ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.12 Справа№ 5015/3523/12
( Додатково див. постанову Львівського апеляційного господарського суду (rs29623439) )
За позовом: Державного підприємства "Вугілля України", м. Київ
до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м. Львів
про стягнення 294 281,55 грн.
Суддя Чорній Л.З.
Представники:
Від позивача: Тимошенко О.Л.
Від відповідача: Гачак І.О.
Судом роз'яснено зміст ст.ст. 20, 22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.
Позов заявлено Державним підприємством "Вугілля України", м. Київ до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», м. Львів про стягнення 294 281,55 грн.
Ухвалою суду від 27.08.2012 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 18.09.2012 року. Ухвалою суду від 18.09.12 р. у зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 05.10.12 р. Ухвалою суду від 05.10.12 р. розгляд справи відкладено на 23.10.12 р. Ухвалою суду від 23.10.12 р. продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 29.10.12 р. В судовому засіданні 29.10.12 р. оголошено перерву до 06.11.12 р.
29.10.12 р. через канцелярію господарського суду позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача 294 267,51 грн.
06.11.12 р. представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просить позов задоволити з врахуванням заяви про уточнення.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, подав письмові пояснення по суті позову №М-2276 від 22.10.12 р., проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Через канцелярію господарського суду подав заяву-клопотання №М-2290 про застосування строку позовної давності у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
29.12.09 р. між ДП "Вугілля України", м. Київ та ДТГО "Львівська залізниця", м. Львів укладено договір про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги №429.
Відповідно до п.1.1 договір регламентує взаємовідносини між залізницею (відповідачем) і замовником (позивачем) по наданню послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги на умовах попередньої оплати.
Відповідно до п. 2.1 договору залізниця зобов'язується здійснювати перевезення та надавати додаткові послуги замовнику при умові попередньої оплати ним тарифу, зборів, запланованих перевезень та послуг. Надання залізницею послуг здійснюється на підставі належного оформлення планів та заявок.
Відповідно до п. 2.2 договору залізниця зобов'язується надавати платні послуги по підготовці та подачі вагонів, перевезення вантажів та інших додаткових зборів. Розрахунок провізних платежів, послуг та додаткових зборів проводиться згідно ставок Тарифного керівництва №1 з урахуванням коефіцієнтів і зборів, оголошених Укрзалізницею.
Відповідно до п. 2.3 договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум залізниця через Єдиний технологічний центр обробки перевізних документів (Єдине ТехПД) відкриває для замовника особовий рахунок з присвоєнням єдиного коду платника №7384647, на який зараховує одержані від замовника кошти.
30.12.2009р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, якою з метою проведення розрахунків та обліку сплачених сум за перевезення енергетичного вугілля для замовника відкрито додатковий особовий рахунок з присвоєнням єдиного коду платника № 7371444.
На виконання умов договору протягом січня-квітня 2012 року відповідач здійснював перевезення вугілля за договором, списуючи при цьому з особового рахунку позивача, окрім вартості провізної плати, ще й інші платежі за надання послуг, заявки на отримання яких позивачем, у відповідності до п. 2.1.договору, відповідачеві не надавалися та списання вартості за які не передбачено умовами договору. Так, відповідачем, протягом зазначеного періоду, понад вартість провізної плати, було списано додатково 294 281, 55 грн. з ПДВ.
Підтвердженням списання залізницею частини зазначеної суми в розмірі 170 751,03 грн. з ПДВ є заповнена залізницею, відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Мінтрансу 21.11.00 № 644 (z0863-00) , графа 35 перевізних документів (за якими Експедитор виступав платником), в якій, відповідно до пункту 1.8 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу № 644 від 21.11.00 (z0864-00) , зазначаються отримані відповідачем суми.
Також, списання відповідачем зазначених сум підтверджується переліками документів, складених відповідно до пункту 2.7 Правил розрахунків за перевезення вантажів (z0864-00) , в яких зазначені розрахунки за звітну добу щодо відправлень, видачі вантажів і додаткових зборів. Номери перевізних документів разом із розрахунком зайво списаних сум зазначені у додатку № 1 до цієї заяви.
Списання іншої частини суми 123 530, 52 гри. з ПДВ, в перевізних документах залізницею не відображалися, проте їх списання підтверджується складеними, відповідно до пункту 2.7 Правил розрахунків за перевезення вантажів (z0864-00) , розрахунковим підрозділом залізниці переліками документів (номери переліків разом із розрахунком зайво списаних сум зазначені у додатку № 2 до цієї заяви) в яких зазначені розрахунки за звітну добу щодо відправлень, видачі вантажів і додаткових зборів.
Однак, зазначає позивач, протягом січня-квітня 2012 року відповідач не надав позивачу жодних додаткових послуг за які ним було списано з особового коду позивача платежі в сумі 294 281, 55 грн. з ПДВ. Позивач також не замовляв виконання будь-яких додаткових послуг, не надавав відповідачеві відповідних заявок на їх виконання. Крім цього, вказує позивач, йому невідомо з чого саме складаються суми списаних відповідачем (понад провізну плату) коштів та невідома методика їх розрахунку.
Відповідно до пункту 5.1. договору залізниця несе відповідальність перед замовником за списання сум з його особового рахунку за документами, що не мають відношення до перевезень замовника. У разі виявлення такого залізниця негайно відновлює неправильно списану суму на особовому рахунку замовника. Тобто, умовами п. 5.1. договору на залізницю покладено обов'язок самостійно, не чекаючи пред'явлення позову, вносити відповідні зміни до особового рахунку замовника у разі виявлення неправильного відображення в особовому рахунку використання його коштів. Однак відповідачем, попри списанням з особового рахунку позивача сум понад розмір провізної плати, змін до особового рахунку позивача на суму 294 281, 55 грн. з ПДВ не вносилося.
Таким чином, вважає позивач, він протиправно позбавлений відповідачем свого майна у вигляді грошових коштів в сумі 294 281,55 грн. та у зв'язку з безпідставним списанням відповідачем з особового рахунку позивача вказаних коштів просить суд стягнути їх з відповідача.
Відповідачем подано письмові пояснення по суті позову відповідно до яких ДТГО "Львівська залізниця" заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Частиною 5 ст. 315 ГК України передбачено, що позовна давність та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями встановлюється у шестимісячний строк.
Із змісту вимог ст. 130 Статуту залізниць України (457-98-п) вбачається, що пред'явлення до залізниці претензії, є правом позивача, а не обов'язком, тому, зазначає відповідач, враховуючи вимоги ст.ст. 134,136 Статуту (457-98-п) , претензія як і позов до залізниці можуть бути подані лише у шестимісячний термін, який обчислюється, зокрема, з дня видачі вантажу -для претензій про відшкодування нестачі вантажу.
З матеріалів справи вбачається, що отримання вантажів та списання 118 623,00 грн. здійснювалось з 21.01.12 р. по 13.02.12 р., що підтверджується перевізними документами та довідками ТехПД Залізниці про надані послуги та проведені розрахунки при перевезенні вантажів. Позивач звернувся до суду 14.08.12 р., тобто по спливу строку позовної давності, встановленої для звернення до суду з цим позовом до Залізниці.
Крім цього, в спростування позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 6 Статуту (457-98-п) накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи -одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
У залежності від підстав пред'явлення претензій та позовів ст. 130 Статуту (457-98-п) регулює питання про те, кому (вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право звернення до залізниці з претензією, а отже, і з позовом.
Так, згідно з абз. 1 п. 1 Правил пред'явлення та розгляду претензій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (z0565-02) , претензії, що виникають з перевезення вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу, пред'являються у порядку, передбаченому статтями 130-134 Статуту (457-98-п) .
Абзацом 7 цього пункту передбачено, що претензії щодо повернення переборів платежів, сплачених при відправленні вантажу, можуть заявлятися відправником залізниці відправлення, сплачених при одержанні вантажу, - одержувачем залізниці призначення.
Пунктом 2 цих Правил визначено, що згідно з ст. 133 Статуту (457-98-п) передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується передавальним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції). Передавальний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства. Передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником або одержувачем уповноваженій особі, яка виступає від їх імені, засвідчується довіреністю, оформленою згідно з чинним законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з накладними, номери яких наведені в додатку № 2 позивач за спірними накладними виступав лише як платник за перевезення. В накладних, які зазначені в додатку № 2 до цих пояснень відсутні, передбачені ст. 133 Статуту, передавальні написи, які б, на думку відповідача, надавали право позивачу на звернення до Залізниці з позовом про повернення іншої частини суми, а саме 91 838,22 грн.
Поряд з тим, стверджує відповідач, 19.01.2012 між Залізницею та позивачем укладено додаткову угоду №3 до договору № 429. Вказану угоду укладено в спрощений спосіб шляхом обміну факсограмою. На виконання умов вказаної угоди на станції Соснівка, Червоноград та Іваничі залізницею надано розпорядження щодо порядку нарахування стягнення провізних платежів. У вищевказаних розпорядженнях Залізниця забезпечила повернення порожніх вагонів під навантаження на станції попереднього навантаження.
На думку позивача, в результаті невірного розрахунку провізної плати він протиправно позбавлений грошових коштів. Однак, стверджує відповідач, саме позивач повинен довести факт порушення його права чи інтересу Залізницею щодо понесених збитків у зв'язку з неправильним застосуванням коефіцієнту провізної плати та списання коштів в сумі 83 820,33 грн.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджені матеріалами справи підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 908 ЦК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 29.12.09 р. укладено договір про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги №429. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідачем з особового рахунку позивача списано 294 281,55 грн., проте жодних додаткових послуг протягом січня-квітня 2012 р. за які ним списано вказані кошти відповідачем не надано.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач подав заяву про застосування строку позовної давноності у даній справі. Крім цього позовні вимоги спростовує відсутністю на накладних переуступного напису та наявністю додаткової угоди №3 до договору № 429 відповідно до якої відповідачем надано розпорядження щодо порядку нарахування стягнення провізних платежів, а саме списання сум понад залізничний тариф-за повернення порожніх вагонів.
Що стосується пропуску позивачем строку позовної давності суд відзначає наступне. Законодавець закріплює порядок ведення претензійно-позовної роботи щодо спорів, які виникають з договорів перевезення вантажу. Так, претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій -протягом сорока п'яти днів (п.2 ст. 315 Господарського кодексу України) . Проте необхіно зазначити, що звернення з претензією до перевізника є правом, а не обов'язком відправника або одержувача, і не може бути перешкодою звернення з позовом до суду.
Статтею 136 Статуту залізниць України (457-98-п) встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту. Пунктом "а" ст. 134 Статуту залізниць України (457-98-п) передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу -для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу,багажу та вантажобагажу. Проте, частиною четвертою ст. 315 ГК України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у ч.3 цієї статті заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або занінчення строку, встановленого для відповіді. З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.
Таким чином ст. 315 ГК України і ст. 134,136 Статуту залізниць України (457-98-п) є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах, що виникають із залізничних перевезень.
Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року №457 (457-98-п) , і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року N 1973 (1973-2002-п) . ГК України (436-15) , який за своєю правовою природою є Законом України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-ІV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у Прикінцевих положеннях ГК України (436-15) законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т. ч. і Статут залізниць України (457-98-п) , оскільки він суперечить ГК України (436-15) ) у відповідність до норм ГК України (436-15) , а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами ГК України (436-15) , що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.
Ч.3 ст. 929 ЦК України, встановлено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
На вказану розбіжність звернув увагу Вищий господарський суд України і прокоментував її у своєму Листі "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 р. №01-8/211 (v_211600-08) відповідно до якого судом роз'яснено, що між нормами ч.3 ст. 925 ЦК України та ч.5 ст.315 ГК України немає суперечності, оскільки вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
За таких обставин суд дійшов висновку, що строк позовної давності в даній справі не пропущений позивачем, оскільки відповіно до ч.4 ст. 315 ГК України його початком є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді, а у даному випадку у відповідача відсутні юридичні підстави звернення до суду з заявою про застосування до вимог позивача строку позовної давності відповідно до положень ст. 315 ГК України, а слід керуватись ч.3 ст. 925 ЦК України.
Стосовно посилання відповідача на ст. 133 Статуту залізниць України (457-98-п) щодо відсутності на накладних переуступного запису слід зазначити, що згідно із ст. 6 Статуту залізниць (457-98-п) накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу. Проте накладна це в першу чергу угода на перевезення, а не на розрахунки чи оплата перевезень. Натомість п.2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу №644 від 21.11.2000 р. (z0864-00) встановлено, що розрахунки за перевезення вантажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору. Можливість укладення договору на перевезення також передбачена п.3 ст. 307 ГК України. Так, сторонами укладено договір №429 від 29.12.09 р., пунктами 2.1, 2.2 та 2.4 якого встановлено, що розрахунок провізних платежів, послуг та додаткових зборів проводиться згідно ставок Тарифного керівництва №1 з урахуванням коефіцієнтів і зборів, оголошених Укрзалізницею на підставі належного оформлення планів та заявок. Таким чином, всі належні платежі Відповідач повинен був списувати у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1, відповідно до чого розміри провізної плати в залізничних накладних повинні були бути відображені у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1.
Щодо додаткової угоди №3, то, як вбачається з п. 6.2 Договору №429 від 29.12.09 р. усі зміни й доповнення до договору оформляються у письмовій формі, підписуються сторонами і стають невід'ємною частиною договору після підписання.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Тобто, Господарський кодекс (436-15) розмежовує поняття укладення договору як єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (у письмовій формі) та договору, укладеного у спрощений спосіб, а саме - шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Натомість, статтею 307 ГК України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Тобто, належним доказом укладення між сторонами Угоди №3 повинен бути оригінал такої угоди, укладеної у письмовій формі, скріпленої печатками та підписами уповноважених осіб, або угода із "мокрою" печаткою та підписом позивача на отриманій від відповідача факсокопії. Натомість, на вимогу суду відповідач належним чином оформленої угоди № 3 суду не надав.
Крім цього, відповідно до п. 2.1 договору, надання Залізницею послуг здійснюється на підставі належного оформлення планів та заявок. Отже, у будь-якому випадку оплата повернення порожнього вагона не відбувається автоматично, окільки потребує надання позивачем відповідачеві заявки із підтвердженням оплати такого повернення. Вказане твердження підтверджується тим, що навіть при діючому договорі позивач надає відповідачеві гарантійні листи про оплату ним чітко визначених послуг за певними напрямками. Проте жодною із заявок позивача відповідачу не надавалось підтвердження оптати позивачем повернення порожніх вагонів, оскільки у таких заявках (гарантійних листах) повинно було б чітко вказуватись, що позивач гарантує, поряд із оплатою залізничного тарифу за транспортування вантажів із станцій Соснівка, Червоноград та Іваничі до станцій вантажоотримувача, оплату повернення в порожньому стані власних або орендованих вагонів із станцій вантажоотримувачів Соснівка, Червоноград та Іваничі. В усіх гарантійних листах позича чітко зазначені напрямки перевезень вантажу (від станції до станції) за якими позивач гарантував оплату та в жодному із вказаних листів позивача не зазначається, окрім перевезення вантажів в основному напрямку (в одну сторону) гарантії оплати транспортуваня порожнього вагону у зворотньому чи іншому напрямку (повернення порожнього вагону).
Крім того, посилання залізниці на розпорядження Укрзалізниці від 18.01.2012 № ЦЗМ-12/86 є безпідставними, оскільки це розпорядження є внутрішнім документом, і не зареєстроване в Міністерстві юстиції, а відтак не є нормативно-правовим актом в розумінні ст. 908 Цивільного кодексу та ст. 307 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, позовні вимоги підтвержені матеріалами справи та не спростовуються поданими відповідачем доказами у справі.
Таким чином сума заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог становить 294 267,51 грн.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, позов задоволити повністю з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог та стягнути з відповідача 294 267,51 грн. коштів безпідставно списаних відповідачем з особового рахунку позивача протягом січня-квітня 2012 р. понад вартість провізної плати.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 610, 908, 909 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82- 85, 116 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задоволити повністю.
2.Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(79000, м. Львів, вул. Гоголя,1; код ЄДРПОУ001059900) на користь Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,4; код ЄДРПОУ 32709929) 294 267,51 грн. безпідставно списаних коштів та 5 885,35 грн. судового збору.
Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.11.2012р.
Суддя
Чорній Л.З.