічного позову за клопотанням позивача за первісним позовом, оскільки згідно п.3.3 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» (з наступними змінами від 10.12.2004), недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Однак необхідно мати на увазі, що до вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у статтях 56 і 57 Цивільного кодексу, діють загальні правила щодо строку позовної давності, оскільки спеціальних правил стосовно цих випадків законодавство не передбачає.

Що стосується зустрічних позовних вимог про застосування реституційних наслідків недійсності спірного договору фінансового лізингу та зобов'язання відповідача за зустрічним позовом повернути грошові кошти, отримані за спірним договором фінансового лізингу, в сумі 1 144 447,28 грн., суд також вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, у тому числі грошові, виникають з певних юридичних фактів, зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України, які безпосередньо передбачають можливість виникнення зобов'язань внаслідок придбання або збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, можливість застосування зазначених наслідків не перебуває у залежності від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.

Згідно із ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України означений законодавчий припис у повній мірі стосується і грошових коштів, які є видом майна у розумінні ст. 177 цього Кодексу.

Виходячи із змісту наведених положень, можливість реалізації зазначеного кондикційного зобов'язання вимагає наявності наступної сукупності умов:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.

Встановлення наявності сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача за зустрічним позовом та, відповідно, оцінки для суду відносно вирішення справи в цій частині зустрічного позову.

Відносно збільшення майна у набувача за рахунок потерпілого з одночасним зменшенням його у потерпілого.

Факт отримання відповідачем за зустрічним позовом як одержувачем від позивача за зустрічним позовом грошових коштів за спірним договором фінансового лізингу в сумі 1 144 447,28 грн., а отже і одночасність збільшення майна першого за рахунок останнього - достатньою мірою підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, а саме -банківськими виписками ЛОФ АКБ «Укрсоцбанк» від 23.09.2008 (а.с.102-103), 20.01.2009 (а.с.104-105), Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» від 15.12.2010 (а.с.106), АТ «ОТП Банк», м. Київ від 08.07.2011 (а.с.79), ПАТ «Укрсоцбанк» Луганське відділення № 550 від 08.08.2011 (а.с.80), 19.08.2011 (а.с.81-82), 09.09.2011 (а.с.83-85), 21.10.2011 (а.с.86-88), 22.11.2011 (а.с.75), 24.07.2011 (а.с.77 -78), та наданим позивачем за зустрічним позовом реєстром платіжних доручень за договором (а.с.92).

Стосовно відсутності правових підстав для збільшення (збереження) грошових коштів.

Згідно встановлених судом обставин, правовою підставою для здійснення позивачем за зустрічним відповідних платежів на користь відповідача за зустрічним позовом був договір фінансового лізингу № 826 -LD від 19.09.2008. За змістом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України і ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України договір, зазвичай, виступає належною правовою підставою для виникнення зустрічних взаємообумовлених зобов'язань.

Договір фінансового лізингу № 826 -LD від 19.09.2008 в контексті положень ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України є недійсним з моменту вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов'язків на майбутнє припиняється.

З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) " від 07.04.2008 №01-8/211 (v_211600-08) , наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Неможливість настання обумовлених спірним договором правових наслідків з моменту їх укладання через їх недійсність, зокрема відносно встановлення та існування підстав для нарахування і отримання відповідачем за зустрічним позовом лізингових платежів зумовлює висновок про відсутність таких належним підстав, що у повній мірі узгоджується із п.1 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, встановлений судом факт внесення позивачем за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 1 144 447,28 грн. за визнаним недійсним договором фінансового лізингу, вказує на наявність передбаченої законодавством сукупності умов для примусового виконання відповідачем за зустрічним позовом кондикційного зобов'язання перед позивачем за зустрічним позовом з повернення означеної суми грошових коштів, що у повній мірі узгоджується із реституційними наслідками, визначеними ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача за зустрічним позовом на неможливість застосування реституційних наслідків недійсності спірного договору фінансового лізингу, оскільки виходячи зі змісту деяких угод (оренди, надання послуг тощо) випливає, що застосувати двосторонню реституцію до таких правочинів при визнанні їх недійсними неможливо, оскільки неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном, а у спорі, що розглядається, - користування предметами лізингу, з огляду на те, що дані наслідки не застосовуються до вимог про застосування реституційних наслідків визнання недійсними договорів фінансового лізингу, оскільки лізинг за своєю юридичною природою не є орендою в класичному її розумінні, тому що до складу лізингового платежу входить частина вартості майна та метою фінансового лізингу є придбання в розстрочку предмету лізингу.

З огляду на вищенаведене, не вбачається підстав для задоволення первісного позову про стягнення з відповідача за первісним позовом за умовами договору фінансового лізингу № 826-LD від 19.09.2008 на користь позивача за первісним позовом 2 778 663,59 грн., в тому числі: 2 515 589,22 грн. основного боргу, 153 165,24 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів, 59 656,33 грн. -3% річних, 50 252,80 грн. -неустойка за несвоєчасне повернення предмету лізингу, оскільки відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України правовою підставою для виникнення господарських зобов'язань відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом був договір фінансового лізингу № 826-LD від 19.09.2008, який наразі визнано судом недійсним, тому він не створює ніяких прав та обов'язків у сторін щодо предмету лізингу з моменту його укладення. В даному випадку позивач за первісним позовом не довів суду належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявності правових підстав для стягнення лізингових платежів.

Також суд не приймає посилання представника позивача за первісним позовом на рішення господарського суду Луганської області від 10.03.2011 по справі № 6/13/2011, яким з відповідача за первісним позовом стягнуто на користь позивача за первісним позовом за зазначеним договором фінансового лізингу основний борг в сумі 3 073 921,43 грн., інфляційні нарахування в сумі 191 684,01 грн., неустойку в сумі 133 245,75 грн. та 3% річних в сумі 71 183,67 грн. (а.с.38-40), як на доказ визнання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за договором фінансового лізингу, оскільки з викладених вище підстав суд дійшов висновку про недійсність зазначеного договору, відповідність якого положенням ст. 203 Цивільного кодексу України не була предметом розгляду у справі № 6/13/2011.

Судові витрати у відповідності з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за первісним та зустрічним позовом покладаються на позивача за первісним позовом.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

3. Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 826 -LD від 19.09.2008, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотрейд».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, ідентифікаційний код 33942232, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд», 91005, м. Луганськ, вул. 26 Бакинських комісарів, 170, код ЄДРПОУ 32279782, грошові кошти, отримані за договором фінансового лізингу № 826 -LD від 19.09.2008 в розмірі 1 144 447 грн. 28 коп. (один мільйон сто сорок чотири тисячі чотириста сорок сім гривень 28 копійок), та судові витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом в розмірі 23 961 грн. 95 коп. (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят одна гривня 95 копійок), видати наказ позивачеві за зустрічним позовом після набрання рішенням законної сили.