Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Балана Василя Віталійовича, про відшкодування шкоди в порядку регресу,

за участю представників:

позивача : Грабовський О. О. (дов.№68ЗОВ від 25.06.2012р.),

відповідача: Науменко А. В. (дов. №05-03/5 від 03.01.2012р.),

третьої особи: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2012р. Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування за страховим випадком отримав право, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки -в даному випадку до відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.08.2012р. порушено провадження у справі № 6/082-12 та призначено її до розгляду на 25.09.2012р.

25.09.2012р. відповідачем подані заперечення на позовну заяву, в яких він просить суд відмовити у задоволені позову в повному обсязі з підстав, викладених у даних запереченнях.

У судовому засіданні 25.09.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 09.10.2012р.

Окрім того, ухвалою господарського суду Київської області від 25.09.2012р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Балана Василя Віталійовича.

09.10.2012р. позивачем подані додаткові письмові пояснення.

У зв'язку з неявкою у судове засідання 09.10.2012р. представника третьої особи та неподанням позивачем та третьою особою витребуваних доказів, суд відклав розгляд справи на 23.10.2012р.

23.10.2012р. в судовому засіданні представниками сторін подано клопотання, в порядку частини третьої статті 69 Господарського процесуального кодексу України, про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.10.2012р. суд задовольнив дане клопотання, продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та водночас оголосив перерву в засіданні до 06.11.2012р.

06.11.2012р. суд оголосив перерву в засіданні до 08.11.2012р.

В судовому засіданні 08.11.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачем надано суду додаткові докази на обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

04.03.2011р. між Закритим акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "Омега", яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі -страховик) та Бутенко Ганною Володимирівною (далі -страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 016-07-1454-20 (далі -договір), відповідно до умов якого, предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом -"VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК.

Одним із передбачених договором страхових випадків, відповідно до п. 3.1.2. договору, є дорожньо-транспортна пригода. Строк дії договору з 05.03.2011р. по 04.03.2012р.

10.06.2011р. в 20:55 год. по вул. Володимирський Узвіс, Подільського району м. Києва сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів:

марки "HYUNDAI ГЕТЗ", державний номерний знак: АА 7478 ІО, номер кузова 769055, що належить Балану Василю Віталійовичу, під його керуванням, та

марки "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК, номер кузова 555187, що належить Бутенко Ганні Володимирівні, під куруванням Крекера Юрія Валерійовича, що підтверджується довідкою ВДАІ м. Києва № 8829732.

Відповідно до довідки ВДАІ Подільського району, видана Крекеру Ю.В. у тому, що внаслідок ДТП автомобіль марки "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК, отримав механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 04.07.2011р. у справі № 3-3743/11 Балана Василя Віталійовича визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215 (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Відтак, проаналізувавши обставини, за яких було заподіяно шкоду автомобілю марки "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК, номер кузова 555187 та наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що саме дії водія Балана В.В., який керував автомобілем марки "HYUNDAI ГЕТЗ", державний номерний знак: АА 7478 ІО, номер кузова 769055, знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, а відтак і в спричиненні матеріальної шкоди страхувальнику позивача, що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема постановою Подільського районного суду м. Києва від 04.07.2011р. у справі № 3-3743/11.

11.06.2011р. до позивача звернулася Бутенко Ганна Володимирівна з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов договору № 016-07-1454-20 від 04.03.2011р.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, позивач звернувся до ФОП Журавель Д.В. про проведення автотоварознавчого дослідження транспортного засобу.

Як вбачається з наявного в матеріалах звіту № 83/11 від 21.06.2011р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, оцінка була проведена ФОП Журавель Д.В., який діє на підставі сертифікату оціночної діяльності № 8626/09, виданого Фондом державного майна України 03.06.2009р.

Так, за результатами проведеного дослідження було складено звіт за яким матеріальний збиток завданий внаслідок ДТП власникові автомобіля марки "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК складає 50 456,71 грн.

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування від 11.10.2011р. Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" сума страхового відшкодування склала 49 382,20 грн.

Страховик керуючись договором страхування та обставинами страхової події визнав дану ДТП страховим випадком, про що складено страховий акт № 8412-Т від 12.10.2011р. (копія акту містяться в матеріалах справи).

Згідно частини другої статті 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Таким чином, у результаті ДТП, скоєного 10.06.2011р. за вини Балана Василя Віталійовича, що керував автомобілем марки "HYUNDAI ГЕТЗ", державний номерний знак: АА 7478 ІО, номер кузова 769055, настав страховий випадок у страхувальника позивача.

Відповідно до умов договору страхування, розрахунку суми страхового відшкодування від 11.10.2011р та страхового акту № 8412-Т від 12.10.2011р. позивачем було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК, номер кузова 555187 Бутенко Ганні Володимирівні в сумі 49 382,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 3896 від 19.10.2011р.

З цього платіжного доручення № 3896 від 19.10.2011р. вбачається, що оплата здійснена на рахунок ТОВ "Автосоюз", з призначенням платежу: Страхове відшкодування 016-07-1454-20 згідно акту 8412-Т від 12.10.2011р.; "VOLKSWAGEN Golf Plus", державний номерний знак: ВE 4510 АК "; страхувальник Бутенко Г.В., з яким у Бутенко Г.В. склалися правовідносини з ремонту автомобіля, що підтверджується рахунком на оплату ремонтних робіт № С300172741/СС00118041 від 20.06.2011р.

Отже, загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 49 382,20 грн.

Підставою позову, як зазначає позивач, є те, що виплативши страхове відшкодування, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "Омега" набуло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

При цьому, позивач вважає, що відповідальною особою за заподіяні збитки є Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта", оскільки цивільно-правова відповідальність Балана В.В. була застрахована у відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/5495481.

Згідно статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частинами першою, другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно із частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктами 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 (v0006700-92) передбачено, що під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Одночасно, згідно статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 наведеного вище Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як визначено абз. 1 пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач вважає, що до нього, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (333/94-ВР) .

У зв'язку з цим, на виконання вимог статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" позивач звернувся з регресною вимогою до відповідача про перерахування на рахунок першого коштів у розмірі 49 382,20 грн, яка залишена останнім без задоволення.

Реалізуючи передбачене статі 64 Конституції України (254к/96-ВР) своє право на судовий захист, звертаючись до суду, позивач вказав у позові своє суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд звертає увагу на те, що передчасне уявлення позивача про наявність підстав для стягнення коштів за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для задоволення такого позову в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Оскільки через цю норму реалізується принцип доступності правосуддя, в контексті наведеної норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес підлягає захисту; натомість, вирішуючи спір, суд повинен встановити об'єктивну наявність порушеного чи оспорюваного права (законного інтересу) на час звернення до суду, а також з'ясувати, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить прийняте судом рішення відновлення та захист цього права.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Підставою для її захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Загальні способи захисту цивільного права та інтересу судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

При цьому відповідно до статі 54 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) позивач самостійно визначає у позовній заяві як предмет поданого позову (матеріально - правову вимогу) так і підстави позову (обставини, яким позивач їх обґрунтовую).

Предмет позову це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Враховуючи характер та специфіку спору суд дійшов висновку, що для правильного вирішення спору, суду необхідно встановити наявність фактів порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, зокрема, чи брав відповідач на себе обов'язок відшкодувати завдані збитки в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів полісом № АА/5495481 за особою, яку вказав позивач у позові, тобто, наявність змісту матеріального права позивача на стягнення з відповідача заявлених коштів.

Матеріали справи містять поліс № АА5495481 відповідно до умов якого цивільно-правова відповідальність Балана В.В. застрахована у відповідача. Відповідно до п. 7 цього полісу, страхова премія (страховий платіж) внесено 06.06.2011р.

Згідно з частиною першою статті 16 та частиною третьою статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Проте, відповідач заперечує проти позову щодо стягнення з нього коштів у розмірі 49 382,20 грн з тих підстав, що поліс АА 5495481, який було укладено між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" та Баланом В.В. не набрав чинності, оскільки на час ДТП страховий платіж за цим договором не був внесеним.

На підтвердження своїх заперечень, відповідач надав суду копії банківських виписок за період з 06.06.2011р. по 10.06.2012р. - (день ДТП) з яких не вбачається, що за полісом АА 5495481 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" отримала, а страхувальник - Балан В.В. перерахував першому суму страхової премії у розмірі 243 грн.

Окрім того, в матеріалах справи міститься копія касової книги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" з якої, також, не вбачається перерахування на рахунок відповідача суму страхової премії 06.06.2011р.

При цьому, в матеріалах справи міститься прибутковий касовий ордер № 2121 від 21.06.2011р., зі змісту якого судом встановлено, що оплата страхового внеску за поліс АА 5495481 від 06.06.2011р. у розмірі 243 грн відбулася тільки 21.06.2011р., що спростовує помилкове твердження позивача про оплату вказаного полісу до моменту ДТП, тобто 06.06.2011р., як вказано у полісі

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України докази є будь-які фактичні данні, на підстав яких господарський суд у визначеному законі порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, зокрема таким є письмові докази.

Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування. Оцінити достовірність доказів - означає виявити відповідність дійсності відомостей про факти. Перевірка достовірності доказів проводиться судом у процесі дослідження доказів. Господарський суд визнає достовірними докази, якщо за результатами перевірки та дослідження цих доказів підтверджується правильність відомостей, які в них містяться.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов до висновку про те, що докази якими позивач обґрунтовує свої доводи не можуть бути покладені в основу рішення.

Обов'язковим при звернені до суду з певною матеріально -правовою вимогою є доведення, зокрема, позивачем, під час розгляду справи фактів порушення, невизнання, оспорювання своїх прав та законних інтересів, на захист яких заявлено позов. Фат доведення має відбуватися в порядку, передбаченому розділом 5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Уявлення позивача про те, що відповідач є особою відповідальної за завдані збитки за відсутності при цьому, порушень прав та інтересів позивача з боку відповідача не є підставою для стягнення з відповідача збитків в порядку регресу в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом свої порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, виходячи з принципів належності та допустимості доказів, прибутковий касовий ордер № 2121 від 21.06.2011р, згідно з яким страхова компанія прийняла 243 грн в якості страхового внеску є належним доказом, на відміну від відомостей зазначених у самому полісі.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 19.07.2011р. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування".

Щодо заперечень відповідача, наведених у його додаткових поясненнях, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не підтвердженні належними доказами, матеріалами справи та не спростовують доводів позивача, а лише зводяться передусім до посилань неналежного доказу та до намагань надати перевагу певним доказам (відомостям в полісі про оплату) перед іншими доказами, до переоцінки доказів та підміни понять.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про страхування" договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Оскільки особливого порядку набрання чинності договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом АА5495481 не передбачалось, останній, з урахуванням положень частини третьої статті 18 Закону України "Про страхування" набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу.

Відтак, господарський суд Київської області дійшов висновку про те, що з урахуванням положень частини третьої статті 18 Закону України "Про страхування", на момент вчинення ДТП договір страхування цивільно-правової відповідальності Балана В.В. - поліс АА5495481 не вступив у силу, а відтак на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність Балана В.В. не була застрахована за полісом АА5495481, виданим відповідачем.

Відтак, вищенаведене вказує про недоведеність порушень прав та інтересів позивача з боку відповідача, а тому у позивача відсутнє право регресної вимоги до відповідача як до страховика особи, винної у скоєнні ДТП. Іншими словами, страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся.

Також, слід звернути увагу на те, що законодавець у статті 18 Закону України "Про страхування" розмежовує поняття "укладення" договору і "набрання ним чинності". Тобто момент укладення договору може не збігатися з моментом набранням ним чинності.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимога позивача є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток.