СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 30.10.96
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     К. пред'явив   позов  до  Киселівського  ремонтно-механічного
заводу (РМЗ) про поновлення  на  роботі  та  стягнення  заробітної
плати за час вимушеного прогулу.  Позивач зазначав, що працював на
заводі з березня 1979 р.,  в тому числі на посаді майстра дільниці
N 2 - з листопада 1985 р.  Наказом від 10 травня 1994 р.  N 6 його
було звільнено з роботи на підставі п.  1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
         -
у зв'язку зі скороченням штату.  Посилаючись на те,  що скорочення
штату не було,  що на порушення ч.  2 ст.  40 КЗпП  йому  не  було
запропоновано  іншу  роботу  і  що звільнення мало місце без згоди
профспілкового  комітету  заводу,  позивач   просив   задовольнити
позовні вимоги.
     Рішенням Черкаського  обласного  суду  від  11 червня 1996 р.
позов було задоволено,  К.  поновлено на роботі на посаді  майстра
дільниці N 2 та стягнуто на його користь з відповідача 4 млн.  788
тис. крб.
     У касаційній  скарзі відповідач просив скасувати рішення суду
як таке,  що  не  відповідає  вимогам  закону.  Судова  колегія  в
цивільних  справах  Верховного Суду України визнала,  що касаційна
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
     Як видно  з  матеріалів справи і встановлено судом,  позивач,
який працював у відповідача майстром дільниці N 2,  був звільнений
з роботи з 10 травня 1994 р.  за п.  1 ст.  40 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
         - у
зв'язку зі скороченням штату.
     Звільняючи К., відповідач на порушення вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП
( 322-08  ) (322-08)
          не  запропонував  йому  іншу  роботу.  Між тим судом
встановлено,  що  на  час  вирішення  відповідачем   питання   про
вивільнення  позивача на заводі були вакантними посади завідуючого
складом,  штампувальника,  слюсаря-інструментальника та  інші,  що
підтверджується  табелями  обліку  робочого  часу,  розрахунковими
відомостями й іншими матеріалами справи.  Хоча  позивач  за  своєю
кваліфікацією   та   досвідом  міг  виконувати  зазначені  посади,
адміністрація їх йому не запропонувала.
     За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про  те,
що  позивач звільнений з роботи з порушенням установленого законом
порядку,  і постановив правильне рішення про  поновлення  його  на
роботі  та  стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в
сумі  4  млн.  788  тис.  крб.  Рішення  суду  відповідає  дійсним
обставинам  справи,  вимогам  закону і підстав для його скасування
немає.
     Наведені відповідачем у скарзі доводи про те,  що позивач був
правильно звільнений з роботи,  оскільки на базі Киселівського РМЗ
було  створено  орендне підприємство,  а К.  із заявою про вступ в
організацію орендарів не  звертався,  не  заслуговують  на  увагу,
оскільки   судом   встановлено,  що  завод  залишається  державним
підприємством і договір оренди його майна не укладався.
     На підставі наведеного судова колегія Верховного Суду України
касаційну скаргу залишила без задоволення,  а рішення  Черкаського
обласного суду - без змін.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.