За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Анкербуд", м. Львів

до відповідача-1: Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м. Львів

до відповідача-2: Управління капітального будівництва Львівської міської ради, м. Львів

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Львівської міської ради та Львівської обласної державної адміністрації

про стягнення 13 835 900 грн. 00 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: Сокальський Д.А., представник (довіреність №001 від 01.02.2012 р.),

від відповідача-1: Ковба В.А., представник (довіреність № НЮ-4 від 01.01.2012 р.),

від відповідача-2: Рихвицький Р.А., представник (довіреність №4-05-188 від 06.09.2012 р.),

від третіх осіб: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анкербуд", м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця", м. Львів та Управління капітального будівництва Львівської міської ради, м. Львів про стягнення 13 835 900 грн. 00 коп.

12.10.2007 р. суддею господарського суду Львівської області Гриців В.М. порушено провадження у вказаній справі. Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 05.12.2007 р. провадження у справі було зупинено у зв'язку із призначенням судової економічної експертизи. Ухвалою суду від 22.09.2008 р. провадження у справі було поновлено.

Ухвалою суду від 23.04.2009 р. було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Львівську міську раду та Львівську обласну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 16.09.2009 р. провадження у справі №4/238 було зупинено до завершення розгляду справи №1/261-20/57 (1/288-28/129).

У зв'язку з обранням Гриців В.М. суддею Львівського апеляційного господарського суду, справу за №4/238 передано для розгляду судді Мазовіті А.Б.

Ухвалою суду від 28.09.2012 р. провадження у справі було поновлено. Ухвалами суду розгляд справи відкладався, за клопотанням представників сторін строк вирішення спору був продовжений.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що 19.03.2001 р. на підставі договору купівлі-продажу позивач набув право власності на виробничі та побутові приміщення бетонної дільниці у м. Львові по пр. Червоної Калини. З моменту придбання вказаних приміщень і до 16.02.2004 р. позивач використовував зазначені будівлі у своїй господарській діяльності. В період з 16.02.2004 р. по 28.02.2004 р. вищевказані приміщення були знесені будівельними організаціями відповідача-1 у зв'язку з розбудовою транспортної розв'язки. Починаючи з 16.02.2004 р. позивач земельною ділянкою по пр. Червоної Калини, 18 і будівлями, які на ній були розташовані, не користується. З 2001 р. коли позивачем було придбано вищевказані будівлі, останній здійснював господарську діяльність у сфері будівництва, виготовлення будівельних сумішей та бетону. Дохід підприємства за 2001 р. склав 480 000 грн., за 2002 р. -2 850 700 грн., за 2003 р. - 3 718 100 грн., за 2004 р. (до знесення приміщень) -964 100 грн. Таким чином, доходи позивача зростали з кожним роком аж до 2004 р., що дає йому підстави вважати про отримання доходу близько 3 700 000 грн. У позивача було значне коло замовників, з якими були укладені господарські договори, що гарантувало йому здійснення діяльності у майбутньому. Враховуючи наведене, упущена вигода позивача за період з 2004 р. по 2007 р. становить: у 2004 р. -2 735 900 грн., у 2005 р. -3 700 000 грн., у 2006 р. -3 700 000 грн., у 2007 р. -3 700 000 грн. Загальна сума упущеної вигоди становить 13 835 900 грн. Внаслідок знесення 16.02.2004 р. приміщень, господарська діяльність позивача припинилася, підприємство залишилось без майна та обігових коштів. Таким чином, до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача підлягає 13 835 900 грн. 00 коп. упущеної вигоди.

Через канцелярію суду представником позивача було подано клопотання про зупинення провадження у справі, а також про залишення позову без розгляду

В судових засіданнях представники відповідачів проти позову заперечили, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначили, що позивачем не доведено, не подано жодних доказів на підтвердження розрахунку упущеної вигоди. Долучені позивачем документи (фінансова звітність та договори підряду) містять суперечливу інформацію, а тому не можуть розглядатися як докази. У зв'язку з цим позивач не може претендувати на будь-яке відшкодування. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Через канцелярію суду третьою особою -Львівською обласною державною адміністрацією було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що позивач звертався до Львівської облдержадміністрації із листом про щодо врегулювання питання надання земельної ділянки та фінансових компенсацій. Протокольним дорученням було зобов'язано директора заводу будівельних виробів Львівської облспоживспілки вирішити питання перенесення з ділянки будівництва транспортної розв'язки будівель та споруд, в тому числі і ТзОВ "Анкербуд". Також зазначено, що розпоряджень головою Львівської обласної державної адміністрації щодо будівництва шляхопроводу, а також щодо знесення будівель і споруд ТзОВ "Анкербуд" не приймалося.

Через канцелярію суду третьою особою -Львівською міською було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що з долучених до матеріалів позовної заяви копій фінансових документів складно відстежити зростання доходів позивача у вказані ним періоди, а з долучених копій договорів не вбачається, що сторони мали намір їх виконувати. З огляду на наведене, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В судовому засіданні 10.12.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 17.12.2012 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

В лютому 2004 року, у зв'язку із закінченням будівництва об'єкту "Шляхопровід на пе ретині проспекту Червоної Калини із залізничними коліями ст. Персенківка" та "Транспортна розв'язка на перетині вулиць Луганська-пр. Червоної Калини", виробничі та побутові приміщення ТзОВ "Анкербуд" за адресою м. Львів, пр. Червоної калини, 18 були знесені.

ТзОВ "Анкербуд" звернулося в суд із позовом про стягнення солідарно з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" та Управління капітального будівництва Львівської міської ради 13 835 900 грн. 00 коп. упущеної вигоди.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписом ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів згідно ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України може бути відшкодування збитків.

Згідно з приписами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Тобто, при заявленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачами майнових прав позивача, наявність та розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, а також наявність причинного зв'язку між ними. В свою чергу, відповідачі мають довести відсутність їх вини у заподіянні збитків позивачу.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Як встановлено судом, розрахунок збитків проведений позивачем на підставі балансів, звітів про фінансові результати. Зокрема, позивачем при здійсненні розрахунку взято суми доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2001 р. в сумі 480 000 грн. (звіт про фінансові результати за 2001 р.), за 2002 р. в сумі 2 850 700 грн. (звіт про фінансові результати за 2002 р.), за 2003 р. в сумі 3 781 100 грн. (звіт про фінансові результати за 2003 р.), за 2004 р. в сумі 964 100 грн. з виведенням середньорічної суми доходу в сумі 3 700 000 грн. та вирахувано суму неотриманого ним можливого доходу в майбутніх періодах (2004 -2007 р.р. включно) не нижче середньорічного доходу за минулі періоди.

Проте, позивачем, всупереч вимогам ст.ст. 4-3, 33 ГПК України, документально не доведено того факту, що внаслідок дій або бездіяльності саме відповідачів позивач не отримав заявлений в позові результат своєї господарської діяльності у вигляді доходу.

З долучених до матеріалів справи звітів про фінансові результати, на підставі яких проведено розрахунки, не вбачається, що заявлені суми доходів були отримані саме від використання в господарській діяльності майна, яке було демонтовано (знесено). Не доведено також позивачем і того факту, що майно, яке демонтовано (знесено), було єдиним засобом для отримання доходів, внаслідок чого господарська діяльність ТзОВ "Анкербуд" була припинена.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до п. 1 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 (419-2000-п) дія цього Порядку поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2 вищевказаного порядку фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата (п. 4 Порядку).

Проте, з долучених до матеріалів справи звітів про фінансові результати не вбачається, що такі подавалися державним органам (відсутність відмітки про отримання та доказів надсилання поштою).

За клопотанням позивача ухвалою від 05.12.2007 р. суд призначив судову економічну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання щодо визначення розміру збитків у формі упущеної вигоди.

Проте, матеріали справи було повернуто суду 18.08.2008 р. разом із повідомленням експерта №894 від 12.08.2008 р. про неможливість дачі висновку, оскільки експерту на його клопотання ТзОВ "Анкербуд" не було представлено документальних даних (документів бухгалтерського обліку, договорів, довідок та інших документів) щодо обґрунтування розрахунку втраченої вигоди ТзОВ "Анкербуд", а в поданих на дослідження матеріалах справи такі документальні дані відсутні.

Безпідставним є також посилання позивача на укладені договори підряду, оскільки з умов даних договорів не вбачається, що при виконанні таких договорів в обов'язковому порядку буде використовуватися майно, що було знесене. З умов вказаних договорів також не вбачається, що позивач при їх виконанні не вправі, чи не має можливості використовувати інше, аналогічне майно, а також залучити до виконання таких договорів субпідрядників з необхідним майном, обладнанням.

Не представлено позивачем доказів, які б свідчили про наміри сторін реально приступити до їх виконання, зокрема, не представлено погоджених кошторисів, листування, в тому числі щодо невиконання позивачем умов договорів, їх подальшого розірвання, застосування санкцій у зв'язку з невиконанням, тощо.

Тобто, позивачем не доведено реальної можливості отримання доходу, а також причинного зв'язку між діями або бездіяльністю відповідачів та можливістю отримання заявленої в позові суми. Зокрема, в матеріалах справи крім припущень позивача щодо можливості роботи підприємства на рівні попередніх років, відсутні будь-які документальні підтвердження цих обставин.

Слід також зазначити, що на розгляді в господарському суді Львівської області знаходилась справа №1/261-20/57 за позовом ТзОВ "Анкербуд" до ДТГО "Львівська залізниця", Управління капітального будівництва Львівської міської ради про відшкодування 2 859 772 грн. збитків, завданих знесенням виробничих та побутових приміщень. рішенням від 15.10.2012 р. у даній справі суд відмовив у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з недоведеністю всіх елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Суд також відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи з огляду на наступне.

Як зазначив представник відповідача, у справі №1/261-20/57 15.10.2012 р. суд прийняв рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. Таким чином, на момент розгляду справи №4/238 винесено рішення, до вирішення якої позивач просив зупинити провадження. Станом на день прийняття рішенні по справі №4/238 вищеназване рішення суду набрало законної сили, оскільки ухвалою від 06.12.2012 р. Львівський апеляційний господарський суд повернув позивачу апеляційну скаргу на дане рішення.

В разі, якщо в подальшому рішення у справі №1/261-20/57 від 15.10.2012 р. буде скасовано, ТзОВ "Анкербуд" не позбавлене права звернутися в господарський суд із заявою про перегляд рішення у справі №4/238 за нововиявленими обставинами.

Позивачем також було подано клопотання про залишення позову без розгляду та повернення судового збору.

В статті 81 ГПК України наведено вичерпний перелік підстав, при наявності яких суд залишає позов без розгляду. Однак, такої підстави, як подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду ст. 81 ГПК не передбачено.

Представники відповідачів заперечили проти вказаного клопотання та просили вирішити спір за наявними матеріалами.

Слід також зазначити, що згідно ст. 75 ГПК України в разі неподання витребуваних документів, суд може розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, підстав для залишення позову без розгляду в суду немає, а тому в задоволенні такого клопотання слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 623 ЦК України, ст.ст. 20, 224 ГК України та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.