27.01.2011 господарським судом Луганської області прийнято рішення у справі № 15/99 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» про стягнення 1352564 грн. 37 коп., суми заборгованості за договором фінансового лізингу від 23.03.2009 № 998-LD, а саме: 1076754 грн. 41 коп. -основного боргу; 111874 грн. 62 коп. -неустойки; 20338 грн. 62 коп. -3% річних; 54354 грн. 26 коп. -інфляційних втрат. Зазначеним рішенням позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»задоволені у повному обсязі. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2011 залишено без змін. В касаційному порядку постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.03.2011 та рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2011 не оскаржувались та набрали законної сили.

17.10.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» за договором фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 1577527,26 грн. основного боргу, неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів у сумі 94716,51 грн., 3 % річних у розмірі 46660,07 грн. та 68027,95 грн. неустойки за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», позивачем за первісним позовом, позовні вимоги мотивовано тим, що 23.03.2009 між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 998-LD. Позивач виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу від 23.03.2009 № 998-LD згідно з умовами договору в повному обсязі в узгоджені строки, що підтверджується актами приймання-передачі від 01/04/2009. В порушення зобов'язань за договором відповідач не здійснював сплату лізингових платежів належним чином, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом.

27.01.2011 господарським судом Луганської області прийнято рішення, яким суд вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»заборгованість у розмірі 1352564 грн. 37 коп., в тому числі 1076754 грн. 41 коп. заборгованість з оплати лізингових платежів за період з 15.04.2009 по 15.10.2010 включно. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейд» не виконав свої зобов'язання за договором щодо сплати боргу. та продовжує не виконувати свої зобов'язання. Тому лізингодавець, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», реалізував своє право на односторонню відмову від договору фінансового лізингу та припинив дію договору з 27.07.2012, надіславши 25.07.2012 кур'єрською службою доставки «Альтернативна служба доставки» на адресу лізингоодержувача повідомлення вих. № 1624 від 25.07.2012 про відмову від договору з вимогою повернути предмет лізингу, яке було отримано відповідачем 26.07.2012.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейд»проти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» заперечив та 05.11.2012 заявив до позивача зустрічний позов про визнання недійсним з моменту вчинення договору фінансового лізингу та повернення грошових коштів у розмірі 525346,97 грн., який прийнято судом до розгляду.

Позивач за зустрічним позовом свої зустрічні позовні вимоги обґрунтував невідповідністю умов договору фінансового лізингу з точки зору його відплатності приписам ч. 2 ст. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, та порушенням вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що у відповідності з ч. 1 ст. 215 ЦК України є безумовною підставою для висновку про недійсність положень даного договору фінансового лізингу, викладених у 7 розділу, а також графіку лізингових платежів в цілому, адже ними обсяг зобов'язань відповідача за первісним позовом визначався виключно в Євро. Крім того позивач за зустрічним позовом посилаючись на ст. 1212 ЦК України, вважає, що відповідач за даним позовом безпідставно отримав грошову суму в розмірі 525346 грн. 97 коп., які були сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотрейд»на виконання договору фінансового лізингу та зобов'язаний повернути отримані кошти позивачеві за зустрічним позовом.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 11.12.2012 первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву від 16.11.2012, зокрема, зазначив, що лізинговий платіж, визначений у графіку лізингових платежів, включає в себе (в цій сумі) частину платежу, яка є відшкодуванням та частину платежу, яка є комісією лізингодавця. Ціна предмету лізингу, як і відшкодування ціни предмету лізингу є фіксованою, визначеною сумою в гривні, яка виражена в Євро, виходячи з курсу Євро до гривні на день передачі предмета лізингу, тобто така складова лізингового платежу як відшкодування ціни предмету лізингу є незмінною впродовж дії договору фінансового лізингу. При цьому, зміна гривневої суми лізингового платежу в цілому, який включає в себе (в цій сумі) таку незмінну складову як відшкодування ціни предмету лізингу, не суперечить ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, якою допускається можливість зміни ціни (лізингового платежу) після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна розміру (гривневої суми) лізингових платежів згідно розділу 7 договору фінансового лізингу не призводить до збільшення загальної вартості майна -предмету лізингу, відповідно, не збільшується і складова частина лізингових платежів, які відшкодовують частину ціни предмету лізингу. Зміна (гривневої суми) лізингових платежів за рахунок зміни курсу валюти лише змінює ту частину лізингового платежу, яка є комісією (винагородою) лізингодавця за передане в лізинг майно.

Крім того, помилкові та упереджені, на думку позивача за первісним позовом, висновки позивача за зустрічним позовом щодо укладення договору з порушенням приписів ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не відповідають ні змісту укладеного договору, ні фактичному змісту вказаної статті, яка не містить вичерпного переліку складових лізингових платежів та вимог щодо порядку їх сплати, а тому доводи відповідача за первісним позовом є довільним тлумаченням наведених норм чинного законодавства.

До того ж, виходячи зі змісту деяких угод (оренди, надання послуг тощо) випливає, що застосувати двосторонню реституцію до таких правочинів при визнанні їх недійсними неможливо, оскільки неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном, а у спорі, що розглядається, - користування предметами лізингу. Зазначена позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України № 31/257-10, 44/18пн, 7/123/09-27/234/09, 5002-11/4565-2010 та 31/257-10.

Крім того, позивачем за первісним позовом у судовому засіданні 11.12.2012 було надано заяву про застосування позовної давності до зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд». В обґрунтування даної заяви позивач за первісним позовом зазначив, що з моменту укладення договору фінансового лізингу від 23.03.2009 минуло більше трьох років.

Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»не визнав з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та поясненні від 29.11.2012, зокрема, що стосується посилання позивача за первісним позовом на судову практику щодо застосування реституційних наслідків до вимог про визнання недійсними договорів оренди, а саме зазначив, що дані наслідки не застосовуються до вимог про застосування реституційних наслідків визнання недійсними договорів фінансового лізингу, оскільки лізинг за своєю юридичною природою не є орендою в класичному її розумінні, тому що до складу лізингового платежу входить частина вартості майна та метою фінансового лізингу є придбання в розстрочку предмету лізингу. Крім того, позивач за зустрічним позовом, з посиланням на п. 3.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», заперечив проти клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності до зустрічних позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу від 23.03.2009 № 998-LD недійсним.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд дійшов до наступного.

23.03.2009 між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 998-LD з додатками та додатковими угодами до нього. Згідно п. 1.1 вказаного договору лізингодавець, Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(позивач за первісним позовом), взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодерждувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому договорі) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу», Товариству з обмеженою відповідальністю «Автотрейд»(відповідач за первісним позовом), на строк та умовах, визначених цим договором.

За спеціальними умовами договору фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 ціна предмету лізингу становить еквівалент 216000,00 Євро, у т.ч. ПДВ, яка розрахована із гривні за офіційним курсом обміну валют Національного Банку України на день укладання договору фінансового лізингу, що на день укладання договору становить 2253469 грн. 68 коп.

Специфікацією, додаток № 1 до договору, сторони визначили предмет лізингу:

- один тягач Renault Premium 370 Euro 5 (колір «голубий Israel»), 11000 см3;

- один причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»).

В той же час, п. 1.1 договору змінювався в редакції додаткової угоди від 01.04.2009, а також змінювався графік внесення лізингових платежів додатковою угодою № 1 від 01.04.2009 та додатковою угодою № 2 від 12.10.2009.

Згідно останньої редакції п. 1.1 договору за додатковою угодою № 1 від 01.04.2009 ціна предмету лізингу становила в еквіваленті 231442,99 Євро, що становить 2470666 грн. 97 коп.

На виконання умов вказаного договору лізингу позивач передав у власність відповідача предмет лізингу, а саме:

- тягач Renault Premium 380 Euro 3 (колір «білий»); 1 шт., номер шасі ZAHB1SAAS0091431, вартість (в т.ч. ПДВ) 91000,00;

- причеп -автовоз Rolfo модель Formula Arctic (колір «синій»), 1 шт., номер шасі VF624GPD000001081, вартість (в т.ч. ПДВ) 125000,00 еквівалент Євро.

Умовами договору передбачено, що відповідач оплачує предмет лізингу відповідно до пункту 7 договору з урахуванням відповідних графіків внесення лізингових платежів, які змінювалися за вказаними вище додатковими угодами.

З причин невиконанням відповідачем за первісним позовом умов договору позивач за первісним позовом відмовився від договору фінансового лізингу та припинив його дію з 27.07.2012, надіславши 25.07.2012 кур'єрською службою доставки «Альтернативна служба доставки»на адресу лізингоодержувача повідомлення вих. № 1624 від 25.07.2012 про відмову від договору фінансового лізингу із вимогою повернути предмет лізингу.

Зазначене повідомлення було отримане уповноваженою особою відповідача за первісним позовом 26.07.2012.

Відповідачем за первісним позовом було повернуто предмети лізингу, про що свідчать акт приймання -передачі від 25.09.2012.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Стосовно обґрунтованості зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 з застосуванням реституційних наслідків, а саме -зобов'язати відповідача за зустрічним позовом повернути позивачу за зустрічним позовом грошові кошти в розмірі 525346 грн. 97 коп., суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Так, умовами п. 7.1 договору встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною. Комісія Лізингодавця розраховується на базі місяця з 30 днів та року з 360 днів.

Перший лізинговий платіж складається із:

а) комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору,

б) авансу ціни предмету лізингу (п. 7.2.1).

Другий лізинговий платіж складається із:

а) комісії Лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета лізингу;

б) ПДВ на суму нарахованої до сплати комісії згідно з підпунктами а) пункту 7.2.2, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета лізингу. ПДВ, згідно з цим підпунктом, розраховується та сплачується у відповідності зі статтею 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) або іншою нормою законодавства, що змінить або замінить зазначену (п. 7.2.2). Третій та четвертий лізингові платежі складається з авансу ціни предмета лізингу (п.п.7.2.3,7.2.4).

Пунктом 7.2.3 договору обумовлено, що періодичні лізингові платежі складаються із:

а) відшкодування, яке є гривневою сумою, визначеної в Графіку, помноженої на Курс Міжбанківського Ринку;

в) комісії Лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 (одну) гривню. В будь-якому випадку розмір лізингового платежу не може бути меншим, ніж розмір відшкодування, та наступних змінних складових:

с) ПДВ, на суму нарахованої до сплати комісії, згідно з підпунктом в) пункту 7.2.3, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від ціни предмета лізингу. ПДВ згідно з цим підпунктом розраховується на сплачується згідно зі статтею 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість» (168/97-ВР) або іншою нормою законодавства, що змінить або замінить зазначену.

Пунктом 7.6 договору передбачено, що лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі у гривнях на дати платежів, зазначених у графіках лізингових платежів, в сумі визначеній у повідомленні про лізинговий платіж, на рахунок, зазначених у розділі 15 договору. В свою чергу, лізингодавець письмово має повідомляти лізингоодержувачу про належну до сплати суму лізингового платежу за 3 робочі дні до визначеної графіком кожної чергової дати платежу, виходячи з офіційного курсу обміну валюти Національного банку України на дату повідомлення (з подальшим самостійним перерахунком лізингоодержувачем у разі неспівпадіння такого курсу з курсом на дату платежу) з використанням наступної формули:

К = (С*КДП) -(С*КП), де

К -сума коригування;

С -сума платежу, що зазначена в Додатку № 2;

КДП -курс на дату платежу;

КП -курс повідомлення.

Розділом 9 договору сторони передбачили порядок здійснення розрахунків:

п. 9.1 -всі платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем за цим договором визначені в еквіваленті та сплачуються у валюті, згідно з п.7.7 та п.7.7., а) витрати за п.8.1 мають бути сплачені протягом 5-ти робочих днів після одержання відповідного повідомлення Лізингодавця;

п. 9.3 -датою виконання платежу вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця;

п. 9.4 -всі суми, одержані Лізингодавцем від Лізингоодержувача або третьої сторони будуть використовуватися в наступному порядку: по -перше, для погашення неустойки, по-друге, для сплати прострочених платежів, по-третє, для погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати), по-четверте, для сплати поточних лізингових платежів. Лізингодавець отримує право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

Таким чином, періодичні лізингові платежі складаються з відшкодування ціни предмету лізингу та нарахованої суми ПДВ.

За умовами Графіку лізингових платежів (додаток № 2 до договору) останні включають в себе лише дві складові: 1) відшкодування вартості майна; 2) винагороду Лізингодавця, які виражені виключно в Євро, а датою платежу періодичних лізингових платежів визначається 15 число відповідного місяця.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Водночас, з аналізу розрахунку вартості лізингових платежів вбачається, що він залежить від курсових коливань Євро до гривні на кожну дату оплати, визначену у графіку виходячи з офіційного курсу обміну гривні до Євро на дату повідомлення, що саме зумовлює порушення прав і інтересів лізингоодержувача, оскільки неможливо чітко встановити таке коригування у випадку нездійснення платежів у передбачені строки. При цьому, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка є спеціальною нормою у даних правовідносинах, не передбачає можливості отримання винагороди лізингодавця в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої відсутні, але встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно.

В свою чергу, ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України забороняє зміну ціни договору після його виконання.

В ході судового розгляду справи встановлено та не спростовано позивачем за первісним позовом, що вартість предметів лізингу, придбаних за національною валютою України, не була змінена після їх придбання лізингодавцем за договорами купівлі-продажу, що дає підстави вважати про незмінюваність впродовж всього періоду дії договорів фінансового лізингу вартості предметів лізингу для лізингодавця і відповідно для лізингоодержувача при їх відшкодуванні у складі лізингових платежів, в зв'язку з чим і відсутні правові підстави для застосування положень ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Таким чином, порядок визначення лізингових платежів, встановлений розділом 7 та 9 спірного договору фінансового лізингу, відповідно до якого безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між лізингодавцем та продавцем вартість предметів лізингу, та запроваджується винагорода, яка перебуває в залежності від зростання валютних курсів, а не від передання майна в лізинг, що суперечить структурі лізингових платежів, визначеній статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Приймаючи до уваги характер допущених порушень чинного законодавства при укладенні спірного договору фінансового лізингу відносно порядку визначення, строків і розміру грошових зобов'язань, які є істотними умовами договорів у розумінні ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, відсутність яких не може бути визначена в інших пунктах договорів. Тому, незаконність частини договору має наслідком визнання недійсним договору фінансового лізингу в цілому згідно приписів ст. 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним спірного договору фінансового лізингу.

Згідно п. 3.3 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 (v_111800-99) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»(з наступними змінами від 10.12.2004), недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Однак необхідно мати на увазі, що до вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у статтях 56 і 57 Цивільного кодексу України, діють загальні правила щодо строку позовної давності, оскільки спеціальних правил стосовно цих випадків законодавство не передбачає.

Крім того, відповідно до п. 28 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 (v0009700-09) перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України).

За доводами позивача за зустрічним позовом він дізнався про невідповідність договору вимогам чинного законодавства після ознайомлення з рішенням господарського суду Донецької області від 14.02.2012, прийнятого у справі № 37/298пд та залишеного без змін судами апеляційної та касаційної інстанції.

Що стосується зустрічних позовних вимог про застосування реституційних наслідків недійсності спірного договору фінансового лізингу та зобов'язання відповідача за зустрічним позовом повернути грошові кошти, отримані за спірним договором фінансового лізингу, в сумі 525346 грн. 97 коп., суд також вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання, у тому числі грошові, виникають з певних юридичних фактів, зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України, які безпосередньо передбачають можливість виникнення зобов'язань внаслідок придбання або збереження майна суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. При цьому, можливість застосування зазначених наслідків не перебуває у залежності від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.

Згідно із ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України означений законодавчий припис у повній мірі стосується і грошових коштів, які є видом майна у розумінні ст.177 цього Кодексу.

Виходячи із змісту наведених положень, можливість реалізації зазначеного кондикційного зобов'язання вимагає наявності наступної сукупності умов:

- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);

- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;

- первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.

Встановлення наявності сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача за зустрічним позовом та, відповідно, оцінки для суду відносно вирішення справи в цій частині зустрічного позову.

Відносно збільшення майна у набувача за рахунок потерпілого з одночасним зменшенням його у потерпілого.

Факт отримання відповідачем за зустрічним позовом як одержувачем від позивача за зустрічним позовом грошових коштів за спірним договором фінансового лізингу в сумі 525346 грн. 97 коп., а отже і одночасність збільшення майна першого за рахунок останнього - достатньою мірою підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами, а саме -банківськими виписками АКБ «Укрсоцбанк», та наданим позивачем за зустрічним позовом реєстром платіжних доручень за договором.

Стосовно відсутності правових підстав для збільшення (збереження) грошових коштів.

Згідно встановлених судом обставин, правовою підставою для здійснення позивачем за зустрічним позовом відповідних платежів на користь відповідача за зустрічним позовом був договір фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009. За змістом ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України і ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України договір, зазвичай, виступає належною правовою підставою для виникнення зустрічних взаємообумовлених зобов'язань.

Договір фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 в контексті положень ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України є недійсним з моменту вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов'язків на майбутнє припиняється.

З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) » від 07.04.2008 № 01-8/211 (v_211600-08) , наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Неможливість настання обумовлених спірним договором правових наслідків з моменту їх укладання через їх недійсність, зокрема відносно встановлення та існування підстав для нарахування і отримання відповідачем за зустрічним позовом лізингових платежів зумовлює висновок про відсутність таких належним підстав, що у повній мірі узгоджується із п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, встановлений судом факт внесення позивачем за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 525346 грн. 97 коп. за визнаним недійсним договором фінансового лізингу, вказує на наявність передбаченої законодавством сукупності умов для примусового виконання відповідачем за зустрічним позовом кондикційного зобов'язання перед позивачем за зустрічним позовом з повернення означеної суми грошових коштів, що у повній мірі узгоджується із реституційними наслідками, визначеними ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача за зустрічним позовом на неможливість застосування реституційних наслідків недійсності спірного договору фінансового лізингу, оскільки виходячи зі змісту деяких угод (оренди, надання послуг тощо) випливає, що застосувати двосторонню реституцію до таких правочинів при визнанні їх недійсними неможливо, оскільки неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном, а у спорі, що розглядається, - користування предметами лізингу, з огляду на те, що дані наслідки не застосовуються до вимог про застосування реституційних наслідків визнання недійсними договорів фінансового лізингу, оскільки лізинг за своєю юридичною природою не є орендою в класичному її розумінні, тому що до складу лізингового платежу входить частина вартості майна та метою фінансового лізингу є придбання в розстрочку предмету лізингу.

З огляду на вищенаведене, не вбачається підстав для задоволення первісного позову про стягнення з відповідача за первісним позовом за умовами договору фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 на користь позивача за первісним позовом 1786931 грн. 79 коп., в тому числі: 1577527 грн. 26 коп. основного боргу, 94716 грн. 51 коп. неустойки (пені) за прострочення сплати лізингових платежів, 46660 грн. 07 коп. -3% річних, 68027 грн. 95 коп. -неустойка за несвоєчасне повернення предмету лізингу, оскільки відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України правовою підставою для виникнення господарських зобов'язань відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом був договір фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009, який наразі визнано судом недійсним, тому він не створює ніяких прав та обов'язків для сторін щодо предмету лізингу з моменту його укладення. В даному випадку позивач за первісним позовом не довів суду належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України наявності правових підстав для стягнення лізингових платежів.

Також суд не приймає посилання представника позивача за первісним позовом на рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2011 по справі № 15/99, яким з відповідача за первісним позовом стягнуто на користь позивача за первісним позовом за зазначеним договором фінансового лізингу основний борг в сумі 1076754 грн. 41 коп., інфляційні нарахування в сумі 54354 грн. 26 коп., неустойку в сумі 111874 грн. 62 коп. та 3% річних в сумі 20338 грн. 62 коп., як на доказ визнання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за договором фінансового лізингу, оскільки з викладених вище підстав суд дійшов висновку про недійсність зазначеного договору, відповідність якого положенням ст. 203 Цивільного кодексу України не була предметом розгляду у справі № 15/99.

Судові витрати у відповідності з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за первісним та зустрічним позовом покладаються на позивача за первісним позовом.

У судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1.У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2.Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

3.Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотрейд».

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»(04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1, ідентифікаційний код 33942232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотрейд»(91000, м. Луганськ, вул. 26 Бакинських комісарів, 170, ідентифікаційний код 32279782), грошові кошти, отримані за договором фінансового лізингу № 998-LD від 23.03.2009 в розмірі 525346 грн. 97 коп., та судові витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом в розмірі 11579 грн. 95 коп., наказ видати позивачу за зустрічним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотрейд», після набрання рішенням законної сили.