СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 16.03.94
 
 
 
 
                                                           (Витяг)
 
 
     С. пред'явив позов до акціонерного товариства  "Карпати-Лада"
про виконання умов договору купівлі-продажу автомашини.
     Позивач вказував,  що 6 червня 1992 р.  він уклав  договір  з
відповідачем  про  купівлю  легкового  автомобіля ВАЗ-21063 за 350
тис.  крб.  Цього ж дня він вніс у касу товариства зазначену  вище
суму  і  отримав  зобов'язання,  за  яким товариство зобов'язалось
продати йому протягом року автомобіль.
     Посилаючись на те, що відповідач не виконує умов договору і 7
грудня 1992 р.  запропонував йому отримати раніше  внесені  гроші,
оскільки   ціна   на   автомобіль   збільшилась,   позивач  просив
задовольнити його позов.
     Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 червня 1993
р.,    залишеним    без    зміни    ухвалою    судової     колегії
Івано-Франківського  обласного суду від 14 вересня 1993 р.,  позов
задоволено. Постановою президії Івано-Франківського обласного суду
від  22  жовтня  1993  р.  залишено без задоволення протест голови
обласного суду.
     У протесті  Голови  Верховного Суду України ставилось питання
про скасування зазначених рішень з направленням  справи  на  новий
розгляд.  Судова  колегія  Верховного  Суду  України  знайшла,  що
протест  підлягає  задоволенню  з  таких  підстав.   Постановляючи
рішення  про  задоволення  позову,  суд  виходив  з  того,  що між
сторонами  був  укладений  договір  купівлі-продажу,  умови  якого
відповідач не виконував без поважних на те причин.
     З висновками суду погодилися судова колегія обласного суду та
його  президія,  залишаючи  рішення  без  зміни.  Проте  з  такими
висновками погодитись не можна.
     Згідно з ст. 209 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
         особа, яка не
виконала  зобов'язання,  несе  майнову  відповідальність  лише  за
наявності   вини   (умислу   або  необережності),  крім  випадків,
передбачених законом або договором.  Відсутність  вини  доводиться
особою, яка порушила зобов'язання.
     Заперечуючи проти позову,  представник відповідача  посилався
на  те,  що  отримані від замовників на придбання автомашини гроші
товариство 1  липня  1993  р.  платіжним  дорученням  перерахувало
Волзькому  автозаводу,  але  в  зв'язку з мораторієм на проведення
розрахункових операцій за  товари  між  Росією  і  Україною  гроші
адресату   не   надійшли  і  наприкінці  1992  р.  були  повернуті
товариству.
     Всупереч правилам  статей  15,  30,  40  ЦПК  ( 1501-06 ) (1501-06)
         цих
пояснень суд належним чином не перевірив,  незважаючи  на  те,  що
вони  мають  істотне  значення  для правильного вирішення спору по
суті.
     З довідки Івано-Франківського агропромислового банку  від  24
червня   1993   р.  вбачається,  що  згідно  з  поданим  платіжним
дорученням від 1 липня 1992  р.  кошти  з  розрахункового  рахунку
акціонерного  товариства  "Карпати-Лада"  були перераховані ними 1
липня 1992 р.  на кореспондентський рахунок в  Івано-Франківському
управлінні   Національного   банку,   яке   перевело  їх  потім  в
Національний банк України.
     В зв'язку  з  наявністю  в той час великого боргу підприємств
Росії за вказівкою уряду України зарахування коштів  підприємством
Росії  регулювалось  через  установи Національного банку України і
Центрального банку Росії.  Тому не дійшовши до  взаємної  згоди  у
зв'язку  з  боргами  між  підприємствами  України  і  Росії  кошти
наприкінці року були  повернуті  зворотньо.  Ця  довідка  не  була
предметом перевірки і оцінки суду першої інстанції.
     Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду України
скасувала судові рішення, а справу направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.