Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу цінних паперів № 80-Б від 18.03.2009 у розмірі 143 243,84 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.10.2012 порушено провадження у справі №5011-50/13817-2012 та призначено до розгляду на 13.11.2012.

Представник відповідача-1 в судове засідання 13.11.2012 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибули представники позивача та відповідача-2 і дали пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 27.11.2012.

В судове засідання прибули представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 і дали пояснення по справі.

Судом встановлено, що відповідач-1 не виконав вимог попередньої ухвали суду.

Розгляд справи відкладено на 06.12.2012.

В судове засідання прибули представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 і дали пояснення по справі.

Представники відповідачів подали суду відзиви на позовну заяву, в яких проти позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

18.03.2009 непідприємницьке товариство "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ"(далі позивач) та закрите акціонерне товариство "Галичина" (далі - відповідач 1) підписали договір купівлі-продажу цінних паперів №80-Б (далі - Договір). З боку відповідача 1 договір підписано товариством з обмеженою відповідальністю "Арта Цінні Папери" (далі - відповідач 2).

Відповідач 2 діяв від імені відповідача 1 на підставі договору доручення №18-Б від 03.02.2009 укладеного між відповідачами, замовлення №4 від 16.03.2009 до договору доручення №18-Б від 03.02.2009.

З умовами договору відповідач 1 зобов'язався сплатити позивачеві грошові кошти у сумі 730 503,30 грн. в строки, вказані в договорі, а саме:

- Суму в розмірі 352 205,00 гри. - до 16-00 години 26.03.2009 включно;

- Суму в розмірі 251 417,50 грн. - до 16-00 години 23.09.2009 включно;

- Суму в розмірі 126 880 грн. - до 16-00 години 15.03.2010 включно.

Розпорядженням на виконання облікової операції № 328 від 23.03.2009 позивачем наказано зберігачу переказати цінні папери у кількості 350 штук на суму 352 205,00 грн.

Розпорядженням № 341 від 22.09.2009 переказано цінні папери у кількості 250 штук на суму 251 417,50 грн.

Розпорядженням № 367 від 12.03.2010 переказано цінні папери у кількості 120 штук на загальну суму 126 880,80 грн.

Відповідач 1 свої зобов'язання по договору у вказані строки не виконав, натомість листом № 29/09-02 від 29.09.2009 гарантував позивачу здійснити виплату в сумі 251 417,50 грн. до 15.10.2009 (копія в матеріалах справи).

Суму основного боргу по договору №80-Б від 18.03.2009 відповідач 1 сплатив лише 18.04.2011.

В судовому засіданні позивач зазначив, що ним було виявлено пізніше, що відповідачі ввели позивача в оману щодо фінансового становища відповідача 1.

Також позивач наголошує, що укладаючи договір позивач розраховував на вчасне отримання коштів в строки передбачені договором. У випадку вчасного повернення зазначених коштів, позивач повинен був отримати додатковий прибуток на користь своїх учасників.

Отже, спір виник внаслідок того, що на думку позивача відповідач 1 більше року незаконно користувався коштами учасників позивача, а позивач не мав змоги вкласти отримані кошти в інвестування та не отримав прибуток на користь своїх учасників, на який розраховував.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України (436-15) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Як зазначено у позовній заяві, в розумінні позивача його збитками є неодержані доходи (упущена вигода) від неможливості інвестування грошових коштів внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань із оплати цінних паперів. При цьому позивач вважає, що в разі своєчасного отримання коштів від відповідача міг би отримати прибуток в такому ж розмірі, як і середній від інших операцій з інвестування та який розрахований як зміни чистої вартості одиниці пенсійних внесків на дату договірного строку виконання відповідачем зобов'язань та дату фактичної оплати грошових коштів відповідачем.

Однак суд наголошує, що долучений до позовної заяви розрахунок збитків складений позивачем в односторонньому порядку, а його показники не підтверджені жодними первинними документами.

При зверненні до суду із позовною вимогою про стягнення упущеної вигоди позивач не врахував тієї обставини, що можливість отримання доходів повинна бути документально підтвердженою, тобто реальною, а не мати суто теоретичний характер.

Жодні документи, які б підтверджували реальність намірів позивача інвестувати отримувані від відповідача кошти, та взагалі здійснення ним інвестицій протягом зазначеного періоду до позовної заяви не долучені, крім того відсутні посилання яким чином мало здійснюватись інвестування коштів, у які саме фінансові інструменти (акції, облігації, депозити, банківські метали, тощо) та який міг бути отриманий прибуток від такого інвестування.

Конкретизація даних обставин є необхідною, адже результати інвестування в конкретний об'єкт та на конкретний проміжок часу залежно від ринкової кон'юнктури можуть бути як позитивними (отримано прибуток) так і від'ємними (отримано збиток).

Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Пуктом 4.3. договору купівлі-продажу цінних паперів № 80-Б від 18.03.2009 передбачено сплату відповідачем на користь позивача пені в разі несвоєчасного розрахунку за цінні папери.

рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2010 у справі № 48/194, що набрало законної сили, стягнуто із відповідача на користь позивача пеню в розмірі 36 833,44 грн. При цьому, згідно описової частини рішення суду стягується пеня, зокрема:

- від суми 251417,50 грн. за період з 24.09.2009 по 23.03.2010 - 25 558,48 грн.

- від суми 126 880,80 грн. за період з 16.03.2010 по 17.08.2010 -10 348,61 грн.

Всього, за період, обраний позивачем для визначення розміру упущеної вигоди, судом вже стягнуто з відповідача 35 907,09 грн. пені, яка відповідно до приписів ч.1 ст. 232 ГК України зараховується для покриття імовірних збитків позивача.

Також, рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2010 у справі № 48/194 із відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні втрати у розмірі 19 359,15 грн., обрахованих за період з 24.09.2009 по 18.08.2010.

Крім того, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.04.2012 у справі № 5015/765/12, яке набрало законної сили, із відповідача за невиконання грошових зобов'язань по договору купівлі-продажу цінних паперів № 80-Б від 18.03.2009 стягнуто на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 29 507,27 грн., обрахованих за період з 18.08.2010 та станом на 26.04.2012.

Всього, обома судовими рішеннями стягнуто із відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 48 866,42 грн.

Інфляційні втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів. Про це зазначено, зокрема, в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005.

Отже, станом на 09.11.2012 судовими рішеннями, які набрали законної сили, з відповідача на користь позивача уже стягнуто 35 907,09 грн. пені та 48 866,42 грн. інфляційних втрат, чим з урахуванням положень ч.1 ст. 232 ГК України та інформаційного листа Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 фактично компенсовано імовірні збитки позивача на загальну суму 84 773,51 грн.

Отримавши відшкодування збитків відповідно до попередніх судових рішень у вигляді інфляційних втрат позивач намагається у даній справі повторно стягнути одні і ті ж суми збитків, формально зазначаючи для цього інші підстави позову.

Обчислювана позивачем упущена вигода у вигляді зміни вартості активів пенсійного фонду уже за визначення включає в себе інфляційну складову, адже зміна рівня цін це і є інфляція.

Крім того, відповідно до приписів ст. 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката належать до судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи вирішуються судом саме в тій справі, у зв'язку з якою понесені витрати сторін.

рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2010 у справі № 48/194, що набрало законної сили, встановлено, що вартість адвокатських послуг є завищеною та неспіврозмірною із наданими адвокатом послугами і складністю спору, а тому обґрунтованим є стягнення з відповідача лише частини витрат на оплату послуг адвоката - 17 900,00 грн., а не 40 000,00 грн., як було заявлено позивачем.

Отже, спір про компенсацію позивачу витрат на оплату послуг адвоката у справі № 48/194 уже вирішений господарським судом і повторний розгляд даного питання не допускається в силу приписів п.2 ч.1 ст. 62 ГПК України.

Крім того, як уже було встановлено судом у справі № 48/194, витрати відповідача на оплату послуг адвоката в частині 22 100,00 грн. є необґрунтованими, тобто між порушенням відповідачем господарського зобов'язання та даними витратами позивача відсутній необхідний причинно-наслідковий зв'язок як умова відшкодування збитків.

Суд наголошує, що твердження позивача про те, що його було введено в оману щодо фінансового стану відповідача 1 є не доведеними та таким, що спростовуються матеріалами справи, зокрема наданим позивачем доказами:

- Копією Балансу підприємства станом на 31.12.2008;

- Копією Балансу підприємства станом на 31.03.2009;

- Копією Звіту про фінансові результати за 1 квартал 2009 року.

Вказані докази належним чином підтверджують платоспроможність позивача за вказаний період.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України (435-15) , ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

1. В задоволенні позовних вимог непідприємницького товариства "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ" відмовити в повному обсязі.

2. рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .