СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 14.08.96
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     У серпні 1993  р.  Б.Д.  звернувся  з  позовом  до  Б.К.  про
виселення  з  належного  йому на праві власності жилого будинку на
підставі ст.  168 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
        .  Позивач  посилався  на  те,  що
відповідно  до  договору довічного утримання від 1 березня 1990 р.
його брат Б.М.  передав йому у власність 3/4 спірного  будинку.  У
вересні 1991 р.  Б.М.  помер, однак у будинку залишилася проживати
його колишня дружина Б.К.  - відповідачка в  даній  справі.  Маючи
потребу   у   використанні   жилого  будинку  для  своєї  сім'ї  і
посилаючись на те,  що відповідачка  перешкоджає  реалізації  його
права власності, Б.Д. просив задовольнити його позовні вимоги.
     Справа розглядалася судами  неодноразово.  Останнім  рішенням
Дрогобицького міського суду Львівської області від 31 березня 1995
р.,  залишеним без  зміни  ухвалою  судової  колегії  в  цивільних
справах  Львівського  обласного  суду  від  7  серпня  1995 р.  та
постановою президії цього суду від 3 квітня 1996  р.,  позов  Б.Д.
було задоволено  і постановлено виселити Б.К.  зі спірного будинку
без надання іншого жилого приміщення.
     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про  скасування  цих  судових  рішень.  Судова  колегія  в
цивільних  справах  Верховного  Суду  України визнала,  що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
     Як видно   з   договору   довічного   утримання   та  довідки
Самбірського міського бюро  технічної  інвентаризації,  позивачеві
Б.Д.  належить на праві власності 3/4 спірного будинку, а весь він
є об'єктом спільної часткової власності. Будь-яких даних про виділ
частки  когось  із  співвласників  у  матеріалах справи немає.  Не
визначався й порядок користування будинком.
     Відповідно до  ч.  1  ст.  113  ЦК  ( 1540-06  ) (1540-06)
          володіння,
користування  і  розпорядження  майном  при   спільній   частковій
власності   провадяться   за   згодою  всіх  її  учасників,  а  за
відсутності  згоди  спір  вирішується  судом.  Однак  суд   першої
інстанції на  порушення вимог статей 15,  30,  108 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
        
другого співвласника будинку до  участі  у  справі  не  притягнув,
думку його щодо проживання в будинку відповідачки не з'ясував.
     Постановивши рішення  про  виселення  відповідачки  з  усього
будинку,  в  тому числі й з 1/4 його,  яка позивачеві не належить,
суд будь-яких правових підстав та мотивів цього не навів.  Немає в
рішенні  й  належного обгрунтування висновків суду про задоволення
позовних вимог Б.Д.  на підставі ст.  168 ЖК ( 5464-10  ) (5464-10)
        ,  що  є
порушенням ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
        .
     Наведені порушення  закону  суди  касаційної   та   наглядної
інстанцій  залишили  без  уваги.  Посилання  президії  Львівського
обласного  суду  на  відсутність  спору  з  приводу   користування
будинком та на належність позивачеві більшої частини будинку як на
підстави залишення без  змін  рішення  суду  першої  інстанції  не
грунтуються на законі. Тому судова колегія Верховного Суду України
скасувала судові рішення і направила справу на новий розгляд.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.