СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 18.09.96
(Витяг)
У травні 1995 р. М. пред'явив позов до Луцького автозаводу про виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу. Позивач зазначав, що 22 травня 1992 р. він уклав з автозаводом договір купівлі-продажу цегли в кількості 65 тис. штук, а 29 липня 1992 р. - договір купівлі-продажу шиферу в кількості 80 листів. Він повністю сплатив вартість будівельних матеріалів, але завод свої зобов'язання виконав лише частково й не передав йому 17 тис. штук цегли і 80 листів шиферу. Тому М. просив задовольнити позов щодо виконання відповідачем зобов'язання в цій частині.
Рішенням Луцького міського суду від 12 грудня 1995 р. позов було задоволено і зобов'язано автозавод передати М. 17 тис. штук цегли вартістю 146 млн. 285 тис. крб. та 80 листів шиферу вартістю 38 млн. 400 тис. крб., а в разі неможливості виконання зобов'язання відшкодувати позивачеві зазначену вартість цегли та шиферу.
У касаційному порядку справа не розглядалася. Протест прокурора області постановою президії Волинського обласного суду від 16 квітня 1996 р. було залишено без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування судових рішень. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 29 грудня 1976 р. N 11 (v0011700-76) "Про судове рішення" зазначив, що мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку та оцінку всіх доказів, а також розрахунки, з яких виходив суд при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні й відхиляючи інші докази, суд має обгрунтувати це в своєму рішенні.
Позивач зазначав, що будівельні матеріали йому вчасно не видавались, оскільки їх не було в наявності, тому він отримував цеглу певними партіями, про що робив відмітки на своєму примірнику накладної. Представник відповідача заявив у судовому засіданні, що позивач повинен був після сплати вартості товару звернутися за його отриманням, але не зробив цього, і що йому була видана вся кількість цегли, про що свідчить оригінал накладної.
Суд не з'ясував причину суперечностей між поясненнями сторін, не встановив, з чиєї вини не було вчасно виконано угоди, на порушення вимог статей 40, 62 ЦПК (1501-06) не дав правової оцінки поясненням представника відповідача та оригіналові накладної і не мотивував у рішенні, як того вимагає ст. 203 ЦПК (1502-06) , чому не взяв їх до уваги.
Згідно зі ст. 15 ЦПК (1501-06) суд був зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи. З накладних, які є в матеріалах справи, видно, що відпуск товару проводився відповідними особами, але суд не допитав їх як свідків щодо кількості відпущених цегли й шиферу, не з'ясував наявності оригіналів інших документів про відпуск товару та дійсну вартість цегли й шиферу, які продавалися населенню, хоча ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Оскільки суд неповно перевірив обставини справи, порушив вимоги статей 15, 40, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , а президія обласного суду не звернула уваги на ці недоліки, судова колегія Верховного Суду України скасувала постановлені у справі судові рішення і направила її на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.