Кредитна спілка "Слобода-кредит", м. Харків (позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк", м. Київ, відповідно до якого просить суд визнати недійсним договір №15/08-11/З про заставу майнових прав від 04.08.2008 року та договір відступлення права вимоги №15/08-11 від 04.08.2008 року, які укладені між Кредитною спілкою "Слобода-кредит", м. Харків та Публічним акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк", в особі Харківської філії.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.09.2012 року було передано справу № 5023/4094/12 за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 року було ухвалу господарського суду Харківської області по справі №5023/4094/12 від 12.09.2012 року скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.09.2012 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на "05" листопада 2012 р. о 11:45 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.11.2012 року розгляд справи було відкладено на 26.11.2012 року о 12:30 годині. Крім того, зазначеною ухвалою було залучено до участі у справі - Бондарева Володимира Володимировича, в якості 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

У судовому засіданні 26.11.2012 року було оголошено перерву до 10 грудня 2012 об 10 год. 30 хв.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі та просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Надав пояснення по суті справи.

Представник 3-ої особи в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення, яке міститься в матеріалах справи. (а.с.121)

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Третя особа правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача та 3-ої особи, за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

29 липня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (відповідачем) та Кредитною спілкою "Слобода -Кредит" (позивачем) був укладений Договір банківського строкового вкладу №11/1-К (Договір-1)

Відповідно до п.1. Договору-1, вкладник (позивач) розміщує вільні грошові кошти в розмірі 3 500 000,00 грн. на депозитний рахунок № 2652216200,980 МФО 350448, що відкритий у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" на умовах дійсного договору. За користування депозитом Банк сплачує вкладнику проценти із розрахунку 8% річних.

04 серпня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (відповідачем) та Кредитною спілкою "Слобода -Кредит" (позивачем) був укладений Договір №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору). (Договір-2)

Відповідно до п.1.1. Договору -2, договір забезпечує всі вимоги заставодержателя, як кредитора за умовами Кредитного Договору №15/08-11 від 04 серпня 2008 року, укладеного між заставодержателем та фізичною особою Бондаревим Володимиром Володимировичем. За умовами кредитного договору, позичальник зобов'язаний заставодержателю не пізніше 29.07.2010 року, або у інші строки/терміни, що випливають з п.1.1. Кредитного договору, повернути кредит у розмірі 3 500 000,00 грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 10%, а також штрафи та пеню у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорами, з урахуванням змін та доповнень до кредитного та цього договору, якщо такі будуть прийняті.

П.2.1. Договору-2, передбачено, що заставодавець надає в заставу застводержателю право вимоги грошових коштів в сумі 3 500 000,00 грн., які розміщені на депозитному рахунку № 2652216200,980 МФО 350448, що відкритий у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" у відповідності з умовами депозитного Договору № 11/1-К від 29.07.08 року, укладений заставодавцем з Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк". Депозитний договір є невід'ємною частиною цього договору.

04 серпня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (відповідачем) та фізичною особою Бондаревим Володимиром Володимировичем був укладений Кредитний Договір №15/08-11 (Кредитний договір).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору, банк надає позичальнику кредит в сумі 3 500 000, 00 грн. Кредит надається у строк /термін з 04.08.2008 року по 29.07.2010 року або по день визначений п.1.4. та/або в п.3.3.1., 3.3.11. цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 10% річних.

Пунктом 2.1. Кредитного договору, передбачено, що згідно з договором про заставу майнових прав №15/08-11/З від 04.08.2008 року укладеного між Банком та Кредитною спілкою "Слобода -Кредит" (Заставодавець), в забезпечення виконання зобов'язання за дійсним Договором банком приймається в заставу право вимоги грошових коштів в сумі 3 500 00,00 грн., які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку № 2652216200,980 МФО 350448, що відкритий у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" (депозитний рахунок) у відповідності з умовами депозитного договору №11/1-к від 29.07.2008 року укладеного між Банком та заставодавцем.

04 серпня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (відповідачем) та Кредитною спілкою "Слобода -Кредит" (позивачем) був укладений Договір про відступлення права вимоги №18/08-11.

Відповідно до п.1.1. Договору про відступлення права вимоги №18/08-11, з метою реалізації права вимоги, що є предметом застави згідно договору про заставу майнових прав №15/08-З від 04.08.08 року, заставодавець відступає заставодержателю своє права на кошти у сумі 3 500 000,00 грн., розміщені заставодавцем на депозитному рахунку № 2652216200,980 у відповідності з умовами депозитного договору №11/1-К від 29.07.08 року у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" МФО 350448, з усіма змінами та додатками до нього, який укладено між заставодавцем та заставодержателем.

Як зазначає позивач, у своїй позовній заяві, факт укладення договору №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008 року, договору №15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року, а також сам зміст договорів між позивачем та відповідачем суперечить законодавству, яке діяло на момент його укладення, що й стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Статтею 6 Закону України «Про кредитні спілки», визначено, що кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Чисельність засновників (членів) кредитної спілки не може бути менше ніж 50 осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути членами кредитної спілки та об'єднані хоча б за однією з таких ознак: мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.

Ст. 3 Закону України «Про кредитні спілки», передбачено, що кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку.

Ч.1. ст.7 Закону України «Про кредитні спілки», передбачено, що кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України.

Статуту Кредитної спілки «Слобода-Кредит» визначає основні напрямки діяльності кредитної спілки. (Ст. 5 Статуту).

Положення ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» встановлюють, що кредитна спілка відповідно до свого статуту: приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки; надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки; залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Зобов'язання кредитної спілки перед одним своїм членом не можуть бути більше 10 відсотків від загальних зобов'язань кредитної спілки; виступає поручителем виконання членом спілки зобов'язань перед третіми особами; розміщує тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, об'єднаній кредитній спілці, а також придбаває державні цінні папери, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом, та паї кооперативних банків; залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об'єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу. Загальна сума залучених коштів, у тому числі кредитів, не може перевищувати 50 відсотків вартості загальних зобов'язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення; надає кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу; виступає членом платіжних систем; оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого йому кредиту; провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Аналогічні положення закріплені у ст. 5 Статуту кредитної спілки, який затверджений Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг 02.10.2003 року.

п.4.3. Статуту, зазначено, що кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать Закону України «Про кредитні спілки» (2908-14) , іншим нормативним актам та цьому статуту.

ч. 3 ст. 3 Закону України «Про кредитні спілки», також передбачено, що кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові та немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах.

Отже, дослідивши матеріали справи та Статут Кредитна спілка "Слобода-кредит", що такого виду діяльності як передача свого майна (майнового права) в заставу чи можливості укладення договору застави не передбачено, на відміну від можливості виступати для кредитної спілки в якості поручителя.

Перелік видів діяльності, який зазначений в ст. 5 Статуту КС «Слобода-Кредит», ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки», що може здійснюватися кредитною спілкою є вичерпним, оскільки як в Статуті, так і в Законі зазначено, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої ст. 5 Статуту, ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» не допускається.

Крім того, укладений між Відкритим акціонерними товариством акціонерним банком "Укргазбанк" (відповідачем) та Кредитною спілкою "Слобода -Кредит" (позивачем) Договір №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) суперечить ст. З Закону України «Про кредитні спілки», яка зазначає, що кредитні спілки можуть укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно- правовим актам та статуту кредитної спілки.

Договір №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) та відступлення права вимоги, укладені між позивачем та відповідачем, також суперечить ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки», яка зазначає, що метою діяльності кредитних спілок є задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Проте, оспорювані договори між позивачем та відповідачем не сприяють досягненню мети діяльності кредитної спілки.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Стаття 215 Цивільного кодексу України містить підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р. №3 (v0003700-78) роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договору недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст. 215, ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Пленуму Верховного Суду України висловленій у п.8 Постанови від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) де зокрема зазначається, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Однією з підстав для визнання господарського зобов'язання недійсним, окрім вищезазначених, є вчинення його суб'єктом господарювання з порушенням господарської компетенції.

Суб'єкти господарювання, якими є і кредитні спілки, мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) (ч. 1 ст. 55 ГК України).

господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1ст. 207 ГК України).

Відповідно до Інструкції №23015/11 від 08.10.93 (v5_11500-93) «Про Методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України «Про заставу» (2654-12) , яка затверджена Національним банком України зазначено, що при укладенні договору застави (в т.ч. майнових прав) банк повинен переконатися, що особа має право на заставу майна (подається статут, положення, свідоцтво, угода, доручення, приватизаційні папери і т.ін.) (п. 6 Інструкції)

Отже, окрім вищезазначених підстав для визнання договору №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008 року та договору №15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року недійсними, оспорювані договори були укладені КС «Слобода-Кредит», як суб'єктом господарювання, з порушенням своєї господарської компетенції.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява (вх.19412 від 26.11.2012 року), відповідно до якої відповідач просить суд застосувати до вимоги позивача строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно до положень ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, пунктом 5 ст. 267 ЦК України передбачено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач у судовому засіданні надав пояснення по суті наданої заяви відповідача про застосування строків позовної давності, та пояснив, що Кредитна спілка "Слобода-кредит", м. Харків дізналась про укладений договір №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008 року та договір №15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року, в процесі процедури банкрутсва КС "Слобода-кредит", м. Харків, а саме під час розгляду справи 5023/277/11, а саме в січні 2011 року, тому й не має правових підстав для задоволення зазначеної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

З урахуванням викладеного суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача (вх.19412 від 26.11.2012 року) про застосування строків позовної давності, тому порушене право підлягає захисту.

Враховуючи викладене, а також вимоги ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008 року та договору №15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року, належним чином обґрунтовані, підтверджені та доведені матеріалами справи, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, судові витрати у даній справі, суд покладає на відповідача.