СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 24.07.96
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     У жовтні 1994 р. Н. пред'явив позов до Міністерства зовнішніх
економічних зв'язків і торгівлі  України  про  стягнення  вартості
автомобіля та відшкодування моральної шкоди.  Позивач зазначав, що
на куплену ним облігацію Державної  внутрішньої  виграшної  позики
СРСР  1982  р.  випав виграш у сумі 25 тис.  крб.  У зв'язку з цим
виграшем відповідач був зобов'язаний  не  пізніше  січня  1992  р.
продати  йому  автомобіль ГАЗ-2410 "Волга" за існуючими на той час
цінами.  Посилаючись на те,  що  відповідач  без  поважних  причин
ухилився від продажу автомобіля, а виграна сума стала недостатньою
для придбання останнього,  позивач просив стягнути з відповідача 1
млрд.  168  млн.  335  тис.  крб.  на  відшкодування завданих йому
збитків  і  50  млн.  крб.  на  відшкодування   моральної   шкоди,
заподіяної йому невиконанням зобов'язання.
     Рішенням Керченського міського суду від  12  квітня  1995  р.
позов було задоволено. Ухвалою судової колегії в цивільних справах
Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 5 липня 1995 р.  це
рішення  було змінено в частині відшкодування моральної шкоди - її
розмір зменшено до 10 млн. крб.
     Постановою президії  Верховного  Суду  Автономної  Республіки
Крим від 5 квітня 1996 р. відхилено протест Голови Верховного Суду
України,  в  якому  порушувалось питання про скасування зазначених
рішення й ухвали.
     Голова Верховного  Суду України приніс у судову колегію цього
суду  протест,  у  якому  порушив  питання  про  скасування   всіх
постановлених  у  справі рішень і направлення її на новий розгляд.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест
задовольнила з таких підстав.
     Вважаючи позовні  вимоги  Н.   обгрунтованими   (суд   першої
інстанції в повному обсязі, а судова колегія і президія Верховного
Суду Автономної  Республіки  Крим  -  у  визначених  цією  судовою
колегією межах),  суди в основному виходили з того,  що відповідно
до  встановлених  ними  обставин  справи  на  належну   позивачеві
облігацію  Державної  внутрішньої  виграшної  позики  СРСР 1982 р.
випав виграш у сумі  25  тис.  крб.,  про  що  свідчить  квитанція
Ощадбанку  СРСР  від 18 квітня 1991 р.  У червні 1991 р.  Ощадбанк
СРСР  надіслав  Мінторгу  УРСР  повідомлення,   в   якому   просив
забезпечити  власнику облігації можливість позачергового придбання
автомобіля  ГАЗ-2410  "Волга",   зазначивши,   що   Мінторг   СРСР
забезпечує   продаж   автомобіля  протягом  шести  місяців  з  дня
направлення повідомлення.  Мінторг УРСР  підтвердив  прийняття  на
себе  зобов'язання  про  продаж  Н.  автомобіля  за  рахунок свого
спеціального фонду на 1991 р.,  однак на порушення  пунктів  6,  8
Інструкції Мінфіну СРСР і Держбанку СРСР від 30 липня 1981 р.  про
порядок  розміщення  ощадкасами  Державної  внутрішньої  виграшної
позики  1982  р.  і виплати виграшів за облігаціями цієї позики не
повідомив позивача про строки й  місце  реалізації  автомобіля.  У
лютому 1992 р.  Мінторг України,  а в жовтні 1992 р.  Міністерство
зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі знову  підтвердили  своє
зобов'язання.
     Суди вважали,  що  позивач  не  придбав  автомобіль  з   вини
відповідача.  Оскільки  ж  цей  автомобіль  на час розгляду справи
коштував значно дорожче  тієї  суми,  що  знаходиться  на  рахунку
N 201632  на ім'я Н.  у Керченському відділенні Ощадбанку України,
то  позивач  зазнав  збитків,  які  підлягають  відшкодуванню   на
підставі ст.  203 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
        . Суди також визнали, що у зв'язку
з тривалим невиконанням відповідачем  зобов'язання  позивач  також
має право на відшкодування моральної шкоди.
     Проте з такими висновками погодитись не можна,  оскільки вони
зроблені  без  з'ясування  меж,  у  яких  за чинним законодавством
Україна  прийняла  на  себе  зобов'язання  колишнього  СРСР  перед
населенням.
     Відповідно до Угоди про принципи  і  механізм  обслуговування
внутрішнього боргу  колишнього  СРСР,  укладеної 13  березня  1992
р.  ( 997_162 ) (997_162)
          урядами держав - учасниць даної угоди  в  Москві,
Україна  прийняла  на  себе  зобов'язання  по погашенню за рахунок
свого державного  бюджету  заборгованості  уряду  колишнього  СРСР
перед  населенням  за  непогашеними  облігаціями  державних  позик
випуску 1982 і 1990 рр.,  включаючи нараховану компенсацію, доходи
і  проценти  за  ними,  сум  компенсації  по  внесках  громадян за
довгостроковими   договорами   страхування,    а    також    іншої
заборгованості Держбанку СРСР, Держстраху СРСР і Ощадбанку СРСР за
коштами,  використаними для фінансування витрат союзного  бюджету.
Обов'язку  по  продажу  автомобілів  або  інших  товарів  за  цими
зобов'язаннями Україна на себе не брала.
     Не передбачалось    правонаступництво   України   за   такими
зобов'язаннями СРСР перед населенням і Законом від 12 вересня 1991
р. "Про правонаступництво України" ( 1543-12 ) (1543-12)
        .
     Згідно із Законом від  16  вересня  1992  р.  "Про  державний
внутрішній борг  України"  ( 2604-14 ) (2604-14)
         державним внутрішнім боргом
України,  складовою якого є прийнята нею  на  себе  частина  боргу
колишнього  СРСР,  є боргові зобов'язання Уряду України в грошовій
формі.
     Обов'язку по   продажу   автомобілів   власникам    облігацій
Державної позики 1982 р., на які випали великі грошові виграші, не
передбачав і  Указ  Президента  України  від  28  лютого  1992  р.
( 113/92 ) (113/92)
        .  Цим Указом було встановлено,  що правонаступником  за
зобов'язаннями   колишнього   СРСР   щодо   громадян   України  за
облігаціями Державної  внутрішньої  виграшної  позики  1982  р.  є
Кабінет  Міністрів України;  припинено на території України продаж
та  купівлю  облігацій  цієї  позики  і   запропоновано   Кабінету
Міністрів  України  за погодженням з НБУ України визначити порядок
її погашення або обміну на державні цінні папери.
     Як зазначав позивач,  йому мав бути  проданий  автомобіль  не
пізніше січня 1992 р.,  тобто право на пред'явлення позову в нього
виникало після закінчення  цього  строку.  Але  на  той  час  СРСР
розпався, а Україна його правонаступницею за зобов'язаннями такого
характеру не була. За таких умов підтвердження відповідачем у 1992
р.  зобов'язання  щодо  продажу  автомобіля за вказівкою Ощадбанку
СРСР і Мінторгу СРСР правового значення не мали.
     Керченський міський  суд всупереч вимогам статей 15,  30 і 62
ЦПК ( 1501-06  ) (1501-06)
         наведених обставин не з'ясував і належної оцінки
їм не дав,  а  судова  колегія  в  цивільних  справах  і  президія
Верховного Суду Автономної Республіки Крим не звернули уваги на ці
порушення закону.  У зв'язку з цим судова колегія Верховного  Суду
України  скасувала  всі  постановлені у справі рішення і направила
останню на новий розгляд.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.