За позовом Державного підприємства «Інформаційні судові системи» до Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» про визнання недійсним договору та стягнення 7 555 995,44 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача: Лесик Л.В. від відповідача: Грачова А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Інформаційні судові системи» (надалі -«Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» про визнання недійсним договору та стягнення 7 555 995,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений 03.11.2008 р. між сторонами договір оренди нежитлового приміщення №11/03-01 суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позивач вказує на наявність підстав для визнання його недійсним з моменту укладення. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача в порядку реституції грошових коштів у розмірі 7 555 995,44 грн., одержаних від позивача на виконання такого договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2012 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.10.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. розгляд справи відкладено до 23.10.2012 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

18.10.2012 р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, а також на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу.

В судовому засіданні 23.10.2012 р. оголошувалась перерва до 01.11.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2012 р. заяву Підприємства про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на грошові кошти Товариства в межах суми 7 555 995,44 грн.

31.10.2012 р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про часткову зміну позовних вимог, в якій позивач просив визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №11/3-01 від 03.11.2008 р. повністю з моменту його укладення, а також стягнути з відповідача кошти у сумі 7 555 995,44 грн.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. у зв'язку із перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу №5011-30/13263-2012 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2012 р. (суддя Босий В.П.) справу №5011-30/13263-2012 прийнято до свого провадження.

В судове засідання 01.11.2012 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконав, надав пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явилася, заявила про існування спірної оцінки майна, надала суду для огляду незасвідчену копію такої оцінки, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.

Із матеріалів справи (Статут ПАТ «Інститут розвитку передових технологій», витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14948108 від 23.10.2012 р.) вбачається, що Закрите акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» на виконання Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) змінило найменування на Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій».

Згідно із ст. 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Таким чином, відповідач у справі -Закрите акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» має бути замінений правонаступником -Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій» (надалі -«Товариство»).

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні 09.10.2012 р. складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, а в судових засіданнях 23.10.2012 р. та 01.11.2012 р. здійснювалася фіксація за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

03.11.2008 р. між Закритим акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій», правонаступником якого є Товариство, (орендодавець) та Підприємством (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №11/03-01 (надалі -«Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору у порядку та на умовах, передбачених цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке розташоване на третьому та четвертому поверсі офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, загальною площею 1 184,4 кв.м.

Згідно з п. 2.2 Договору передача приміщення здійснюється за актом прийому-передачі, який засвідчується підписами та печатками сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що розмір орендної плати визначається сторонами за формулою, зазначеною у протоколі узгодження договірної ціни (додаток).

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата вноситься орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше 5 числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця грошової суми, розрахованої згідно протоколу узгодження договірної ціни (додаток) пропорційно фактично орендованій площі. Сплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків.

Згідно з п. 3.4 Договору факт використання приміщення у поточному місяці підтверджується актом про надання та використання приміщення, який підписується в останній день поточного місяця.

Пунктом 3.5 Договору визначено, що крім орендної плати орендарем сплачуються на користь орендодавця фактичні витрати орендодавця, пов'язані з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та комунальні послуги.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набуває чинності з 01.12.2008 р. та діє до 01.11.2011 р.

Протоколом узгодження договірної ціни до Договору сторони погодили розмір щомісячної орендної плати за користування орендованим приміщенням загальною площею 1 186,4 кв.м., яка становить 453 271,24 грн.

На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, що підтверджується матеріалами справи.

У період з 30.01.2009 р. по 06.07.2011 р. сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до Договору, протоколи узгодження договірної ціни та акти прийому-передачі на предмет зміни площі орендованого приміщення та розміру орендної плати за користування таким приміщенням.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання умов Договору відповідачем в частині надання у користування приміщення (акти здачі-прийняття робіт), а позивачем - обов'язку зі сплати орендних платежів (платіжні доручення) у період з 03.11.2008 по

01.09.2011 р. на загальну суму 7 115 094,08 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 440 901,36 грн. в якості авансового платежу за оренду приміщення за вересень та жовтень 2008 року, які були зараховані в рахунок оплати орендних платежів за Договором.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача положення Договору в частині визнання розміру орендної плати не відповідають нормам чинного законодавства.

Позивач вказує, що всупереч вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) перед укладенням Договору сторонами не було проведено оцінку об'єкта оренди, а тому розмір орендної плати за Договором визначений з порушенням вимог такого Закону.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 4 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) встановлено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства, в тому числі Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта".

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (786-95-п) , (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) (надалі -«Методика») у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 10 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = Вп х Сор, де Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2.

Частиною 2 статті 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) встановлено, що оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Матеріали справи не містять доказів проведення сторонами оцінки об'єкта оренди за Договором перед укладенням такого Договору та визначення розміру орендної плати.

Із протоколу узгодження договірної ціни до Договору (додаток до Договору) вбачається, що формула визначення розміру орендної плати за Договором в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) та Методики не містить обов'язкової складової - вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

В судовому засіданні представник відповідача заявила, що перед укладенням Договору Товариством була проведена незалежна оцінка майна, проте належним чином засвідченої копії такої оцінки для долучення до матеріалів справи не надала.

Оглянувши в судовому засіданні надану відповідачем незасвідчену копію оцінки суд відзначає таке.

Відповідно до ч. 3 п. 8 Методики якщо орендоване нежитлове приміщення є частиною будівлі (споруди), то оцінка вартості цього приміщення проводиться безпосередньо або опосередковано з урахуванням вартості будівлі (споруди) в цілому за формулою: Вп = Вб : Пб х Пп, де Вп - вартість орендованого приміщення, яке є частиною будівлі (споруди), грн.; Вб - вартість будівлі (споруди) в цілому (без вартості підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Пп - площа орендованого приміщення, кв. м; Пб - площа будівлі (споруди) в цілому (без площі підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), кв. м.

В той же час, надана відповідачем для огляду судом оцінка була проведена для визначення загальної вартості всієї будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, без розрахунку конкретної вартості спірного орендованого приміщення загальною площею 1 184,4 кв.м.

Крім того, навіть у разі визначення вартості об'єкту оренди згідно формули, передбаченої положеннями ч. 3 п. 8 Методики, з урахуванням наданої відповідачем оцінки будівлі, розмір орендної плати мав бути більшим, ніж передбачений умовами Договору.

Тобто, розмір щомісячної орендної плати за користування орендованим за Договором приміщенням розрахований не на підставі наданої відповідачем оцінки будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81-А.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надана відповідачем в судовому засіданні оцінка майна, не може бути в розумінні положень ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України належним доказом проведення оцінки об'єкта оренди за Договором.

Крім того, актом позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства №09-30/1478 від 13.08.2012 р., складеним Державною фінансовою інспекцією в м. Києві, встановлено невідповідність положень Договору вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) в частині визначенні орендної плати через відсутність проведення оцінки об'єкту оренди.

Відтак суд приходить до висновку, що перед укладенням Договору оренди сторонами не було проведено оцінку спірного об'єкта оренди.

За таких обставин, розмір орендної плати за користування орендованим майном є таким, що визначений з порушенням приписів ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору) та п. 8 Методики.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111 (v_111800-99) , вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) .

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на те, що положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (2269-12) в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, який регулює орендні відносини, передбачене обов'язкове проведення оцінки об'єкта оренди перед укладенням договору оренди, суд дійшов висновку, що Договір не відповідає нормам законодавства, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги Підприємства про визнання недійсним Договору з моменту його укладення правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7 555 995,44 грн., одержаних від позивача на виконання такого договору.

Матеріалами справи (платіжні доручення) підтверджується належне виконання позивачем умов Договору в частині сплати орендних платежів у період з 03.11.2008 по 01.09.2011 р. на загальну суму 7 115 094,08 грн. Крім того, позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 440 901,36 грн. в якості авансового платежу за оренду приміщення за вересень та жовтень 2008 року, які були зараховані в рахунок оплати орендних платежів за Договором, що разом становить 7 555 995,44 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з абз. 1 та 2 п. 3.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» №02-5/111 від 12.03.1999 р. (v_111800-99) за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу). Це стосується і згаданих раніше угод, визнаних недійсними у судовому порядку. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).

В той же час, вказане роз'яснення стосувалось практики застосування судами положень ст.ст. 48- 59 Цивільного кодексу УРСР, які втратили чинність з 01.01.2004 р. і не застосовуються до спірних правовідносин.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 28.02.212 р. у справі №48/366.

Таким чином, з урахуванням факту визнання судом Договору недійсним з моменту його укладення, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 7 555 995,44 грн., одержаних від позивача на виконання такого Договору.

За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства «Інформаційні судові системи»є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення судом в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 25, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. Замінити відповідача -Закрите акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій»-Приватним акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій».

2. Позов Державного підприємства «Інформаційні судові системи»задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди нежитлового приміщення №11/03-01 від 03.11.2008 р., укладений між Державним підприємством «Інформаційні судові системи» та Закритим акціонерним товариством «Інститут розвитку передових технологій».

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»(03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-Б; ідентифікаційний код 31059007) на користь Державного підприємства «Інформаційні судові системи (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ідентифікаційний код 34614292) грошові кошти у розмірі 7 555 995 (сім мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 64 380 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.